Рецензія. Фантукрліт. “Лазарус“

Світлана Тараторина

“Лазарус“

Власне, одна з найвідоміших фентезі книжок в українському сеттінгу за останні роки. Думаю, ви про неї щось чули. Отже, Київ, кінець 19го століття, багато різноманітної нечисті з етнічними мотивами, детектив, таємні культи та герой із зовсім неоднозначним минулим.

Є три базові речі які мені сподобались в цій книжці. Перше, це те, як пані Світлана працює з історичним матеріалом та з атмосферою Старого Києва. Друге, це те, як вона працює з постколоніальними сенсами. І третє це фінал. Якщо ви не читали, а також не любите спойлерів вам краще зупинитись тут і піти почитати. Якщо готові до нудних моїх рефлексій, то читайте далі.

СПОЙЛЕРИ

Окей, тепер можна: є ще один момент, яким мене підкупає книга. Головний герой вмирає в кінці першої глави, а потім його воскрешають у вигляді “синьопикого кадавра“ і власне ось так він і живе весь залишок тексту. В якості забальзамованого трупа, який періодично розвалюється на шматочки і виглядає максимально непрезентабельно. Ну а шо, справи-то робити все одно якось треба, труп ти чи не труп… Він ще і закохатись примудряється при тому. На фоні того, що дев’ять з десяти персонажів пригодницького фентезі такі з себе красунчики (і якщо ви трохи зі мною знайомі, то знаєте, що я періодично бухчу на це) “Лазарус“ мене купив.

Якщо серйозніше, я хочу поговорити про постколоніальну оптику. Не дуже складно побачити, що в романі люди це власне рафіновані імперські росіяне, а більшість інших національних груп з’являється у вигляді того чи іншого типу нечисті. Принаймні якщо це яскраво етнічні неасимільовані групи. Упирі нагадують поляків, чеченські демони з Кавказу говорять самі за себе, різні види чортів маряться до німцями то юдеями, вовкулаки та мавки добре лягають на імперські стереотипи з приводу українців, власне і так далі. Не те, щоб тут була чітка система, але якесь таке відчуття є. І для мене це був хороший ход, коли я читав, то пам’ятаю подумав: о, як цікаво побудований світ, реальні конфлікти нашого світу читаються через фентезійні раси. А потім я стикнувся з негативними коментарями в мережі))) І там було багато в стилі: о, Тараторина просуває русняві наративи, вона українців за людей не рахує. І тут я зрозумів глибину людського невміння читати підтексти. Або людського нарцисизму, не знаю.

Ці люди, вони, мабуть, хотіли, щоб як часто буває в історичному фентезі, “наші“ завжди були найкрутіші і наймиліші і най-най-най. Але, вибачте. Мені цікавіше читати текст, в якому є глибинний конфлікт ідентичностей. Текст, який свідчить: ТАК, ЦЕ ПРАВДА, ВОНИ НЕ ВВАЖАЛИ УКРАЇНЦІВ ЗА ПОВНОЦІННИХ ЛЮДЕЙ СТОЛІТТЯМИ.

Вони і досі нас не вважають за повноцінних людей, це основа їх пропаганди. Яку треба деконструювати. Так, можливо на якомусь етапі приміривши на себе роль нечистої сили. Бо краще вже чортом ніж малоросом. І власне вся глобальна арка головного героя вона про це. Про те, що він починає чистеньким привілейованим виродком, який хоче в Пєтєрбург, а закінчує втіленням давнього пробудженого божества Змія, який несе цій землі оновлення, революцію та війну. Стає самим собою, тим ким він і мав бути.

Пані Світлана каже в інтерв’ю, що її роман він про ідентичність і я їй вірю. Може тому, що у нас з нею є спільний досвід набування українськості, вибору. Коли не з колискової, не з немовля, а в дорослому віці. І таких “набутих“ українців багато і буде ще більше. Тому мені і подобається ця метафора.

Днями вийшла новина, що буде продовження і що це буде трилогія. Що ж. Звісно, це шанс про зіпсувати))) З іншого боку, це шанс зробити щось дійсно круте. Мені цікаво. Сподіваюсь, вам також.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Андрій Химерний
Андрій Химерний@Chimerietz

Письменник, літкритик, дивак

91Прочитань
32Автори
12Читачі
На Друкарні з 17 лютого

Більше від автора

Вам також сподобається

  • Окрім Жадана

    Вишукуючи крихти інформації про щорічний альманах «Левада» (не плутати зі старим галицьким збірником), відкрив для себе зрадливий підспід харківського літературного процесу.

    Теми цього довгочиту:

    Харків
  • Коли палає душа

    Невелике оповідання в жанрі фентезі. Розповідь про лицаря, якому випала вдача вжити на полі бою.

    Теми цього довгочиту:

    Фентезі

Коментарі (2)

Думаю прочитати

Вам також сподобається

  • Окрім Жадана

    Вишукуючи крихти інформації про щорічний альманах «Левада» (не плутати зі старим галицьким збірником), відкрив для себе зрадливий підспід харківського літературного процесу.

    Теми цього довгочиту:

    Харків
  • Коли палає душа

    Невелике оповідання в жанрі фентезі. Розповідь про лицаря, якому випала вдача вжити на полі бою.

    Теми цього довгочиту:

    Фентезі