Чутки про велич фільму "Джокер" Тодда Філіпса я чув давно, але все ніяк не брався за перегляд цього кіно. І ось новина щодо виходу другої частини стала найкращим каталізатором для ознайомлення. Сьогодні спробую порозмірковувати і дати відповідь на питання: "Чому перегляд фільму 2019 року змусив мене замислитися про роль людей з психічними захворюваннями у нашому суспільстві, а після другої частини було тільки відчуття спустошеності та розчарування?"
Над обома фільмами у ключових аспектах працювали ті самі люди. Тому ми побачили ту саму продуману режисеру від Тодда Філіпса, ту саму неймовірну роботу з кольором та операторську майстерність від Лоуренса Шера, той самий неоднозначний і подекуди психоделічний музичний супровід, який допомагає зануритися у настрій сцени, від Гільдура Ґуднадоттіра, та відмінний монтаж Джеффа Грота. Також до феноменального акторського виконання Хоакіна Фенікса додалася талановита Леді Гага. Все вказувало, що мало стати тільки краще, але... Не сталося нічого. Звучить як слоган з рекламної компанії: "Все те саме і вдвічі більше"(“Джокер: божевілля на двох”) та тільки порожнеча. Було все, але не було душі.
У першому кіно було чітко видно паралелі з фільмами 70-х, якими надихався режисер, і зокрема "Таксистом". Навіть роль того ж Роберта Де Ніро, хоч в іншому амплуа, вказувала на це. Сам факт жанру другої частини - мюзикл - змусив мене насторожитися. Хоча насправді до цього аспекту у мене немає жодних питань - зазвичай пісні не набридали і допомагали відчути стан героїв. Основне питання: "Навіщо?"
Я не розумію навіщо була ця друга частина? Що хотів сказати режисер? На мою думку, перша частина є цілком довершеним самостійним твором з відкритим фіналом, який змушує ставити питання. А чи винен Артур, що він такий? Можливо винна матір, яка постійно його цькувала та принижувала? Психолог, якій щиро було байдуже на свого пацієнта? Колеги по роботі, злодюги на вулиці чи сусідка? Або ж винні всі чинники, включаючи перехідне американське суспільство 80-х років, зростання хлопця без батька та кумир, що виявився лиш гнилим спринтером за рейтингами? От скільки питань, а друга картина породжує лиш одне - "Навіщо це було?"
Комусь може здатися, що я занадто критикую даний твір, але напочатку я ж вказав чудові, на моє переконання, речі. І закінчимо так само на хорошій ноті розмірковування.
Мені сподобалася українська адаптація і дубляж - вищий рівень! Рішення не дублювати пісні, а давати субтитри - чудово! Сам переклад передавав сенс і тут думаю не варто казати про важкість такої акомодації англомовного твору в український, тим паче коли говоримо про пісні.
Найкраще - це фінал. Він без happy end - суспільству не цікавий ти як особистість, важливий лиш твій образ. І найсумніше: автор показує, що це стосується і найближчого та найболючішого - кохання.
Ну і смерть Артура, яка я сподіваюся, виключає подальші сиквели. Хоча давній вираз в дії: "Коли хтось помирає - хтось народжується". В останній сцені персонаж Фенікса помирає, а в розфокусі ми бачимо як народжується новий Джокер - вбивця, який вирізає собі шрами.
То чи дійсно сиквел - провал? А можливо успіх першої частини був тільки везінням? Думаю ні те, ні інше. Я вважаю, що подібні фільми випадково успішними не стають. Саме злагоджена робота всього кіномеханізму дає цей результат. У свою ж чергу яким би неочікуваним не було продовження для нас, глядачів, друга картина цілком вписується в парадигму робіт Філіпса. Тож, може, все так і задумано? Щоб ми розмірковували та порівнювали? А може продовження лиш своєрідний жарт, який нам не дано зрозуміти...
