Рецензія, яка мала б бути опублікована в якомусь виданні, але цього не сталося, тому вона тут. Написана була для ширшого загалу і для толкіністів тут буде багато очевидного, але найважливіше в рецензії — погляд автора. Тут він присутній.
5 грудня 2024 року в Україні відбулася прем’єра першого аніме за мотивами творів Дж. Р. Р. Толкіна — "Володар перснів: Війна Рогіримів".
Ця стрічка є приквелом до "Володаря перснів" і в ньому йдеться про події які відбувалися за 183 роки до основної трилогії. На країну Роган нападає йде війною дунландець Вульф. Він спалює столицю і примушує рогіримів відступати до фортеці Горнбурґ. Там король Гельм Молоторукий і дочка Гера мають дати собі раду із тим як врятувати свій народ.
У рецензії присутні спойлери до стрічки.
Про контекст створення
Про роботу над стрічкою студія New Line Cinema, яка займалася трилогіями "Володар перснів" і "Гобіт", оголосила в червні 2021 року. Режисером став Кенджі Каміяма, який найбільше відомий екранізаціями манґи "Привид у латах" і роботою над аніме-серіалом "Той, хто біжить по лезу: Чорний лотос". Анімацією займалась студія Sola Entertainment, яка також працювала над згаданими вище стрічками. Також до створення "Війни рогіримів" в якості продюсерки долучилась Філіппа Боєнс, сценаристка кінотрилогії Пітера Джексона.
Загалом, прихильники творчості Толкіна неоднозначно сприйняли новини про аніме-адаптацію. Адже до цього екранізацій історій зі світу Середзем’я в цьому жанрі не було. Хоча варто зазначити, що перший мультфільм за мотивами всесвіту Толкіна "Гобіт" 1977 року має певні риси аніме. Його, спільно із режисерами Артуром Ранкіном і Джулесом Бассом, розробляла японська студія Topcraft, спадкоємицею якої стала Studio Ghibli.
Сюжет стрічки і його джерело
Сюжет аніме завʼязаний на оповіді про короля Рогану Гельма Молоторукого, його війну із дунладнцями і роль в ній дочки правителя — Гери.
Та хто ж всі ці персонажі і чи чули ми про них у "Володарі перснів"? Дещо так, дещо ні.
Роган — країна людей-конярів, яка була дуже яскраво представлена у фільмах Пітера Джексона. Там нею правив король Теоден, який відіграв велику роль у протистоянні сил добра проти Саурона і його армій. У другій частині "Володаря перснів" Теоден тримав облогу у фортеці Горнбурґ, яка знаходиться в Гельмовому яру. Як можна здогадатися, остання носить ім’я короля Гельма Молоторукого. Власне, чому фортеця так названа ми дізнаємося з подій аніме.
Варто зауважити, що сюжет "Війни Рогіримів" часто передбачуваний і типовий для жанру фентезі. Тут є і елемент історії про принцесу в замку, хрестоматійне для Толкіна зіткнення добра і зла тощо. Особливо неочікуваних поворотів сюжету в стрічці немає, втім, їй це не шкодить.
Але що ж це за війна рогіримів, про яку оповідає стрічка? Почну з того, що фабула історії написана самим Толкіном. Зав’язка подій така: в залі короля відбувається рада, яку скликав його васал Фрека — багатій з народу дунландців, одвічних ворогів Рогану. Він пропонує Гельму віддати дочку короля Геру за свого сина Вульфа. Гельм відмовляється і викликає Фреку на рукопашний бій, де випадково завдає йому смертельного удару. Син Фреки в розпачі і обіцяє помститися Гельму, у відповідь той виганяє його з країни. Через декілька років в Рогані спостерігають дивні події. Гера виявляє, що за цей час Вульф об’єднав дунландців аби захопити престол у Гельма.
Історія короля Гельма Молоторукого не має окремої книжки, вона описана на кількох сторінках у додатках до "Володаря перснів" — збірці мап, календарів, абеток мов Середзем’я й історій, що стосуються сюжету книги.
Через невеликий обсяг історії сценаристи стрічки наповнюють її великою кількістю неканонічних елементів. Наприклад, на початку фільму з’являється мумак — бойовий слон з далекої країни Гарад. Автори сценарію надають його присутності логічне обґрунтування: погоничі мумака виявляються найманцями Вульфа.
Проте найголовніше доповнення — головна героїня стрічки, Гера. Дочка короля Гельма присутня в оригінальному творі, але Толкін не надає їй імені і в самій історії вона жодним чином не фігурує. Вся адаптація заснована на тому, аби надати їй роль в подіях війни рогіримів проти дунландців. У мережі вже можна знайти критичні висловлювання щодо Гери. Коментарі у соціальних мережах часто засновані на тому, що вона не відповідає канону. Пишуть також, що персонаж героїні погано прописаний, а ввели у фільм її лише на догоду феміністкам.
