Історія
Історія Весеру починається з заснування Златограду. Подібно до Драгену спочатку тут не було єдиного королівства, а кожне місто жило своїм життям. Тоді засновник Златограду, Святополк, послав послів до кожного з міст закликаючи єднатись. Але більшість ж відповіли тим що відправили в відповідь сокиру, і лише одне місто прислала гілку дуба — Країград. І вони двоє почали готуватись до війни, яка обіцяла бути довгою та кривавою. Об'єднавши сили вони спершу вирушили на Семиврат та взяли його в облогу. Через два тижні відбувався кривавий штурм, і місто було взяте. Далі війська перейшли річку сулька та провели кампанію з підкорення маленьких міст, яка тривала близько року поки не дійшли до Святомиру. Там знову почалась довга облога, і після її закінчення через три місяці вже ніхто не міг сперечатись над владою Златограду та його володаря Святополка над цими землями. Оженившись з дочці князя Країграду він започаткував перший рід кралів Весеру. Після цього йшов період миру, хоч час від часу піднімалися повстання невдоволених керівництвом Златограду, але королівство кріпло і росло. Це ж притягнуло темні та жадібні погляди — через рік після смерті першого краля на територію Весеру вторглися кочівники. Хоч тоді їх було небагато і їх легко відкинули, це поклало початок ворожнечі яка буде тривати сотні років з взаємними вторгненнями, знищеними та вирізаними селами, розграбований полями, та кривавими сутичками де насмерть стоять дві сторони. В же 127 році помер нащадок Святополка Ярослав — він помер в молодому віці не залишивши за собою наслідників, хоча злі язики шепчуть що то була отрута. Як там не було, трон лишився прямого нащадка — але в Ярослава був молодший брат, Семимисл, від іншої жінки, який сидів в Краєграді. Він розумів що його просто так ніхто не визнає і що йому треба почати діяти, тому в першу ніч як він дізнався про смерть старшого брати він зібрав військо та рушив на Златоград. Охоронна міста пустила його без проблем — всі подумали що він прийшов прощатись з братом. І справді перше що він зробив це пішов до ложа де лежав вже холодний труп його брата. Постоявши над мертвим родичем він акуратно зняв корону з його голови та надягнув її собі на голову сказавши фразу яка потім стане крилатою - "Краль помер — та хай живе Краль". В шокованому смертю минулого краля Златограді, не найшлось того хто б посперечався з ним, а вже краль Семимисл знав де сидять його головні два вороги — Жмирко, що князював у Святомирі та Життєслав що князював в Бравограді. Він не мав дати їх час на реакцію чи об'єднання тому почав приводити в дію свій план — він вирушив на Бравоград, який вирішив покластися на свої міцні стіни та відбити атаку самопроголошеного краля. Жмерко зі своєю дружиною вирішив напасти в той час на незахищений Златоград, та після цього розбити ослабленні війська Семимисла та Життєслава. Але яким же була його здивування коли замість невеликого гарнізону він зустрів ціле військо на голові з кралем. Той насправді послав до Бравограду невеликий загін який тільки імітував велику чисельність великою кількістю обозу та хоругв. Зав'язалася жорстока сутичка, яка окропила стіни Златограду секварською кров'ю наскільки що вони стояли червоні ще пару років, поки не були відмиті дощами та вітрами. Розбивши Жмерка Семимисл вирушив на Бравоград, але по справжньому і на свій подив зустрів їх на дорозі до себе. Ті як виявилося прознали про його обман та розбивши його загін вирушили на допомогу облозі Златограду, але ще не знали про бій під ним. І вдруге полилась кров секвар, в обидві сторони бились з самовідданою жорстокістю. Хто знає хто б переміг якби в спину Життєслава не влучила стріла яка скинула його з коня, прямо на списи ворожої дружини. Досі невідоме ім'я цього зрадника, але хто б ним не був, залишився лише Семимисл чию владу тепер заперечувати не міг ніхто. Так почав правити рід Семмислів на чиє правління випало не одне випробування — він і вторгнення неселарі, і вторгнення великої орди та багато чого іншого.
