Маєток з’явився на горизонті у сяйві повного місяця, що заливав сріблястим світлом сніжні вершини гір. Місцевість навколо навіювала спокій та розслабленість, дозволяючи думкам вільно блукати. Здавалось, що знаходжуся у казці, і раптом у мою голову прийшла нав'язлива думка, яка стискала серце своєю зухвалістю:
"А що, якщо поговорити з Шео та розповісти правду? Це, напевно, буде самогубство, але як не перевірити, то не дізнаюся. Вся ця плутанина і конфлікт вимагають вирішення, а зараз у мене не складається пазл. Я не розумію, хто правий, а хто ні. Хм, буду далі діяти по ситуації, головне — більше не тягнути час. Думаю, якщо зможу у відкриту говорити з Шео, то вирішу ситуацію, яка склалася, або принаймні зрозумію більше."
Доїхавши до маєтку, ми з Еріком загнали коней до стаєнь та пішли всередину будинку неквапливо, насолоджуючись нічною тишею. Та щойно ми зайшли у хол, назустріч нам бігла перелякана Маха.
— Пані Олексо, що з вами сталося?!!! — її крики, сповнені справжнього жаху, вигнали всі думки з голови, залишивши лише гострий біль у потилиці. — Ох, пані Шео буде хвилюватись!
— А вона вже тут? — поцікавилась я, відійшовши від служниці, яка намагалася доторкнутися до моєї голови та розгледіти рану, її руді брови були стурбовано зведені.
— Так, вона в залі, де ви вечеряли…
Не дослухавши Маху, я швидко пішла на другий поверх маєтку, зовсім не звертаючи увагу на пульсуючий біль у голові, який посилювався з кожним кроком. Пройшовши коридорами, я зайшла в зал. Шео сиділа в глибокому кріслі біля каміну, замислившись, її обличчя освітлювалося м'яким світлом вогню. Навколо панувала глибока тиша, яку час від часу порушував лише заспокійливий тріск полін. Але тепер моє важке, рване дихання заповнювало кімнату, на що й відреагувала Шео. Вона повільно обернулась, її блакитні очі уважно розгледіли, хто її потурбував.
— Пані Шео, мені треба з вами поговорити. Те, що я вам розповім, звісно, засмутить та розгніває вас, і я зрозумію, якщо ви захочете мене за це посадити у темницю чи покарати… — за своїм нервовим тарахкотінням я навіть не помітила, що рана на моїй голові знову відкрилась і з-під Ерікової пов’язки потекла кров, зрадницькою червоною струминкою діставшись скроні.
— Олексо, що сталось?! У тебе кров… — Шео різко встала, її голос звучав несподівано стурбовано, і вона рушила до мене.
— Це не важливо, — я рукавом витерла струйку крові, яка вже затікала в око, але це не допомогло, і інтенсивність кровотечі лише посилювалась, залишаючи гарячий, липкий слід на шкірі. — Не можу більше мовчати, бо зовсім не розумію, що тут відбувається, та не хочу нікому нашкодити. Усі до мене тут були привітні та добрі… Я просто хочу зрозуміти.
Позаду мене з’явились Ерік та Маха. Вони були вражені від побаченого, на їхніх обличчях читалося занепокоєння, але вони не стали мене перебивати та мовчки стояли позаду. Особливо погляд Еріка, він був сповнений панічного жаху за мене, і його руки, здавалося, мимоволі тягнулися, щоб упіймати, підтримати.
— Я… — тільки я хотіла почати свою розповідь, як відчула, що світ почав кружляти та темніти, а тіло обм'якло і я втратила контроль над ним.
Спочатку я втратила зір, останнє, що почула, це перемішані голоси, що кричали моє ім’я, серед яких чітко вирізнявся тривожний вигук Еріка. На щастя, він встиг відреагувати до того, як моя голова зустрілась із холодною кам'яною підлогою та підхопив мене в останній момент, його обличчя було блідим, як крейда, а очі сповнені невимовного страху втратити. І в ту ж секунду свідомість покинула мене, занурюючи у глибоке небуття.