Є декілька драматичних і піднесених епізодів, які де-не-де досягають рівня пафосу "Володаря перснів". Наприклад, сцена із вбивством Галета - старшого сина Гельма. Він гине в ході спалення столиці Рогану Едораса військами Вульфа. Галет намагається врятувати батька і сестру, але раптом в його шию влучає стріла. Стріла, яку підло випустив з лука Вульф. Проте у всьому "Війна Рогіримів" не може відповідати трилогії Толкіна і фільмам Джексона — це дуже важко. Все ж, "Володар перснів" набув культового статусу, а бюджет і строки виробництва фільмів були набагато більшими, ніж в аніме.
Роль жінок: Гера, Олвін і роганські діви щита
Наскрізною темою адаптації є видимість і роль жінки в світі Середзем’я.
"Війна Рогіримів" починається зі слів нараторки фільму — Еовин (племінниця Теодена, яку в кінотрилогії Пітера Джексона зіграла Міранда Отто): "її рукою було зроблено багато великих справ, та не шукайте згадок про неї, їх там немає".
Такий прийом сценаристів заграє із структурою книг Дж. Р. Р. Толкіна — щось літописне і подібне до середньовічних хронік або давніх легенд. У подібних історіях якісь фрагменти часто губляться, а якісь свідомо вирішили забути або викреслити. Так стається з присутністю Гери в піснях і переказах Рогану. Сценаристи вписують щось нове в сталий канон, взаємодіючи зі структурою того, як він функціонує в книгах Толкіна.
Нараторка й інші персонажі стрічки описують Геру як норовливу і дику, а її біографія дуже нагадує персонажку принцеси Меріди з мультфільму "Відважна". Обидві персонажки походять з монарших сімей, обидві з дитинства захоплюються і навчаються військовому мистецтву. Втім, Меріда втікає від своїх батьків, що для мене є проявом норовливості і дикості. Гера подібними вчинками не відзначається. Вона не чинить особливого опору волі свого суворого батька. Наприклад, коли Гельм віддав наказ рогіримам виступати на битву, яку Гера вважала вбивчою для них, то їй не вистачило чи сил, чи духу переконати короля не приймати цього рішення.
Саме тому головній героїні стрічки не вистачає цих-таки норовливості і дикості. Вона, натомість, чуйна, допитлива, дещо вразлива, але і рішуча . Протягом всіх подій їй справді важко, ми часто бачимо її страждання. Вона вчиться на помилках, з кожною пригодою її характер стає більш твердим. У кінці стрічки її розвиток досягає логічної розв’язки — Гера йде на порятунок своїх підданих. Вона вигадує план по тому як покликати на допомогу до обложеної фортеці війська Рогану і при цьому відволікти Вульфа. Цей вчинок і робить її "живою". Адже для того, аби наважитися на нього, їй довелося пройти складний і довгий розвиток як відповідальної за своїх підданих правительки.
Окремо відзначу, що сценаристи не вдалися до банального копіювання шляху Гери з історії Еовин. Їх долі дуже схожі, адже обидві є родичками королів Рогану. Обидві прагнуть мандр і свободи. Натомість Еовин мала нидіти в королівських залах. Її дядько, Теоден, не дозволяв їй брати участь у битвах, тому Еовин довелося вдати з себе хлопця, аби піти у похід проти Мордору.
Гера так само дуже хотіла пуститися у вир битви, але Гельм переконує її не робити цього. Гера послухалася свого батька і не вдавалася до хитрощів, подібно до своєї далекої спадкоємиці.
Олвин
Не менш важливою в контексті репрезентації образу жінки є супутниця Гери — діва щита Олвин. У першій половині фільму вона виконує архетипну роль "наставниці": рятує головну героїню та навчає навичкам воїтельки. Втім, її персонажка глибше функціонує в контексті світу Середзем’я завдяки тому, що Олвин була одною з Дів щита Рогану. Вона і розказує іншим персонажам і глядачам історію роганських воїтельок.
Діви щита
“Дівою щита” у "Володарі перснів" називають Еовин, більше ми подібного формулювання не зустрічаємо. У "Війні Рогіримів" нам розповідають що так іменували жінок, які стали на захист Рогану, коли в якійсь із війн загинули всі воїни чоловіки. В адаптації вони мають герб, що вказує на те, що Діви щита були чимось на кшталт ордену воїтельок. Але про нього починають забувати самі персонажі "Війни Рогіримів". Таким чином, тут ми знову бачимо прийом із нібито забутими чи викресленими фрагментами історії. Адже так само як і персонажка Гери, Діви щита відсутні в каноні Толкіна.