Але нічого не триває вічно і рід трагічно загинув у війні наслідників де три брати близнюки вирішували питання хто буде правити королівством. Але результату не було крім виснаження Весеру та пустого трону без наслідника, тому вперше в історії країни зібралось нечуване для неї — шляхетська рада, яка потім міцно вкорениться в політичну систему. Рада довго вибирала достойного, і нарешті серед усіх був вибраний минулий воєвода Білополк, який користувався великою повагою серед і простих людей і шляхтичів. Так з тих часів і почали вибирати краля на раді шляхтичів.
Але не всі були задоволені таким розкладом — князь Святомиру, Вінцеслав, який був одним з предидентів на престол королівства, і основними суперником Білополка. Він стверджував що він мав кровне споріднення з самим Святополком, першим кралем, але доказів цьому не мав крім схожості їхніх гербів. Тому Вінцеслав зібравши своїх прихильників, він розумів що їх сил не вистачить, тому він уклав угоду з кочівниками, найнявши їх у свою армію. Зібравши дружину він вирушив на Златоград, щоб взяти те що він вважав своїм по праву крові мечем. Білополк зустрів перший виклик його правлінню з мудрістю та терпінням, спочатку надіславши послів з надією врегулювати конфлікт мирно і без крові. Але посли вернулись з нічим, і тому зібравши дружину, він вирушив назустріч. Війська зустрілись під селом Солоний Яр, але через бурю що тоді почалась війська стали табором один проти одного. Сам бій відбувся через пару днів — його ініціював Алаз — хан, чиї кінні загони напали на фуражників Білополка. Той у свою відповідь надіслав своїх легких вершників, і зав'язалася запекла битва, яку, утім вирішили дружинники Біломира яку вспіли вишикувалися та підійти на допомогу. Алаз — Хан відступив на фланги, ще йому на зустріч вирушили кінні дружинники краля. В центрі зав'язалася запекла сутичка між піхотою обох сторін, в яких Білополк брав верх завдяки досвіду та виучці своїх солдат. Один з його загонів відступив, але замість того щоб вертатись в табір, вони розвернулися та швидким маршем зайшли зправа, почавши громити війська Вінцеслава які хоч і бачили маневр, не вспіли до нього приготуватися. Через пів години піхота Вінцеслава почала тікати, а разом з ними відступив і Алаз Хан. Далі Білополк переслідував їх аж до застави, вічно наступаючи на п'яти своїм ворогам. Алаз Хан втік назад до степів, більшість прихильників Вінцеслава, послали послів з мирними проханнями, які Білополк радо приймав. Таким чином Вінцеслав зайшов у свою заставу майже без союзників — це була повна поразка. Але здаватися він не хотів до кінця — він би краще помер з гордістю ніж жив далі в ганьбі. Тому відмовившись від переговорів він прийняв останній бій в якому і загинув. Хоч це був невеликий конфлікт, він остаточно утвердив посаду виборного князя та положення шляхетської ради.
У 267 по календарю секвар видався важкий рік — неврожай та незвично рані морози, які понищили багато посівів. Але тоді партія землі що якраз тоді отримала переважаючу силу на шляхетській ралі вирішила збирати зерно в минулих об'ємах, навіть якщо це означало забирати в селян останнє силою. Зважаючи на це стрімко почало рости незадоволення та гнів серед селян, і йому треба бути іскра, щоб загорітися. І такою іскрою став Істислав — безземельний шляхтич який побачив в цій ситуації свій шанс збагатитися. Він почав гучними промовами та масними словами підбурювати їх до повстання. І люди пішли за ним — селяни не мали особливо що втрачати, також до нього приєдналися численні загони ланців, які набирались з тих самих селян, і хотіли допомогти своїм родичам. Таким чином в нього зібралось численне військо, яке хоч і не мало вершників, але вражало своєю чисельністю. Першою ділом яке зробив Істислав це захопив закинуту заставу в лісі, яка потім стане центром його дій. З цієї місцини він почав робити спочатку невеликі, але все більш масштабні рейди на сусідні землі, грабуючи амбари, склади та незахищені помістя шляхтичів. Це розізлило у свою відповідь Горебора, місцевого великого землевласника, чиї землі часто потрапляли під удар грабіжників. Зібравши свою дружину він рушив на лісовий форт, але потрапивши в засідку був розбитий і вбитий. Після цього його землі піддались ще більшому грабунку. Це, але починало турбувати інших місцевих шляхтичів — тому вони зібралися в сина Горебора, Горебора молодшого вони стали тримати раду що робити з цими бандитами. Було зрозуміло що вони будуть і далі нападати з засідок уникаючи прямого бою. Тому було вирішено брати їх в блокаду та нищити від час рейдів вже своїми засідками.
