Якщо західні зусилля зі стримування радянської експансії чогось нас навчили, то це того, що єдиний спосіб стримати тоталітарних тиранів — це протистояти їм. Якби Захід більш рішуче відповів на вторгнення Росії в Грузію в 2008 році або на анексію Криму в 2014 році, можливо, Володимир Путін не розпочав би повномасштабну війну проти України в 2022 році.
Раніше цього літа мій австралійський друг подзвонив, щоб привітати мене з «OBE». Здивовано я запитав: «Що ти маєш на увазі?» Він відповів: «Я побачив у газеті, що тепер ти Over Bloody Eighty (переступив кляті вісімдесят)». Він мав рацію. 12 травня я відсвяткував своє 80-річчя. Зацікавившись історичною значимістю цієї дати, я дізнався, що в той самий вікенд 1944 року радянські війська змусили німецьку армію відступити з Криму, поступово повертаючи контроль над територіями, захопленими нацистами в Росії та Центральній Європі на початку війни.
На щастя, ці події є в центрі уваги нещодавно виданої книги «Endgame 1944: How Stalin Won the War» (Кінцева гра 1944: Як Сталін виграв війну) мого близького друга Джонатана Дімблбі. Хоча деякі можуть вважати неетичним хвалити роботу друга, було б набагато більшою помилкою проігнорувати цю виняткову книгу через нашу дружбу.
Дімблбі, відомий британський журналіст, останніми роками став одним із провідних істориків Другої світової війни, написавши багато про битву при Ель-Аламейні 1942 року, війни в Атлантиці та вторгнення Адольфа Гітлера в Радянський Союз. У своїй новій книзі Дімблбі зосереджується на ключових подіях 1944 року. Його розповідь майстерно переплітає криваві битви того року та дипломатію високих ставок, яка допомогла зберегти єдність союзників і зрештою сформувала післявоєнний світовий порядок.
Радянські війська, виганяючи Вермахт із захоплених територій, отримували допомогу від катастрофічних рішень Гітлера. Однак їхні перемоги значною мірою стали можливими завдяки чисельній перевазі та героїзму солдатів. Після висадки в Нормандії в червні 1944 року, коли сили Гітлера були розтягнуті на два фронти, німцям ставало ще важче протистояти демографічній перевазі Радянського Союзу. Величезні масштаби радянської армії, яка діяла з малою увагою до втрат, зрештою перемогли нацистів. Дімблбі яскраво описує нищівні наслідки війни через розповіді як солдатів, так і мирних жителів. Його зображення систематичного винищення нацистами польських і угорських євреїв, а також руйнування Варшави та Будапешта – колись яскравих прикладів європейської цивілізації, трагічно перетворених на руїни – особливо вражає.
Тим часом, посилення радянського контролю над більшістю Європи разом із вірою президента США Франкліна Рузвельта в те, що післявоєнний порядок можна буде побудувати на великій угоді між американською демократією та радянським комунізмом, дозволило Сталіну отримати перевагу в переговорах із США та Великобританією. Занепокоєння прем’єр-міністра Великобританії Вінстона Черчилля щодо наївності Рузвельта багато американців відкидали, вважаючи, що британці більше зацікавлені в збереженні свого глобального впливу, ніж у сприянні міжнародній співпраці.
Ми всі знаємо, що сталося далі. Рузвельту вдалося створити Організацію Об’єднаних Націй, але ціною було прийняття радянського права вето в Раді Безпеки та підпорядкування країн Центральної та Східної Європи, які, звільнені від німецької окупації, були поглинуті Радянською імперією. Це дозволило Сталіну сформувати післявоєнний міжнародний порядок і закласти основу для Холодної війни, яка зрештою завершилася мирно, коли внутрішні й нездоланні слабкості комуністичного режиму зустріли сильне американське лідерство.
Сьогодні, вперше з часів реформ Михайла Горбачова, які, здавалося, обіцяли мир знову під загрозою через російські імперіалістичні амбіції. Хоча президент Росії Володимир Путін і його прихильники стверджують, що розширення НАТО спровокувало повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році, фактично Кремль був так само вороже налаштований і до розширення Європейського Союзу, незважаючи на те, що ЄС не становив жодної військової загрози для кордонів Росії.
Однак головний урок зі спроб Заходу стримати радянську експансію полягає в тому, що єдиний спосіб зупинити тоталітарних тиранів, таких як Путін, — це протистояти їм, коли вони перегинають. Якби західні демократії більш рішуче відповіли на вторгнення Росії в Грузію в 2008 році або анексію Криму в 2014 році, Путін, визнавши рішучість Заходу захищати свободу та безпеку, можливо, уникнув би подальшої ескалації.
Ще не пізно завадити Путіну повторити шлях Сталіна. Першим пріоритетом має залишатися непохитна підтримка України.
Автор Кріс Паттен, останній британський губернатор Гонконгу та колишній єврокомісар з питань зовнішніх справ, є канцлером Оксфордського університету та автором книги "Щоденники Гонконгу" (Allen Lane, 2022).