Переваги і недоліки аніме-адаптації
Сценаристи “Війни Рогіримів” вміло прописали кожну із сюжетних ліній і поворотів. Наприклад, як так сталося, що війська Рогану програли битву, від якої Гера відмовляла батька і після якої їм довелося відступати до Горнбурґу? У Вульфа було дві переваги: найманці і зрадники. Про найманців було написано вище — ними виявилися гарадріми, погоничі бойових слонів. Зрадником Гельма став один з його вассалів Торн, який з самого початку стрічки давав королю поради, які призводили до невдач. У найвідповідальніший момент битви за Едорас Торн не приводить своєї військо, через що один із флангів армії короля залишається оголеним. Внаслідок цього Вульф перемагає Гельмове військо і спалює столицю Рогану.
Незначні, на перший погляд, сцени з першої половини стрічки отримують свій логічний розвиток у другій. Наприклад, на початку Гера годує величезного орла, а перед фінальною битвою проти військ Вульфа птах допоможе героїні.
Втім, "Війна Рогіримів" дещо суперечить трилогії Толкіна. У Горнбурзі в аніме є таємний вихід у зовнішній світ, крізь який спочатку виходили Гельм і Гера, а потім взагалі всі біженці, які ховалися у фортеці. Цього проходу не було у “Володарі перснів”, але його існування значно б змінило події книжки.
Чоловічі персонажі прописані добре, але без особливих ускладнень. Гельм — норовливий, самовпевнений і безстрашний. Такого суворого і дикого правителя очікуєш, коли читаєш, як він голими руками вбивав ворогів під час облоги фортеці.
Вульф є типовим злодієм, який живе тільки заради помсти і робить усе задля досягнення мети. Саме через бажання розправи над королівською сім’єю Рогану він і починає війну, а не заради трону. Якщо аналізувати персонажа з позицій умовного психоаналізу Фройда, то його дії виглядають логічними. На початку стрічки ми бачимо спогади Гери про її дитинство. Тоді вона товаришувала з Вульфом і в одному з тренувальних боїв ледь не виколола йому око, заливши по цьому шрам. Таким чином Гера нанесла глибоку травму Вульфу, яка відклалася в його підсвідомості. Шрам в такому випадку є постійним нагадуванням про те, як принизила його давня подруга.
Задля того, аби надати більшої ролі Гері, сценаристи йдуть на певні жертви з трьома чоловічими персонажами: синами короля Галета і Гами і його племінника — Фреалафа. В оригінальній історії кожен із них робить більший внесок в перемогу над Вульфом. Наприклад, саме Фреалаф, а не Гера, вбиває Вульфа і завдає критичної поразки його війську. Втім, кожен із цих персонажів зображений в дусі книг Толкіна, тому таке применшення їхньої ролі не є критичним недоліком адаптації.
Музику написав композитор Стівен Ґаллахер. Він був музичним редактором кінотрилогії "Гоббіт", тому має досвід співпраці із композитором саундтреків "Володаря перснів" і "Гобіта” Говардом Шором. Втім, музика Ґаллахера є незалежною від саундтреків кінотрилогій, але цитує їх, що може викликати ностальгічні почуття. Їх також може пробудити невеличке камео чарівника Сарумана, якого в кінотрилогії зіграв покійний Крістофер Лі. До речі, невикористаний запис його голосу з "Володаря перснів" і використали для "Війни Рогіримів".
Одним із найбільших недоліків адаптації є слабка анімація. Вона часто уривчаста та надто швидка, тому іноді важко сприймати картинку. Втім, проблема тут полягає не в японській анімації як такій. Навпаки, з нею немає жодних проблем: персонажі і пейзажі виглядають природньо і відповідно до візуальної складової трилогій Джексона. Особливо захоплюють дуелі персонажів із характерними для аніме елементами по типу стрибків, яскравих іскор від зброї і динамічності.
Другий недолік — куці батальні сцени. Вони в фільмі дуже маломасштабні. Ви не побачите тисячі вершників Рогану на екрані та орд їхніх ворогів. Певно, це пов’язано (як і якість анімації) із бюджетом стрічки, який становить всього лише 30 мільйонів доларів.
Сценаристи "Війни Рогіримів" втручаються в канон, але роблять це з повагою до джерела. Адаптація творів Толкіна у вигляді аніме виглядає натурально і не викликає жодних дисонансів. Репрезентація жінок у світі Середзем’явиконана вдало, але є джерелом потенційних проблем для авторів стрічки. Яким чином надалі пояснювати відсутність Гери в історіях Середзем’я? Як працювати із джерелом так, аби не порушити його структури, але й надалі залишати простір для суб-творчості?
