Тридесяте Царство.

Анотація.

Уявіть собі маленьке містечко з назвою Тридесяте царство, в якому живуть справжні персонажі з Українських казок. Тут вам і Кощій Безсмертний в ролі мера. Василиса Премудра його помічник. Офіцер поліції Котигорошко, бармен Змій Горинич, Лис Микита, Баба-яга, Ілля Муромець, підприємець Соловій Розбійник та багато інших. Вони поводяться, як звичайні люди і як звичайні люди: працюють, миряться, сваряться. Тільки ось конфлікти в них «казкового» масштабу.

Пролог.

В двері постукали. Яга невдоволено пробурчала якесь прокляття, але піднялась. Вночі баба Яга виглядала по-справжньому старою. Це днем вона, наче та фото-модель з журналів, світловолоса, з голубими очима, струнка, з пишним бюстом. Але ніч вертала все на свої місця. На спині з'являвся бісовий горб, котрий вона ненавиділа.

— Двері, відчинись! — наказала вона.

Нічого не сталось. Стара ляснула себе по чолу. Знов забула.

— Хатинка-хатинка, відчини двері.

Цього разу спрацювало і двері розкішного котеджу: «На чотирьох ніжках» відчинились.

— Чого приперся? — невдоволено буркнула стара.

В темряві гостя не було видно.

— Де воно? — громовим голосом запитав він.

— А я звідки знаю? — сон, як рукою зігнало.

— Знаєш. Ти мала отримати пакунок!

Ягу продерло до кісток. Гість викликав в неї страх. Вона нікого так не боялась.

— Т-там… — старі пальці, тремтіли, але показали напрям вглиб кімнати.

— Чудово! — Задоволено сказав гість. — Давно я на це чекав.

— Ти приречеш всіх нас... — Жалібно проскавуліла Яга.

— Нас? Ти мені винна, забула?! Цілих п’ятсот років я сидів за нас обох і того блідого недоумка. А тепер віддай мені пакунок і принеси моє лице...

Частина 1. Проблеми починаються в суботу.

Розділ 1.

Бар "Червона шапочка" знаходився якраз навпроти Мерії. Дерев'яний, виглядав неначе здоровенна бочка. Великі панорамні вікна. Змій Горинич вмів будувати красиво.

Звідти доносились крики та бійка. На порозі стояв сам власник бару в людському обліку. Високий худорлявий, в татуюваннях зі зміями на руках. В вусі та в ніздрі по сережці. Високий зелений ірокез на вибритій голові.

— Горинич, здоров! — привітався Котигорошко.

— Здоров, Костя, — нервово всміхнувся змій. — Нарешті ти прийшов, бо в мене вже сил немає цього терпіти! Я колись перетворюсь на змія і спалю тих алкоголіків до дідчої мами.

— Заспокійся, друже, — Котигорошко був нижчим за нього, тож йому довелось стати на носки, щоб поплескати того по плечу. — Я розберусь!

Полісмен був середнього росту. Невисокий і не низький, худий, спортивного тіло-складення. Коротка стрижка, як в усіх копів. Лице поросло щетиною. Одягнений був в білу вишиванку та джинси. В тридесятому царстві форму не любили. На поясі висіла маленька битка та значок поліцейського.

Горинич дістав цигарки і тремтячими пальцями підніс одну до рота. Нервово закурив. Котигорошко співчутливо поглянув на нього і зайшов всередину.

Всередині бар був більшим, ніж здавався ззовні. Всюди столи, величезна барна стійка, посередині танцювальний майданчик. Грала рок музика. Котигорошко хвилину постояв, наспівуючи знайомий ритм, а тоді вийшов на середину.

— Спалити зміюку! — в унісон горлали два богатирі.

Ближче до центру дерев'яна підлога була проламана, стільці перекинуті. Один лисий амбал в обнімку з іншим патлатим та бородатим, в чорних спортивних костюмах наспівували щось образливе. Котигорошко закотив очі: Коли збираються Ілля Муромець та Кирило Кожум'яка — чекай біди.

— Доброго вечора, панове, — ввічливо привітався Котигорошко. — Чому заважаємо іншим веселитись?

— Це інші богатирям заважають! — сказав лисий Ілля Муромець. — Особливо з погонами.

Котигорошко стиснув кулаки та зціпив зуби. Рука потяглась до кийка...

— Або давай з нами, або котись звідси! — Кирило поправив неслухняне волосся. — Котиться горошок, Котигорошко.

Богатирі були вищими за нього і кремезнішими. Добряки по натурі, але алкоголь їм протипоказаний. Вони почали наспівувати образливу пісеньку.

— Останній раз прошу! — сказав Котигорошок. — Покиньте заклад!

— Будеш вказувати, то я тебе наче м'яч зімну! — прогарчав Кожум'яка.

А, однаково шеф що так, що так кричатиме. — Подумав Котигорошко.

***

В мерії панувала напружена атмосфера. Василиса Прекрасна сиділа за столом і розбирала завали з паперів. Звіти та скарги казкових жителів.

— Просила ж, зайнятись цим ще, коли цей старий хрич заступав на пост мера, — тихо плювалась Василиса. — Нагадався, перед виборами!

Прекрасна діва здмухнула пряду  волосся, що лізло в очі. Раніше її зовнішність: ні словами сказати, ні пером описати. Тепер ж до її карих очей, довгої русої коси, червоних маленьких губ сміливо можна додати мішки під очима та блідий відтінок шкіри. З паперів на її столі можна було гатити греблю.

Двері відчинились і звідти, спиною вперед вийшла молода дівчина, з рудим каре в діловому костюмі з декольте. В руках диктофон. На Василису та не звернула уваги.

І нехай, — подумала та. Язикату Хвеську, місцевого репортера, вона не любила.

— Я прошу своїх виборців повірити в мене, як діти вірять в казки! — за нею вийшов старий, худий лисий чоловік.

Неприродньо бліда шкіра немов обтягувала його кістки. Одягнений він був в усе чорне, очі закривали чорні окуляри. Опирався він на палицю, оздоблену кісткою, покритою золотом.

— Дякую, пане Безсмертний, — прощебетала Хвеська

— Називай мене, Кощій, люба, — пафосно всміхнувся той.