Так почалася кампанія яка тривала шість місяців, і вона була виснажлива для обох сторін, які внесли страшні втрати через засідки. Але військо Істислава почало розпадатись першим — вчорашні селяни та новобранці не могли винести скільки втрат, незгод та такої виснажливої кампанії які їм нав'язали. Розуміючи це Істислав зібрав найвірніших соратників та зібравши все золото вночі в бурю втік у вільні степи, а потім в Ріхвон де осів до кінця життя. Так закінчилося повстання що довгий час обіймало велику територію, але лишившись без лідера воно швидко розпалась.
Політична система
Головою держави в королівстві Весер є краль. Раніше це була наслідна посада, але з плином часу та історії стала виборною. Але стати кралем не просто — перше це треба відповідати вимогам. Краль має бути шляхтичем в третьому поколінні, секваром за походженням, мати наділ землі в 40 секрів, власну дружину в 1000 людей та дохід від 300 княжичів в місяць. Таким чином не дивлячись на виборність посади, коло тих хто може стати кралем обмежене до десятка людей на все королівство. Далі ж йдуть вибори — щоб в них взяти участь претидент має заплатити половину місячного доходу в казну країни. Після цього ж вже починається його гра в політиці — він має перетягнути на свою сторону більшість виборців. Якщо він набере з кимось одинакові кількість голосів, то стартує наступний етап, де вибувають всі хто набрав першу кількість голосів. Так триває поки не залишиться один кандидат з найбільшою кількістю голосів. Цей процес зазвичай триває пару місяців і в той час Весер найбільш вразливих, і бували в історії випадки коли кочівники користувалися цим, нападаючи та швидко відступаючи перш ніж дружина королівства згуртується та надасть удар у відповідь.
Ставши кралем він отримує широкі повноваження — впровадження та збір данини й мита, можливість призначати шляхтичів та перерозподіляти наділи й так далі, таким чином формуючи внутрішню політику держави.
Але його влада не є одноосібною — важливі рішення таку як оголошення війни, призначення воєводи впровадження реформ та інше приймається на раді шляхтичів, де питання виноситься на голосування і краль якщо хоче чогось досягти має переконати більшість у своїй правоті.
Рада шляхтичів і її функції
Рада шляхтичів формується наступним чином — той хто хоче брали в ній участь має мати десять секрів землі, 300 людей особистої дружини, бути шляхтичем в другому поколінні та мати дохід від 150 княжичів на рік. Також в раду включено декілька людей з кочових кланів до яких є наступні вимоги — мати табун з 50 коней, бути шляхтичем в другому поколінні, мати 300 людей особистої дружини та дохід від 150 княжичей. Після цього кандидат вже має своє почесне місце в раді та право голосу. Але через метод потрапляння в раду, її кількість непостійна і може коливатися від кількох десятків людей до сотні, залежно від обставин всередині країни.
Серед функцій ради можна виділити наступні — голосування за важливі державні рішення, можливість подати прохання до краля та висловити йому вето і навіть змістити його з посади.
Для цього всього рада має зібратися в майже повному складі, максимально допустима відсутність це четвертинна радичів. Рішення ж прийняті на радах ще не вистачає людей вважаються недійсними то мають переголосувати на більшому зібрані ради.
Рада також має свої партії, їх наразі три — партія злата яка складається з багатих шляхтичів, які тримають багато купецьких караванів і виступає в за впровадження більш активної торгівлі, менших мит та активно захищає права купців, партія землі яка своєю чергою складається з великих землевласників, і виступає за освоєння нових земель, впровадження земельних реформ та захищає свої права. Третьою партією є партія меча яка є найчисельнішою через усіх і включає в себе як і бідніших шляхтичів які надіються не війну здобути славу гроші та вплив, так і більш багатих, але які прагнуть цією війною розширити свої багатства, так і просто войовничих шляхтичів. Вони пропонують почати масштабні військові кампанії проти кочівників та гальбійців, щоб захопити критинів, золота та нові землі.
