Павло Дерев’янко
“Аркан вовків“ + “Тенета війни“ (перші дві книги трилогії)
“Літопис Сірого Ордена“ в певних колах цикл культовий і, як на мене, міг би стати ще більш культовим, якби не той факт, що автору не пощастило з видавництвом (воно фактично колапсувало через звинувачення засновника в недоброчесності). Бо я власне вимушений писати відгук тільки на перші дві книги, бо я ніде не зміг знайти третю. Це фактично вже майже раритет. Сподіваюсь, буде перевидання і ще було б добре, якби електронна версія.
Тож до суті. Це темне фентезі про альтернативну Гетьманщину з елементами стімпанку. В центрі, як можна легко зрозуміти, Сірий Орден, братерство козаків, які продали свої душі в замін на магічні здібності. Власне, козацьке фентезі, як воно мало бути. Але у тих, хто намагався писати таке до Дерев’янко виходило переважно дещо крінжово. А у нього вийшло норм.
Перше — автор просто нормально пише. Так, іноді мова і стилістичні прийоми виглядають простими, але вони там є і вони завжди там де мають бути. На своєму місці. Якісно і переважно все працює так, яка має працювати. Хороша, тверда пригодницька проза. Стосовно першої книги, вона може навіть рахуватись за янг-адалт, як зараз модно казати. Вік головного героя саме такий і темп оповіді теж. Ну, такий, досить темний янг-адалт. З проблематикою для юних чи то призовників чи активістів правого двіжу. Бо так, паралелі з нашим сьогоденням і за мілітарними/парамілітарними реаліями починають проступати вже в першій книзі. В другій вони ще поглибляться. Але до цього я ще повернусь.
Стосовно світобудови, то вона теж відпрацьована добре. Трохи фансервісу про розвинену і самостійну Україну в 19му столітті як вона могла б бути, трохи загадкового потойбіччя і грамотна обережна робота з фольклорним та історичним матеріалом. Єдине що, на мій смак забагато ідеалізації дослов’янського поганства і нелюбові до християнської церкви, зокрема православної. Церква тут явний антагоніст, що поробиш — це явно писалось з московського патріархату.
Стосовно сюжету, то він максимально динамічний і це плюс на фоні схильності наших авторів фентезі увязати в довгих ліричних відступах. А тут все прям несеться, тільки встигай. При повторному перечитуванні я помітив декілька моментів, які мені скидались на непродумані чи на deux ex machina, особливо в першій книзі, але ну хто без гріха.
Також зараз вже персонажі першої книги мені виглядають трохи шаблонними, але це зрештою компенсується тим, як вони розкриті в продовженні. Ну, плюс явно неможливо було встигнути розкрити все-все в обмеженому все ж об’єму книги. Але вони впізнавані і яскраві, персонажів просто немислимо переплутати між собою, а це та ще задача, враховуючи, що автор мав писати п’ять юнаків одного віку і приблизно одного фаху.
Ну і власне, найголовніше це паралелі з нашим світом. Трилогія писалась до повномасштабного і тому деякі речі зараз вже сприймаються як щось, що відійшло в історію. А щось на жаль ні. Автор майстерно працює з проблематикою стосунків “ветерани - суспільство“, розкриваючи це знову ж через різних персонажів і в різних аспектах. Тут і ПТСР і рефлексія власної людяності і криза віри і типові “спокуси“. Якщо чесно, мені іноді було навіть забагато тих бісових паралелей. Але ну, що зробиш, такі часи.
Якщо чесно, я оце взявся перечитувати ці книжки щоб перевірити, чи не збираюсь я писати в певному сенсі клон трилогії Павла. Бо ну стімпанк-Гетьманщина-фентезі. Але зараз бачу, що збіги тут скоріш декоративні і боятись нема чого. Хоча і є чому повчитись.
А якщо таки це станеться і буде перевидання, то всім раджу придбати і прочитати. А якщо у вас є третя книга, дайте почитати, цікаво ж)))