Минуло ще хвилин з п'ять, доки за журналісткою закрились двері.

— Втомився я, — видав Кощій. — Відміни все, мені треба до Яги.

— Ну, прекрасно! — Василиса плеснула руками по столу. — А я не втомилась, можна подумати!

— Я тобі плачу за це гроші! — нагадав Кощій. — Не маленькі між іншим...

— Тут роботи на роки вперед! — продовжила та. — Запити, ще від початку вашого терміну на місці мера.

Кощій знизав плечами і вийшов за двері зі словами: Працюй!

Василиса вилаялась. Треба ж було голосувати за цього трутня...

За вікном почувся шум. Прекрасна повернула голову до вікна. В барі Горинича знову було неспокійно...

***

Кийок вискочив прямо в руку Котигорошка. Булава, котру він перевіряв на мізинець, в денний час була кийком. Але силу свою зберегла.

Ухилився від Удару Кожум'яки. Удар кийком по стегну. Кирило впав на одне коліно. Котигорошко вперіщив кулаком в голову. Богатир гепнувся на підлогу, проломивши ще кілька дошок, та піднявши хмару пилу.

Ілля Муромець схопив його з-заду за плечі і кинув в стелю. Котигорошка метнуло вверх наче ганчірку. Він вдарився за півметра од лампи, збивши її при падінні. Інші відвідувачі в той ж час покидали заклад.

Підлога під ним проломилась, коли він відбився від стелі. В голові паморочилось. Кожум'яка тепер шкутильгав.

— Зараз ми з тебе накрутимо калачів! — пробурмотів той.

Котигорошко поволі піднявся. Двох богатирів для нього забагато.

— Все ще не пізно покинути заклад самим. — сказав, витираючи кров з носа.

Богатирі переглянулись і зареготали. Котигорошко підняв свою булаву з землі. Напружився. Богатирі перестали сміятись, коли маленький кийок почав рости на очах...

***

Лис Микита нагадував підлітка, хоч вже давно таким не був. Худорлявий, з рудою чуприною і такими ж очима. В джинсах, кедах і синій футболці. З кишені він дістав маленький шматочок скла. Частинка чудо дзеркала, адже в тридесятому ніяке людське, немагічне покриття не ловило. А чудо дзеркало слугувало телефоном.

— Дзеркало, дзеркало, голосове повідомлення передай. — пробурмотів біжучи. — Офіцеру Котигорошку: я на місці, підкріплення прибуло.

Горинича він зустрів біля бару. Навколо того була вже кіпа недопалків.

— Котигорошко там?

Змій не відповів. Панорамне вікно тріснуло і з нього вилетів Ілля Муромець. Лисий амбал з розбитим лицем перелетів через припарковану червону машину, гупнувся об асфальт, перевернувся і затихнув.

Кожум'яка вийшов з дверей спиною вперед. Далі з'явився кулак Котигорошка і Кирило відлетів якраз до Іллі. Богатирі тепер лежали одне біля одного. Піднятись вони вже не могли.

В дверях блиснуло світло, булава Котигорошка зникла. Сам поліцейський виглядав пом’ятим. Губа розбита, під оком синець. Вишиванка на диво ціла.

— Вибач за незручності. — сказав той Гориничу.

Змій не відповідав. Він стояв перед розбитим вікном і оцінював збитки. Зламані меблі, розбита люстра, розтрощена підлога...

Зелений ірокез Горинича від жаху впав на бік.

— Чудово, — шепотів він. — Я знову в депресії. Як мені тут малювати, коли кожний другий лише й думає, як погубити мій талант?

— Горинич? — покликав його Микита.

— Все добре, — нервово всміхнувся той.

— Вибач за лампу! — озвався Котигорошко, скручуючи Муромця. — Стажере, вв’яжи Кожум'яку, чого стоїш?

— І ти тепер теж коп? — розчаровано спитав змій Горинич.

Микита не відповів.

Навколо Червоної шапочки вже зібрався натовп зівак. Приїхав поліцейський бобік і двох непритомних амбалів погрузили туди.

Котигорошко хотів сказати щось на прощання, але побачивши подавленого змія Горинича, передумав. Машина зрушила з місця.

***

Котигорошко дістав цигарки і закурив. Він зазвичай не курив, але лице змія Горинича спонукало до цього.

— Коли ми жили в казках, все було інакше. — сказав він в нікуди. — Було легше. Горинич палив моє село вогнем з пащі, я трощив йому його три голови булавою і нічого мені за це не було. І так кожну ніч. Смертні люди тепер майже не читають казок. І ось ми тут.

— Я особисто проблем не бачу, — Микита відмахнувся рукою від диму, що йшов на нього.

Машина їхала сама, підскакуючи на нерівних дорогах, котрі Кощій обіцяв зробити, коли став мером, та оминаючи автомобілі. Керувати нею не доводилось.

— Я кожну ніч мастився голубою фарбою, жив серед тварин царем до першого дощу.

— А потім тебе розривали, — хмикнув Котигорошко. — Пам'ятаю.

— Ще й лисицею бути постійно. — поскаржився Микита. — Голубою. Лисицею. Трясця!

Котигорошко зайшовся сміхом. Микита мовчав.

— Я не жалію, що ми зникли з казкового світу. Мені тут краще. В мене є де жити, є робота. Не треба лазити по норах в пошуках їжі. Ніхто мене не розірве на шматки за просто так. Це вам, богатирям та прекрасним принцесам тут недобре. В казках то ви герої, нічого не роби, лише кулаками махай та голови трощи...

Позаду хтось з богатирів хрюкнув уві сні.

— А тут що? Нічого. Сиди заробляй. Легально, не вбиваючи нікого при цьому.

— Зате колишні злодії гарно влаштувались. — Буркнув Котигорошко.

— Крижане Серце, наш бос? Ти зараз про нього? — перепитав лис Микита.

Той ствердно кивнув.

— Кого назначили, той і керує. Згодний, він не подарунок, але тримати все в руках вміє. Все вчасно, все організовано. А ти просто злишся, бо він не дав тобі відгул в суботу.