Економіка
Першим важливим елементом економіки королівства Весер є сільське господарство — плодючі поля хоч і не можуть зрівнятися з князівством Драген, але дозволяють отримувати значний прибуток з них при правильному управлінні. Значну вагу ж скотарство — степи ідеальна місцевість для випасу численних отар худоби. Тому з королівства Весер йде безліч табунів на продажу в інші країни. Особливо цінуються їхні знамениті секварські коні — сильні, витривалі, швидкі та жваві вони недаремно вважаються одними з найкращих порід у світі, та мають славу яка далеко простягається від самого королівства.
Другим важливим елементом є мито та торгівля — через зручне розташування Весер є сухопутними воротами до інших держав секвар — Гургарду та Драгену, Ріхвону, Неселарі й далі. Тому щодня тут проходять десятки торговців і її караванів, платячи мито, а Весер своєю чергою за допомогою патрулів забезпечує їм безпечну Звичним ділом для торговців є тут збувати свої всі товари, а секварський купець везе їх далі зі своєю ціною. Так обидва економлять час та получають значний прибуток.
Третім же важливим чинником є малі роди ремісників які виготовляють різноманітні прикраси, предмети побуту та багато чого іншого. А оскільки через країну йде багато торговців то і вироби їхні продаються швидко.
Найбільші міста
Златоград або як його часто називають ворота до секвар стоїть на двох боках річки Сульки в гирлі Чорної ріки, таким чином находячись на перехресті торгових шляхів ведуть і в Секварію, і в Гальбію, і до Неселарі. Він оточений двома рядами стін — перша навколо дитинця, де за звичаєм находяться помістя краля, головна церква Всебога та все інше. Друга ж була побудована тридцять років тому та оточувала місто, але наразі через приріст населення, багато хто живе за межами стін. Сам Златоград був заснований 27 року по секварському календарю Першим кралем Святополком. Відтоді місто перенесло не одну незгоду, не одну війну та облогу, але досі є одним з найвеличніших міст секвар на ряду з Веленгардом та Гургардом.
Бравоград — місто недалеко від неселарі, яке стоїть на річці Сулька. Воно утворилося з залоги що досі стоїть замість дитинця. Люди почали переїжджати до Бравограду спочатку торгуючи з великою залогою, а по ви потрохи формуючи місто навколо неї. Головним тут є рибний промисел, бо ріка в цьому місті багато рибою. Ще тут є багато зброярів та броників, які сформували свій окремий квартал. Свою ж назву Бравоград виправдовував не раз — чи то князями що ним правили, чи хоробрими ланцями, чи міцністю своєї залоги.
Відомі люди
Будимир та Ізяслав це два брати які створили абетку та писемність секвар. Жили вони в 80 - 134 роках по календарю секвар. З дитинства вони жили в монастирі Всебога будучи сиротами чиї батьки згинули під час одної з битв того часу. Вони були старанними учнями й уважно слухали слово Всебоже, запам'ятовуючи його. Тоді в секвар книг не було і все вони передавали усно, що накладало відповідні наслідки. Може так далі так і було якби за збігом обставин до них в храм не потрапив мандрівний емпрамець. Той прийнявся розпитувати їх про Всебога та вірування в нього, та почав її записувати. Здивовані тоді вже просвітителі, Будимир та Ізяслав, та свою чергу прийнялись його розпитувати що це за диво дивне. Тому розповів про писемність та навіть трохи показав її молодим братам. Ті запам'ятали цю науку і коли він пішов пішли вже у свою подорож селами та містами, в якій і вони розробили абетку та написали на ній "Слово Всебоже". Це зайняло в них довгі десять років, і забрало чимало сил. Створивши абетку та написавши першу вже секварську книжку вони прийшли на саму раду просвітителів де і презентували те що зробили. В раді розгорілися жаркі дискусії які тривали не один день, але вкінці кінців це визнали волею Всебога та його провидінням, а самих братів з тих часів їх рахують за святих, покровителів тих хто шукає та творчості.
Таким чином королівство має розгалужену та глибоку систему управління яка зазвичай працює добре, хоч і має явні вразливості.
Стосунки з сусідами.
З князівством Весер вони теплі та дружні. З Гургардом вони натягнуті через особисті конфлікти можновладців.
З кочівниками та неселарі вони ворожі, і секвари весь час ставляться до них з підозрою.
Лемена, Нейвур і Хірв нейтральні, прохолодні
