Фотографія за своєю суттю дуже суперечливе мистецтво, на відміну від музики, кіно, літератури й живопису. Досі йдуть суперечки що саме є мистецтвом як таким: фотографія чи те що на фотографії зображене. Адже фото це репрезентація того що відбувається, інтерпретація того що бачить фотограф і його камера. І, наприклад, якщо я сфотографую пам’ятник мистецтво це саме фото чи пам’ятник зображений на ньому? Це фундаментальна проблема фотографії у вирішенні якої ніхто не наближається до однозначної відповіді, існує безліч думок та аргументів стосовно цього питання.
Хтось вважає, що фотографія є лише репрезентацією певних подій, предметів і що саме вони являють собою мистецьку частину фотографії. Фотограф виступає лише як глядач з камерою який виконав роль архіваріуса. Інші думають навпаки, що саме подання зображеного з точки зору фотографа робить знімок мистецтвом і саме завдяки контексту наданого фотографом певному предмету чи події робить світлину частиною мистецтва.
Та що не кажи, всі сходяться в тому, що саме контекст є невіддільною частиною фотографії, якою б вона не була сама по собі. Бо саме через контекст ми розуміємо що відбувається і що автор хоче нам продемонструвати. Контексти фотографії можуть надаватися кількома шляхами. Найпростіший спосіб - це підпис до фотографії, в якому автор розповідає певну історію, описує події що призвели до зображеного на світлині й обґрунтовує чому це важливо для нього і має бути важливим для вас, як для глядачів. Також контекст може бути візуальним через чітку мову зображеного. Коли все що зображено на фотографії чітко промовляє до нас, як до глядачів і пояснює: дію, обставини, результат, історію.
Тож, коли ми розібрались з мистецькою проблематикою фотографії, а точніше обговорили в якому полі ця проблема існує, перейдімо до фотографії документальної.
Тут і далі - думка автора.
Документальна фотографія в ідеальному світі - це знімки в яких повністю відсутній погляд автора на події й просто засвідчуються ті чи інші події. Потім ці фотографії передаються на розгляд публіки яка вже сама може робити висновки та бачити свої контексти зображених подій. Але в тому світі, в якому ми живемо - всі ми люди й погляд фотографа завжди присутній на фотографії. Документалістика, попри всі наші бажання, не може бути відстороненою від погляду тих хто нею займається. Бо документалістам доводиться надавати пояснення подіям, подекуди робити висновки за глядачів і тим самим впливати на громадську позицію на певні історичні події.
Розгляньмо фото вище. В підписі до нього, ви можете побачити що воно було зроблено під час битви за донецький аеропорт. Це контекст який бачимо ми, як глядачі з України, для яких це було одним з найжорстокіших проявів російського вторгнення на той момент. Для нас все однозначно, як загалом і вся серія Сессіні про схід України зроблену у 2014-2017 роках. Проте контекст якого подекуди надавали роботам фотографа для західних глядачів був менш однозначний. Якщо ознайомитись з його інтерв’ю від 2021 року на честь виходу збірки про Україну, він всяко намагається відсторонитись і позиціювати свої роботи як нейтральні, споглядальні. Та це давало можливість іншим надавати потрібного їм контексту.
У власній статті, опублікованій вже після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році, Сессіні прямо задає собі питання: чи не годував він своїми роботами російську пропаганду? Відповідь: скоріш за все підгодовував. Адже позиція яку обрав Жером Сессіні надавала широкі можливості робити висновки самостійно, часто категорично помилкові.
Але все це, контексти яких надаємо ми. Надаю я.
Цей портрет, ви напевне знаєте. Хто хоч раз був в інтернеті його бачив. Стів МакКарі чудовий портретист, але чи чудовий документаліст\журналіст? У 2010 році він представив проєкт “Зіткнення культур” - це серія портретів афганських жінок. Проте фотограф зіткнувся зі звинуваченнями в стереотипному зображенні жінок Афганістану яке спотворює уявлення про сучасний стан країни (станом на 2010 рік, звісно).
Також уже в цифрову епоху його часто критикували за використання ретуші фотографії за допомогою Photoshop - де він прибирав зайві об’єкти з кадру, підкреслював кольори сцени та інше. І загалом в ретуші немає нічого поганого, більшість фотографів займається редагуванням своїх знімків, але документалістика, журналістська фотографія не має бути редагованою. Будь-яка зміна на фотографії - це втручання в дійсність, зміна акценту, вбивство деталей та руйнування контексту. Як результат - спотворене сприйняття і реакція на зображення у глядачів, неправильні висновки.
Варто також згадати серію “Довершеність Зла” Андреаса Стельцера - де в роботі над фотографіями з концтаборів Другої світової війни, він також вдався до ретуші прибираючи зайві деталі з фотографій для підсилення ефекту.
Цей знімок ви теж могли бачити. Його зробив фотограф Кевін Картер, коли побачив як зморена голодом дитина йшла пустелею, а її в цей час переслідував стерв’ятник очікуючи неминучого. Історія каже, що у фотографа зайняло якийсь час знайти потрібний ракурс для розкриття цієї історії виключно візуальним шляхом. За роботу в Судані він отримав Пулітцерівську премію. Проте на своєму шляху зіштовхнувся з критикою, чи мав Картер, як документаліст втрутитися і надати допомогу дитині, чи навпаки мав бути безсердечним глядачем попри обставини? Гадаю, однозначної відповіді не існує. Та це сильно вплинуло на документаліста і вже за три місяці після отримання премії він покінчив життя самогубством.
Контекст цього фото однозначний: голодомор і те з чим стикались люди в Судані того часу це жахлива трагедія. Ми відчуваємо весь біль і всю проблему. Фотографія на всі 100% змушує нас відчути всі переживання. Але критики цієї роботи надали негативного контексту процесу роботи над цією фотографією. Цей контекст стосовно людяності автора призвів до ще однієї трагедії, він виявився сильнішим за людину, за реальність (адже за свідченнями очевидців, Картер прогнав стерв’ятника, а сама дитина була під опікою місії ООН).
За допомогою цих прикладів, ми можемо впевнитись що чистоти інформації в будь-яких її виглядах практично не існує. Хоча б здавалось, що фотографія мала б з цим завданням справлятись найкраще - адже це зображення того ЩО відбувається в безпосередній момент, прямо на очах фотографа. Та навіть ця і технічна і концептуальна властивість фотографії не захищає її від контекстуальних маніпуляцій, які можна використовувати для контролю реакцією громадськості на ті чи інші історичні події.
Що ж я хотів сказати цим текстом? Залежить від контексту якого ви захочете надати. Я лиш хотів окреслити проблему документальних знімків, їхніх контекстів та можливо змусити вас більш критично ставитись і до документальної фотографії.