— Якби ти його не вихваляв, на нього це не вплине. — нагадав Котигорошко. — Серце то дійсно крижане. А то й ще холодніше.

Лис промовчав. Машина сповільнила свій хід. Вони прибували до відділку.

Розділ 2.

Кощій відкинув голову на спинку крісла. Бліді губи розтягнулись в посмішці.

— Як? — спитала Баба Яга.

— Гарний прихід! — повільно протягнув той.

— Для безсмертного мертвяка ти занадто сильно любиш наркотики. — Баба Яга випила еліксир.

Коротку мить нічого не траплялось, тоді кімнату заповнило світло і стара перетворилась на молоду.

— Я не люблю наркотики. — промовив Кощій. — Це наркотики люблять мене.

— Звісно. — Яга розглядала в Чарівному дзеркалі своє молоде тіло.

Кощій дістав скриньку в формі яйця. Розкрив, поклав всередину шприц. Безсмертний покрутив футляр в руках, наспівуючи: смерть моя в голці, голка в яйці...

— Смерть твоя не забариться, якщо програєш вибори, — нагадала Яга. — Хто мене від Крижаного серця захистить? Торгівля то наркотиками смертних, ще й на чарівних інгредієнтах... Мене в скриню посадять навічно.

— Та не бійся! — махнув рукою кощій. — В мене лише один конкурент, Соловей Розбійник.

— Він непогано піднявся, — помітила Яга. – Може ти б натравив на нього Крижане серце?

— Він покриває Кобилячу Голову і його повій. Я не можу дозволити маленьку війну перед виборами. Його випустили, ти вже знаєш?

Яга зблідла. Вона боялась сутенера. З всіх казкових персонажів цей був найгіршим. Але виду вона не подала.

— Ми з Царівною на фітнес мали йти. — сказала Яга. — Але, чула, загребли тренера нашого, Кожум'яку Кирилка, тому йдемо в кафе. А потім в клуб до Солов’я.

— Зрозумів. Піду геть, коли відпустить. — сказав Кощій. – Не гарно меру вештатись в клубах опонентів перед виборами.

***

Свого начальника Котигорошко не любив. Ні, Крижане Серце був чесним, але це не від любові до роботи, а від безсердечності.

Начальник сидів в темному кабінеті, схилившись над документами. Сиве волосся, синій костюм, голубі очі. На шиї висів срібний ланцюжок, а під костюмом, на ланцюжку висіла копія крижаного серця.

— Заходь! — з його рота вирвалась пара.

Котигорошко закрив за собою двері, залишивши Микиту чекати.

— Тяжкі тілесні богатирям, псування чужого майна, — пречитав той документ. — Соловей Розбійник вже дзвонив через Іллю.

Котигорошко мовчав. Він з задоволенням запроторив би за грати і цього персонажа.

— Богатирі просидять до понеділка, якраз протверезіють. Твоє щастя, що Горинич не писав на тебе заяву. Офіцере Котигорошко, яким місцем ви керувались, влаштовуючи бійку?! — тепер Крижане Серце підняв голос.

Його блакитні очі спалахнули вогнем, стіл вкрився інієм.

— Я намагаюсь не дозволити жителям Тридесятого знищити одне одного. Не втруться я тоді, Змій Горинич би прийняв справжню подобу, і спалив би пів міста. Я ще, коли в казці жив, пам'ятаю на що він здатний.

— Є закон! — стіл покрився льодом. — І ми маємо його виконувати.

— Я і виконую! — не стерпів Котигорошко.

— Ви забуваєтесь, офіцере! — іній розповзся по підлозі.

Котигорошко промовчав.

— Я з самого початку був проти брати вас на службу, — продовжив шеф стару пісеньку. — Богатирям не можна давати в руки ні краплі влади та повноважень. Ми слуги закону, а не хаосу. Ми не розносимо заклади, ми домовляємось миром.

— Зрозумів. — крізь зуби видавив той.

— Вільний!

***

З кабінету начальника Котигорошко вийшов чорніше хмари. Микита весь час чекав за дверима.

— Все почув, лисе?

— Вас спробуй не почути, — відповів той.

Вони пройшли пустими, похмурими коридорами. З підвалу доносилась лайка Іллі Муромця.

— Вони не швидко ще протверезіють. — сказав Лис. — Скільки ж треба випити богатирю?

— Щоб оп'яніти — мало. Щоб не стояти на ногах — багато. Дуже багато.

Розділ 3.

Лис Микита попрощався з напарником, почекав доки той зникне з очей і пішов до машини, що стояла на протилежному боці вулиці. Нічні ліхтарі не освітлювали ту ділянку вулиці, ще й машина була чорна, дорога. Лис ще раз роззирнувся по сторонах і сів всередину.

На задньому сидінні сидів лисий, пузатий чоловік з звуженими очима і тонкими чорними вусиками. Він щось тихо насвистував.

— Здоров, Соловей. — привітався Микита.

— Привіт, Лис, — тихо сказав той. — Аня, поїхали.

Микита трохи нервував в присутності Солов'я Розбійника, але виду не подавав. Аня, одна з лісових мавок, мовчки кивнула і натиснула на газ. Машина плавно рушила з місця.

— Давно ми не бачились, — тихо сказав Соловей Розбійник. – Чого не заходиш?

— Стажуюсь в казковій поліції, не маю часу. Чого тобі?

— Судячи по рейтингах Язикатої Хвеськи, Кощій переганяє мене на виборах.

— Який жах! — Лис знав, що в цій ситуації сказав би Котигорошко, не ховаючи сарказму.

— Ще століття такої бездіяльності? — перепитав Соловей. — Він нагрів руки на всіх нас.

— Де гарантія, що ти не будеш гіршим за нього?

Соловей промовчав. Він хитро глянув на Лиса, а тоді засвистів. Машина швидко загальмувала, скло позаду Лиса тріснуло, двері відчинились. Свист Солов'я перетворювався на вітер, що тиснув в груди Лиса. Мить, і Микиту, немов смерчем, викинуло з машини. Лис боляче вдарився об асфальт.

— Я з тобою не ігри грати прийшов! — прогарчав Соловей Розбійник.

Микита глянув на свої руки, що почали покриватись рудою шерстю.