* * *
З глибокого сну мене пробудило лагідне проміння ранкового сонця та тихе щебетання пташок за вікном. Відкривши очі, я не одразу зрозуміла, де знаходжуся та що відбулось. Єдине, що дуже відчувалося, це тупий, але постійний біль у голові. Сівши у ліжку, я зрозуміла, що знаходжусь у своїй кімнаті, тій самій, з терасою.
"Ох, це ж я збиралася розповісти все Шео," — пролунало в голові. Я ляснула себе долонею по лобі і швидко про це пошкодувала, відчувши різкий укол болю. "Цікаво, що я встигла наговорити, перш ніж знепритомніла. Але, напевно, все ж таки потрібно поговорити з Шео, тому що брехнею далеко не зайдеш. Треба поставити всі крапки над "і"."
Двері неочікувано відчинились, і в кімнату зайшла спочатку Маха, а за нею — Шео. На їхніх обличчях була помітна полегкість, ніби вони чекали цього пробудження.
— Олексо! Нарешті ти прокинулась, я вже почала турбуватись. Ерік вже отримав на горіхи, — Шео підійшла до ліжка та сіла на край, її довге білосніжне волосся спадало, мов водоспад.
— Пані, не потрібно було карати його, я сама погодилась, тому відповідальність на мені, — я одразу відчула провину за Еріка, дивлячись на стурбоване обличчя Шео.
— Не називай мене пані, просто Шео. До речі, ти хотіла мені щось розповісти, але через поранення проспала цілий день. Я почала дуже турбуватися, — її тон був м'яким, майже лагідним, і це ще більше дивувало мене.
Маха мовчки відчинила дверцята на терасу та швидко накрила маленький столик там, розставляючи посуд з легкістю балерини, і так само тихо вийшла з кімнати, здавалося, розуміючи, що розмова буде серйозною. Ми мовчки провели поглядом служницю, після чого вдвох із Шео сіли за стіл. Мені стало дискомфортно від напруги, але все ж я прийняла рішення і почала свою розповідь.
— Ти, напевно, будеш на мене гніватись і, можливо, покараєш, але мовчати дуже складно. Я не можу більше приховувати.
— Олексо, ти лякаєш. Я не думаю, що ти можеш щось таке погане зробити, щоб я тебе карала, тому не бійся та розповідай. — Я побачила у погляді Шео несподівану доброту та тепло, що змусило мене відчути дивне заціпеніння. Вона не була схожа на жорстоку правительку з розповідей Шака.
— З самого початку я вам не сказала правди щодо моєї появи тут. В той день, коли я з’явилась у вашому світі, мене зустрів дракон, який назвався Шаком… — Шео слухала мою історію, не перебиваючи, її обличчя іноді виражало подив, а іноді — замисленість. — І ось я тут, але я не можу більше мовчати і хочу дійсно допомогти.
Шео деякий час сиділа мовчки, замислившись, її блакитні очі були прикуті до горизонту. Здавалося, наче вона ніяк не відреагувала на мою розповідь. Її обличчя залишалося добрим, майже співчутливим, від чого я зовсім не розуміла, що робити далі. Мені стало моторошно від цієї непередбачуваної реакції. І раптом…
— Я дуже рада, що ти нарешті осмілилась розповісти, Олексо. Насправді я знала і не збираюсь тебе карати чи садити до в’язниці, — її слова прозвучали спокійно і впевнено, мов давня мудрість.
Коли я почула її слова, то відчула одночасно і величезне здивування, і глибоке полегшення, що розлилося по всьому тілу.
— І розумію бажання нам допомогти, але це дуже давній конфлікт, який, на жаль, породив дуже багато чудовиськ у цьому світі. Я, звісно, не проти твоєї допомоги, але не впевнена, що комусь по силах розв'язати це все. У її голосі прозвучав відтінок печалі та втоми, ніби вона вже змирилася з неминучим.
