Якщо для того, щоби зрозуміти світ, ми читаємо літературу, то що потрібно прочитати, щоби зрозуміти сутність самої літератури? Наукову працю, нонфікшн, статтю? А що як вистачить лише енциклопедії?
Знайомимося з неймовірно мальовничою та цікавезною книгою авторки Анастасії Євдокименко та ілюстраторки Софії Мельник, творчий тандем яких подарував змогу дивовижно легко відчути, як б’ється серце тексту.
«Українці — літературоцентрична нація. Це означає, що саме література дає найбільше знань про життя і характер українців, саме в ній зашифровано найбільше національних кодів. Хочеш зрозуміти українців, себе, рідних, друзів та людей навколо? Читай українську літературу!»
Саме так зустрічає книга, що допомагає зрозуміти те, завдяки чому ми пізнаємо світ.
Чи задумувався/-лася ти, що саме в текстах тебе зачіпає? А як вони працюють? Із чого вони складаються? Або, можливо, шукав/-ла пояснення, здавалося б, незначним, але таким цікавим дрібницям, наприклад, «Чому в українській літературі так багато садів?». Будь-яке із цих питань може стати початком яскравої мандрівки книгою «Що воно таке? Українська література»!
Ця енциклопедія — не просто ілюстроване видання для підлітків, та й загалом усіх зацікавлених у пізнанні літератури. Це своєрідний гід, мапа, набір інструментів для того, хто хоче осмислити, як влаштовані тексти, як із ними взаємодіяти і як сприймати їх так, щоб не лише розуміти, а й зберігати сюжети у своєму серці.
Занурення
З першого розділу — «Про що ця книжка?» — авторка чітко дає зрозуміти: перед нами не підручник із лінійним розкриттям тем, а відкритий літературний світ, який можна досліджувати у власному темпі. Водночас оповідь не хаотична: книжка структурована за принципом пазла, де теми розгортів то відмежовані, то логічно перетікають одна в одну. Та з огляду на те, що, як уже згадано, декілька розгортів підряд можуть формувати цілісну картину поняття, краще все ж читати книжку поступово, а не розгортаючи навмання, щоб не опинитися на половині вистави.
Також на звороті маємо ніби чекліст тем — і це чудова ідея: допомагає зорієнтуватися в тексті й зрозуміти, що в ньому цікавитиме найдужче. Від канону до хронології, від структури до жанрів, від видавничої кухні до порад читання — усе це про загальне, хоча й не завжди рівномірне, занурення в літературу.
Канон і класики — частина буденного життя
Книжка починається із класичних текстів і далі пронизана ними, як червоною ниткою. Чому вони завжди актуальні, коротка послідовність розвитку української літератури, що їли чи пили класики — усе це руйнує шкільні шаблони й дає змогу побачити канон у русі.
Особливо яскравими вийшли декілька розгортів, серед яких хронологія, яка окреслює ключові періоди, мов карта, не надто заглиблюючись у соціокультурні контексти та детальні пояснення — як і має бути в схематичних зображеннях. Також вразив спосіб осучаснення канону: думка, що «Шевченко, Франко й Леся Українка — не мейнстрим», — не звучить як просто гасло, а є критичним твердженням, підкріпленим переконливими аргументами та прикладами.
Класиків показують як звичайних живих людей, що збирали бібліотеки, ходили одне до одного в гості, переживали та експериментували.
Структура й жанри
Огляд побудови літературного твору подано через порівняння з тарілкою супу й це просто захват: метафора оригінальна, влучна та надзвичайно наочна. Такий підхід дозволяє осмислити досить складну тему майже в ігровий спосіб.
Проте вже в огляді родів, форм і жанрів усе не так гладко. Розділ про роди вивірений і структурований, натомість жанровий блок нерівномірний: поруч із вдало розробленими сегментами, що наповнені цікавими підводками, прикладами та оригінальними поясненнями — як-от урбаністичний роман, горор чи біографія, — трапляються фрагменти, подані схематично, позбавлені літературних прикладів чи надмірно спрощені (драма, вертеп, романтика).
Поєднання тексту й зображення
Візуальний компонент — окрема сила цього видання. Книжка не просто проілюстрована — іноді вона межує із графічним романом або коміксом. Ілюстрації не повторюють текст, а створюють додаткові рівні: вони підсилюють, доповнюють або навіть граються з ним. А зображені персонажі додають особливої глибини: літературні герої показані не як «імена з хрестоматії», а як фігури, з якими можна сперечатися, захоплюватися, ідентифікуватися, що створює емоційний зв’язок між читачем та текстом.
Оминути зображення — значить втратити частину змісту. Та інколи їх усе ж замало й енциклопедія починає нагадувати конспект, а подекуди й есе через велику кількість тексту, і такий стилістичний зиґзаґ не завжди грає на користь сприйняттю інформації.
Погляд за лаштунки
Розділи про видавничий процес — від написання до друку — чи не найтепліші.
«Анатомія книжки», пояснення ролі редактора, верстальника, ілюстратора — усе це дає розуміння, що книга не виникає з нічого. Це не лише інформативно, а й захопливо, адже читач також включений до процесу: книжка всю дорогу говорить про нього не як про пасивного споживача, а як про співучасника літературного процесу.
Поради для читачів: із пересторогами
Увесь текст насичений порадами: чи то творів, чи то сприйняття текстів, чи то шляхів знайомства, а наприкінці маємо окремий розгорт із ними. Імовірніше за все, це буде найнеоднозначніша частина читання і для дорослих, і для підлітків, адже тут є як і цікаві думки про комфорт читання, відкритість до нового, пошук «свого» тексту, так іноді й суперечливі або навіть сумнівні, як-от про обов’язковість читання книжки перед переглядом екранізації. Варто розуміти, що поради це завжди радше орієнтир, ніж сувора інструкція.
Цікавинки та їхнє втілення
Окрім головних тем тут є і другорядні — прямо як із героями в художній книжці — що розкривають уже наявні розділи та розважають нас, наприклад, розділи про сни, напої, їжу, чи ще й заразом поглиблюючи розуміння літератури загалом, як-от чудово розкриті теми символіки, топосів та хронотопів: коротко, проте вичерпно та із прикладами — тут вдалося знайти баланс між глибиною і легкістю викладу.
Також цікавою була ідея глосарія, яка стала корисним доповненням, але сприймається незавершеною: бракувало виноски чи пояснення, що це лише приклад того, як оформлюються пояснення термінів у підручниках чи інших наукових виданнях. Інакше логіка укладання глосарія здається не геть прозорою, до прикладу, чому в глосарії зазначені ті визначення, які ми вже бачили в тексті, і ті, яких ми не зустрічали.
«Що воно таке? Українська література» — книжка смілива, сучасна, відкрита до діалогу. Вона не дає готових відповідей, натомість пропонує набір інструментів, прикладів і візуальних метафор для того, щоб кожен читач міг зібрати свій власний образ української літератури.
Так, виданню властиві структурна нерівномірність, жанрова диспропорція та певна стилістична фрагментарність, але попри це воно варте уваги як перша енциклопедія, яка говорить про літературу просто й небанально.
Літературна критикиня: Ангеліна Іванченко
Коректорка: Анна Ковбасенко
Дизайнерка: Софія Віннік
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