— Ні, не зараз, — сказав він собі.

— Ви прослідкуєте за Кощієм, зловите його за прийомом наркотиків в баби Яги і запроторите за грати. А я стану мером. Я повідомлю, коли варто буде туди зайти.

— Позбудешся єдиного конкурента нашими руками?

— Твоїми. Ти ж не хочеш, щоб постраждав твій друг Горинич, або Котигорошко?

— Думаю вони зможуть постояти самі за себе.

— Не коли я пришлю по них Кобилячу Голову.

Лис Микита збліднув. Кобиляча Голова знову в Тридесятому? Коли його випустили?

Спитати Микита не встиг. Двері закрились і автомобіль зрушив з місця, обдавши його хмарою пилу.

Лис дістав з кишені чудо дзеркало.

— Дзеркало-дзеркало скажи та Василису Прекрасну набери…

***

Котигорошко повернув ключ, відкрив двері і зайшов додому.

— Дім, милий дім, — пробурмотів собі під ніс.

На кухні горіло світло. Біля відчиненого вікна стояла низенька, маленька дівчина і курила. Довге чорне волосся спадало їй на струнку талію. На ній була лише довга чорна футболка, що відкривала йому її красиві спокусливі ноги.

— Привіт, кохана. — привітався той.

— Я ж просила тебе не лізти в бійку, — вона викинула недопалок в вікно і повернулась до нього. — Горинич тепер в депресії...

Котигорошко пропустив її слова повз вуха. Катя, або Кривенька Качечка мала гарні сірі очі і по-своєму красиве лице з маленьким стиснутими губками.

Катя була зла.

— Ти мене взагалі не слухаєш?!

— Ну, Кать, не починай...

— Глянь на своє лице! Ще й поліз до Іллі Муромця!

— Каченятко...

— Не називай мене так! — крикнула дівчина.

На кухні спалахнуло світло, Котигорошко закрився рукою. Катя зникла. На її місці тепер крякала качка. Таке траплялось, коли його дівчина злилась. Тепер не буде говорити тиждень зі мною, — спохмурнів Котигорошко.

З персонажами, таке траплялось. Хто перейшов з казкового світу, будучи не людиною, могли перетворюватись на тих, ким були в казках. Правда вони рідко це контролювали. Достатньо було розізлити чи налякати їх і все. Так і з Катею: злість, чи ревність (а ревнощів їй не бракувало) і ось вже на підлозі в кухні крякає качка, ще й намагається вкусити Котигорошка.

— Перестань! — Котигорошко схопився за ногу від укусу.

Суботній вечір зіпсувався ще більше.

Кінець першої частини...

Частина 2. Щурячі Перегони.

Розділ 4.

Котигорошко вийшов з триповерхового будинку з блідими потрісканими фасадами ще на світанку. Сонце ще не думало з’являтись на обрії, як в нього вже почалась зміна. Крижане серце не знав, що таке ранковий холод або, що таке: особисте життя, вихідні, людяність, неділя.

Витягнув з кишені уламок чудо дзеркала. В чарівному шматочку скла спочатку відобразилось його обличчя. Потім ж дзеркало потемніло і там з’явилось обличчя шефа.

— З самого ранку? — спохмурнів Котигорошко.

Здавалось, нічого паскуднішого за день вже не станеться…

— Зараз відкрию перехід, — сказав Крижане Серце. — Готуйся.

Як шеф поліції в тридесятому — Крижане серце мав чудо-перстень. Достатньо було перекинути його через плече і відкривався портал, що доставляв прямо до перстня, або в задуману місцевість. Котигорошко ненавидів такі переходи, адже від них часто нудило. Цей раз не став виключенням. Як тільки його ноги ступили в чорну порожнечу, земля зникла з під ніг — і ось він вже поволі піднімається з асфальту на іншому кінці тридесятого. Поряд на тротуарі, блював в урну Микита. Вони були на самій окраїні тридесятого царства. Далі вже починався темний-темний ліс і перехід «Три-дев’ять земель», що вів у світ людей.

— Що такого мало статись, що я не міг дістатись машиною? — Котигорошко не ховав власного роздратування.

Замість пояснення Крижане серце мовчки показав на тротуар на іншому кінці дороги. Котигорошко переглянувся з Лисом Микитою. На тому кінці дороги лежало накрите покривалом тіло. Офіцери обережно підійшли, підняли біле покривало.

Старший чоловік, в потріпаному одязі та з блідим лицем у власній блювотині на одязі. Виглядав він типово для звичайного сільського алкоголіка. Котигорошко накрив того покривалом.

— Хто це? — запитав він у Крижаного Серця.— Я знаю так само, як і ти, — зневажливо сказав той. — Смертний, судячи з усього.

— Тут? Хіба вони можуть знайти сюди дорогу?

Крижане серце не відповів. Знову відкрився портал чудо-перстня і з нього (на диво спокійно) вийшов Кощій Безсмертний. Як завжди весь в чорному, навіть окуляри не знімав, попри те, що на вулиці було темно. Не вітаючись ні з ким, він просто закрокував до тіла. Недбало здер простирадло з того.

— В мене тут вибори на носі, а ви ось що мені підкидаєте?! — заволав той. — Хто це? Хто це зробив?! Чому ще нічого не зроблено?! Я вас всіх по виганяю, за таку бездіяльність! Будете в мене дороги робити перед виборами! За їжу! Понабирали, трясця, в поліцію по оголошенню!

Котигорошко знову мовчки переглянулись з Микитою. Крижане серце просто кашлянув і Кощій затихнув.

— Це смертний, пане мер, — офіційним тоном сказав він. — Як він сюди потрапив, поки встановлюємо. Причина смерті теж встановлюється.

Лис хотів, щось сказати, але перехопив погляд Котигорошка і промовчав.

— Встановлюйте швидше! — нервово закричав Кощій.

Його руки майже непомітно смикались. Мер Безсмертний склав їх разом, щоб ніхто не помітив тремтіння. Але помітили всі.

Не чекаючи відповіді він повернувся в портал і зник з місця злочину. Поліцейські залишились втрьох. Ніхто не сказав ні слова.

— Ох, ну що за вихідні! — пожалівся Микита. — Завжди так?

— Вбивств не було вже дві сотні років. — сказав Котигорошко. — А бійки з богатирями, побутові сварки мешканців тридесятого вже на регулярній основі. Майже кожний день хтось з них щось робить, за всіма не вгледіти.

— Така в нас робота, стажер, тримати казкових жителів в кулаці, — холодно сказав Крижане серце. — Те й робиш, що не даєш їм повбивати одне одного. Офіцер Котигорошко?

— Слухаю?

— Стажер Фарбований Лис вже давно щось хоче сказати, але наш з вами поганий приклад комунікації між начальством та підлеглим заважає йому це зробити.

— Що в тебе, Лисе?

— Він отруївся, — невпевнено сказав Микита, дивлячись то на одного, то на іншого. — Живильною водою.

Котигорошко і Крижане Серце переглянулись. Живильну воду пили русалки, домовики, мавки, вовки, лисиці та всі не-людські персонажі, щоб мати людську подобу. Котигорошко навіть на службу казкову поліцію пішов, щоб змогти купувати по знижці живильну воду для боротьби з приступами Каті. Для державних службовців маленькі пляшечки, з жовтим обличчям усміхненого Колобка, були в пів ціни.

— Ви маєте людську подобу з самого народження, тож про живильну воду вам перейматись не варто. А я ще по прибутті відчув її запах. Не дивно, що він помер: для смертних прийоми живильної води мають летальні наслідки.

— Мене більше цікавить, хто йому це продав? — Котигорошко глянув на шефа.

Крижане серце випустив льодяну пару з рота. Бордель Баби Яги міг цим займатись, але Кощій намертво заборонив її чіпати. Крижане Серце не заперечував, адже своя посада йому була дорожче.

— Якщо ми закриємо її притон, мавки перенесуть свої заняття проституцією на вулиці тридесятого. А ще це кине тінь на нашого мера, що неодмінно сподобається Солов’ю Розбійнику, котрий мітить на місце Безсмертного. Та й не факт, що це вона. До такого мало хто б взагалі опустився, а ті, що змогли б — зачинені в скрині.

Від згадки про скриню завжди замовкали. Це була в’язниця для казкових героїв. Ніхто не міг звідти вибратись, доки не підійшов до кінця термін ув’язнення. Це було наче небуття для казкових героїв і саджали туди лише за найтяжчі злочини. Крижане серце неначе прочитав наміри Котигорошка і дістав з кишені синього піджака чудо дзеркало.

— Світе дзеркальце скажи, та всю правду розкажи, — крижаним голосом промовив він. Дисплей дзеркальця засвітився. — Список всіх, кого недавно відпускали на волю!

Дзеркальце одразу ж завібрувало. Котигорошко та Микита стали обабіч начальника.

— Кобиляча голова? — перепитав Котигорошко. — Так скоро?

Чд між тим висвітило перелік злочинів. Список був довгим: від крадіжок, тяжких тілесних, до зґвалтувань русалок і вбивства Івана Царевича, колишнього (покійного) чоловіка Царівни. За це його запроторили на двісті років.

— Відправити голосове повідомлення офіцерам Гупало Василю та Чабанцю! — наказав Крижане Серце. — Завалити тунель. Нікого не підпускати. Дозволено застосувати фізичну силу.

Тоді додав вже тихіше: хоч якась користь від богатирів. Котигорошко знову спохмурнів, але промовчав.

Нічну дорогу прорізало світло фар. До них швидко наближалась карета швидкої допомоги та автомобіль Язикатої Хвеськи.

— Офіцер Котигорошко! За старшого замість мене! Коли закінчиш тут, чекаю з ідеями, як потрапити в «На Курячих Ніжках». Яга то нас не пустить, а самі, без дозволу ми не зайдемо. — шеф підкинув через плече чудо-перстень, відкривши ще один портал. — Офіцер Лис! За мною!

Микита мовчки кивнув Котигорошку і відправився вслід за Крижаним серцем.

Розділ 5.

В дверях кабінету вже чекала Царівна. Голубоока блондинка з довгою косою до стрункої талії та пружних сідниць склала навхрест руки на досить великих грудях.

Одягнена була в червоний светр з декольте та обтягуючі джинси. Пухкенькі червоні губки були міцно стулені. Перша красуня тридесятого була зла.

— За яким правом ви затримали мого чоловіка, Іллю Муромця?! — пропищала вона тонким голосом. — Що за беззаконня?! Це поліція тепер собі дозволяє бити та арештовувати чесних казкових громадян?!

— Ваш чоловік порушив закон. — льодяним тоном сказав Крижане Серце. — Разом з Кирилом Кожум’якою він напав на офіцера казкової поліції. На вашому місці я б притримав коней та не кричав би в присутності моїх підлеглих.

— Ох, дарма, — зрозумів Микита, дивлячись, як червоніють щоки в царівни та грізним вогнем розгораються очі.

Якраз обернено-пропорційно з вічно холодними синіми очима Крижаного Серця. Не прогадав.

***

— Ні, ну ти собі уявляєш? — Змій Горинич налив каву Василисі. — Ніколи більше нікого з цих богатирів не впущу!

В барі Червона шапочка з самого ранку було пусто. Лише Кривеньке Каченя та Василиса сиділи за одним з небагатьох цілих столиків. Горинич, закутий в один домашній халат розливав по чашках каву. Розбите вікно він забив дошками, проломлену підлогу просто обвів смужками скотчу, щоб, бува, хто не став.

Горинич сів біля них. Кривеньке Каченя та Василиса переглянулись і одночасно обійняли його.

— Ти ж знаєш, ми з тобою! — лагідно сказала Катя. — Ніхто з них більше не зайде сюди.

Горинич слабко, але в той ж час лагідно всміхнувся.

— Змій! — з дверей пролунав голос Котигорошка. — Горинич, ти тут?!

Бармен знову збліднув, викликавши невдоволення в прекрасної половини казкових персонажів.

— Його немає! — крикнула Василиса. — Забирайся геть!

Котигорошко нарешті вийшов на світло. Роззирнувся навколо. Подарував усмішку Кривенькій Качечці, котра демонстративно відвернулась, задерши маленький носик догори.

— Костя, я не виню тебе, якщо що, — сказав Горинич, пускаючи носом чорний мов та сажа дим. — Але якщо хоч раз це повториться…

— Я тебе почув! — підняв руки Котигорошко. — Заспокійся! Я по допомогу.

— Як просувається розслідування вбивства? — запитала Василиса. — Наш улюблений всіма мер цікавився.

— Краще б він нашими дорогами цікавився. Горинич, можна тебе на кілька слів? 

***

Крижане Серце підняв перекинутий царівною стілець.

— Ох, ці принцеси, — пробурмотів про себе.

Царівна пішла, отримавши обіцянку, що завтра з самого ранку її чоловік вийде, прогорлавши на Крижане Серце до полудня. Хто їх взагалі рятувати брався? Для чого?

— Шеф, можна? — постукав Микита.

— Та заходь, стажере. Чув нашу бесіду з пані Царівною?

— Всі чули. Голос в неї гучний. Ви як?

— Не звикати. Ось така в мене робота. Слухати істеричні крики всіх, кого не хочеш, через сумнівні дії підлеглих. Це ще квіточки. Та ми відволіклись, чого тобі, стажере?

— Котигорошко дзвонив. Казав, є новини.

***

Коли вони вийшли з бару «Червона Шапочка», їх вже чекала чорна машина з затемненими вікнами. Котигорошко зі Змієм переглянулись. З вікна показалось лице Солов’я Розбійника.

—Сідайте, панове. Є розмова.

— З чого раптом? — підозріло запитав Котигорошко.

— З того, що ми на одній стороні.

Як тільки вони сіли, Соловей махнув рукою і машина поїхала. Аня, мавка-водій, вела машину обережно.

— То що в тебе? — поцікавився Котигорошко. — Будеш агітувати голосувати за тебе?

— Запропоную пост начальника казкової поліції, коли я стану мером.

Змій Горинич глянув на Котигорошка. Тоді на

Солов’я Розбійника.

— З богатирями не можна інакше. — пояснив Соловей. — Занадто прямо-лобі, їм натяки, як тобі, в твоїй зміїній подобі, овочі.

Горинич промовчав, перевівши погляд на задуманого Котигорошка.

— А так Соловей хоче, щоб я повірив, адже він пообіцяв при свідках, — Котигорошко не зводив погляду з Солов’я. — Я ніколи не був дурнем, Соловей, і ніколи не був брехуном. Що тобі потрібно?

— Нічого! — Соловей розклав руки і відкинувся на сидіння. — Мені потрібно, щоб ви нічого не робили. Нехай Кощій ширяється в Баби Яги. Нехай літає в хмарах, хоч у мрії, повернеться в казку, з якої виліз. Розслабтесь, сходіть в мій клуб. Випивка за мій рахунок. Язиката Хвеська тим часом напише репортаж, про уподобання пана мера. Його рейтинги впадуть і в мери він не піде. Вам не треба ні про що перейматись, просто прийдете завтра в мерію і схопите його по тепленьких слідах.

— А ти? Підеш? Принесеш своє крісло, замість його?

Соловей потер стомлені вузькі очі.

— Костя, я не злочинець, я бізнесмен. І в казці тоді, я охороняв свою дорогу і брав гроші на ремонт, доки Ілля не вирішив, що все для народу має бути безплатно. І що сталось з дорогою? Вона стала непридатна до їзди по ній. Так і тут. Я вважаю, що Кощій має піти. Досить обманювати казкових жителів тридесятого. Від мене користі буде більше. І від тебе, в якості начальника казкової поліції. Це не хабар, не думай. Я стаю мером, призначаю свій штат. Подумай, чи ти хочеш бути в команді переможців.

Машина зупинилась. Аня відкрила їм двері, даючи зрозуміти, що розмова завершена.

Котигорошко і Змій Горинич мовчки вийшли. Соловей помахав їм рукою на прощання і поїхав далі.

— Дарма йому тоді Ілля голову не проломив. — буркнув Змій. — Але він кращий ніж Кощій. Так що ми будемо робити з цим?

Котигорошко направився по дорозі. Змій постояв, а тоді вирішив піти за ним.

— Я може й богатир. Прямолінійний, чесний, принциповий. Можливо я за швидко хапаюсь за булаву. Але тупим я не був ніколи. Соловей збрехав, Кощія чекає не стаття Хвеськи, а щось серйозніше.

***

В двері готелю Баби Яги постукали. Ох, кого там нечиста принесла? Знову Кощій приперся? Здається він занадто пристрастився…

— Це я, Горинич. Хатинка-хатинка відчини двері.

Хатинка завібрувала.

— Та чого вже, відкривай, — кивнула Яга

Як тільки двері відкрились, в них зайшов Крижане серце. За ним протиснувся Котигорошко та Фарбований Лис.

— Чого приперлись? — запитала та. — Копам тут не раді.

— Тебе забули запитати, — Крижане Серце вмостився у вільне м’яке крісло.

По землі пішов іній.

Яга кинулась до свого туалетного столика з білих кісток. Вся її сила в кістках. Нехай но вона візьме в руки кістяну шпильку…

Не встигла. В столик влучила булава Котигорошка. Тріск, зойк Яги, спалах білого світла. Від кісток залишився лише пил.

— Я твою хату на курячих ніжках з землею зрівняю! — пообіцяв богатир.

В Микити подзвонило чудо дзеркало. Він дістав шматок скла. Горинич повідомив, що хтось йшов. Встигли якраз вчасно.

— Слухай уважно! — Крижане серце підвівся і підійшов до неї. — Соловей розбійник задумав зробити щось нехороше нашому меру. Ми знаємо, чим він займається в тебе. Сюди скоро хтось прийде, може навіть Кобиляча Голова. Вибір в тебе наступний: розповідаєш нам, що ти мала зробити і ми тебе не закриємо. Ні тебе ні твій бордель на лапках. Зрозуміла?

Яга тихо кивнула. Вона знала, що не справиться з ними усіма. Поодинці — можливо, але не коли їх троє.

— Кобиляча Голова приходив по свою маску. — почала стара. — І по живильну воду. Кощій в обмін на героїн смертних приносив її. Так він розраховувався.

Котигорошко з Микитою переглянулись. Ось чим отруїли того смертного. І ось хто.

— Якщо Соловій стане мером, він підніме ціни на неї.

— Хороша казкова ситуація. Один мер нічого не робить, інший зробить всім погано, — Крижане Серце явно веселила така ситуація.

В двері постукали. Яга ще раз глянула на гостей, але оскільки ті йти не збирались, лише клацнула пальцями і ті перетворились на предмети декору.

***

Кобиляча Голова був високим, струнким, худорлявим юнаком. На оголеному торсі яскраво випинали ребра. Його шкіра була покрита чорними татуюваннями. Лице бліде, гостре, з маленькими червоними очима на гладенькій білій шкірі. На поясі до синіх джинсів прикріплений череп корови. Тільки ось на черепі були роги. Маленькі, тонкі, але щось підказувало — дуже гострі

— Чого ти прийшов? — Кобиляча Голова завжди викликав страх в неї.

— До тебе, — Він вів себе спокійно. — Ти дещо даси Кощію…

Він замовк. Озирнувся. Тоді оглянув її житло.

— В тебе меблів стало більше?

— Та прикупила дещо.

Кобиляча Голова не слухав її. Він підійшов до високої білої шафи. Оглянув її.

— Знаєш, — не відриваючи погляду від шафи сказав він. — Ти звісно ще та любителька химерних речей, але шафу з котрої сочиться іній…

Він не договорив. Приліжкова тумба раптом стала схожа на Котигорошка.

— Кобиляча Голова тебе затримано за підозрою у вбивстві!

Він не відповів. Шафа, на котру той дивився ще кілька секунд тому, стала Крижаним Серцем.

— Сам шеф поліції тут? — присвиснув Кобиляча Голова. — Хто б міг подумати?

— Будеш чинити спротив?

Знову блиснуло, і замість столу з’явився Лис Микита.

— А це в нас хто? Голубенька лисичка? Тобі не треба красти курей з курнику, поки дорослі розмовляють?

Микита почервонів, але промовчав.

— Тебе затримано за підозрою у вбивстві смертного! — офіційним тоном промовив Крижане Серце. — А ще в спробі по впливати на вибори мера. І в присвоєнні партії казкової води.

— Смертного я не вбивав. Для чого мені це?

— В скрині подумаєш, — сказав Котигорошко, дістаючи кийок.

Кобиляча Голова не думав довго. Він просто кинувся до виходу. В самих дверях йому в плечі влучив кийок Котигорошка. Він вигнувся від болю і вилетів геть.

— За ним! — наказав Крижане серце. — Я розберусь з Ягою.

— Ми ж домовились! — заскавуліла та.

— З Кощієм та Солов’єм, одночасно, ти теж домовилась…

Далі Котигорошко з Микитою не чули. Вони вилетіли з хатинки. На зеленій траві перед хатинкою поволі піднімався Кобиляча Голова. Котигорошко простягнув руку і кийок полетів до нього.

— Ох, дарма ви не пішли сьогодні відпочивати! — погрозливо сказав той.

Він відчепив маску від штанів. Одягнув її на голову. Тепер його лице закривав череп кобили. Склав долоні до купи. По боках з черепа почали рости роги.

Рухався швидко. Він блискавично наблизився і ударив Котигорошка кулаком в груди. Богатир вдарився в стіну і поволі сповз по ній, жадібно хапаючи ротом повітря. Микиту він схопив за шию, підняв і кинув в бік лісу.

— Ти міг би послухатись і не йти! — його голос змінився, тепер він звучав так, наче лунав з старенького гучномовця. — Тепер час відправлятись в небуття…

Котигорошко знову метнув кийок, що на льоту перетворювався на булаву. Кобиляча Голова відхилився назад, проводжаючи поглядом булаву, що полетіла повз, врізавшись в дерево та на друзки розтрощивши його.

— Занадто повільно…

Котигорошко не витрачав часу. Скориставшись, що той не дивиться, він підскочив і вперіщив його під дих. Ще раз.

Кобиляча Голова видав протяжний кашель. Котигорошко наніс аперкот прямо по масці, спробувавши її збити. Не вийшло.

Замахнувся боковим...

Кобиляча голова відхилився і пробив блискавичну серію ударів по корпусу. Котигорошко відчув, як в нього тріснули ребра. З його рота вирвався крик болю, коли Кобиляча Голова зламав йому ногу в коліні. Котигорошко впав на землю, притискаючи ногу до себе.

— Нічого особистого! — Кобиляча Голова відірвав з черепа один ріг.

Він заблистів на сонці, даючи зрозуміти, що він достатньої гостроти.

— Всього лише бізнес.

Замахнувся. Котигорошко лише в останній момент підставив руку. Він закричав, коли ріг з легкістю пробив долоню. Іншою рукою він схопив Кобилячу Голову за зап’ясток. Ріг зупинився за кілька сантиметрів від його лиця.

— І хто тепер тобі допоможе? — зневажливо запитав Кобиляча Голова.

Відповісти Котигорошко не встиг. З лісу вискочив здоровенний синій лис на двох ногах. Не гаючи часу він кинувся до них і вхопив Кобилячу Голову іклами за плече. З легкістю відірвав його від землі і відкинув від Котигорошка.

— Лежи, я розберусь! — прогарчав Микита.

Кобиляча голова пролетів кілька метрів, перекотився і скочив на ноги. Зареготав, плескаючи в долоні.

— Ну ж бо, песику, ходи но сюди! Зараз я тебе вигуляю!

Микита кинувся блискавично. Його щелепа клацнула за волосок від горла того. Кобиляча Голова відскочив і ударив того в лице. Лис впав, але піднявся і знову напав. Він схопив того кігтями за груди і кинув в дерево. Стовбур не витримав і дерево зламалось.

— Маска! — закричав Котигорошко. — Збий з нього маску!

Лис не став витрачати часу. Схопив кігтями того за голову і підняв над землею. Кобиляча Голова закричав. Його ноги засмикались, а руки схопились за вуха Микити. Котигорошко простягнув руку і спіймав булаву. Сил стояти не було і булава протягнула його ще кілька метрів по траві.

— Чому лежимо, офіцере? — з будинку Яги вийшов Крижане Серце.

— Шеф, ногу в коліні вправляти вмієте? — Котигорошко кивнув на ногу і показав на пробиту долоню, з котрої все ще стирчав гострий білий ріг.

Микита тим часом з усієї сили вгатив Кобилячу Голову спиною об землю, що вона аж розлетілась в боки. Іншою лапою ударив того в маску.

— А стажер непогано справляється. — відмітив шеф, дістаючи з кишені синього костюма чудо дзеркало.

—Кобиляча Голова небезпечний противник. — сказав Котигорошко опираючись на булаву.

— Офіцере Гупало, підготуйте чудо-скриню для Кобилячої Голови! — Крижане Серце його навіть не чув. — Візьміть Чабанця і пообіцяйте звільнити Муромця з Кожум’якою, якщо ті допоможуть. Що? Кажуть, що допоможуть? Чудово, зараз підкину чудо перстень і відкрию портал.

Чудо дзеркало знову потемніло. Крижане Серце зняв з пальця перстень. Глянув на ногу Котигорошка. Травмоване коліно почало синіти та покриватись льодом від одного лише погляду.

— Офіцере, ваша служба не закінчена. В вас ще одна дієздатна рука і нога. А саме головне: голова. Тож не лежіть тут пляцком, будьте ласкаві, а допоможіть офіцеру Лису.

Микиту покидали сили. Кобиляча голова, здавалось, не стомився зовсім. Він відштовхнув того ногами від себе. Микита впав на землю. Кобиляча Голова хутко підвівся і схопив того за тулуб. Підняв над землею. Здавив з усієї сили…

Булава Котигорошка потрапила прямо під ребра. Кобиляча голова відпустив Лиса і зігнувся в три погибелі.

— Лис, до мене його! — закричав Котигорошко, стрибаючи на одній нозі.

Микита схопив того зубами за ногу і кинув Котигорошку. Кобиляча Голова пролетів кілька метрів, наче ганчірка. Богатир підскочив і наніс удар кулаком в стрибку. Потрапив прямо в маску, але їй наче нічого й не сталось. Кобиляча Голова з розмаху гепнувся об землю. Котигорошко навалився на нього з одного боку. Лис Микита схопив з іншого. Кобиляча Голова смикався, лаявся, гарчав, але ті тримали міцно.

Крижане серце з’явився немов нізвідки. Поклав руки на кобилячий череп. З його пальців сочилась льодяна пара.

— Вас заарештовано! — крижане Серце скрикнув від натуги.

Щось затріщало. А тоді почувся звук, наче плоть розривають на двоє. Кобиляча Голова заволав від болі. Зовсім поруч біля нього сів на землю Крижане Серце з маскою в руках.

— Моє лице! — верещав той. — Поверніть мені моє лице!

Крижане серце тим часом перекинув перстень через плече. Позаду відкрився портал.

— Викиньте його туди. — сказав шеф казкової поліції. — Скриня вже чекає на нього.

Розділ 6.

Кобиляча Голова сидів за столом з руками скутими позаду. Його ненадовго дістали зі скрині для допитів. Без «свого лиця» він вже не представляв загрози. В кабінеті було темно, лише самотня лампочка горіла над ними.

— Тобі грозить вічне перебування в скрині, — Котигорошко, опираючись на палицю сів на стілець навпроти нього.

Руку довелось зашити і перемотати.

— А тобі грозить вічне шкутильгання, — все ще зневажливо від повів той.

— Я казковий богатир, забув? Кілька днів, то й сліду не залишиться.

— Я нічого не скажу! — Кобиляча Голова втупився пустим поглядом в стелю.

— Дарма. Язиката Хвеська вже третю статтю дописує, доки ми тут говоримо. Навіть не уявляєш, скільки бруду вилито на тебе та на Солов’я, твого хазяїна.

— І на Кощія, — задоволено всміхнувся той. — Накрився мер.

— Мені він теж ніколи не подобався. І ти не подобаєшся. Два вихідних дні, я не вдома, а вожусь тут з тобою та іграми тих клятих політиків.

— Така твоя робота, Котигорошко. Хто тобі заважав податись в політику, як Кощій, чи зайнятись бізнесом, як Соловей, чи Яга? Казки закінчились, офіцере. Ми тут, живемо, доки люди в нас вірять. Тридесяте і людський світ відділяє всього один перехід. Скоро нам доведеться перейти, прийняти смертність та розпрощатись з довгим життям. А це значить, що потрібно буде адаптовуватись. Потрібно буде вчитись розчинятись серед людей. Кощій і Соловей просто більше готові. А ми з тобою, імовірніше за все, помремо з голоду там.

— Навіщо було це все робити? Труїти Кощія, висвітлити його в поганому світлі? Вбивати смертного? Що тобі з того, що Соловей розбійник виграє?

— Я просто намагаюсь знайти місце під сонцем, як і всі ми. Але більше ти не почуєш від мене нічого, крім: я не вбивав того смертного.

— Не вірю. Бувай, Кобиляча Голова. Гарно відпочити в скрині.

***

Бар Червона шапочка все ще був на ремонті. Котигорошко, опираючись на палицю і кривлячись від болю, спустився по сходах вниз. Як завжди, в барі грала рок музика, а Горинич розливав напої за стійкою небагаточисленним відвідувачам.

— Воістину треба любити це місце, щоб прийти сюди після такого розгрому! — сказав хтось з відвідувачів.

Котигорошко всміхнувся і зайняв вільне місце якраз поряд з Кривенькою Качечкою. Та одразу ж обійняла Котигорошка. Він пригорнув її до себе, поцілував в чоло.

— Я все ще злюсь на нього, — сказала Гориничу.

Змій розуміюче всміхнувся. Любов — вона така. В бар прийшов і Лис Микита. Він з гордістю поставив на стіл посвідчення офіцера поліції.

— Крижане Серце вперше не написав на нас догану, — видав він. — Навіть похвалив. Дідько, ви б бачили, як перекосилось в нього лице, коли він поєднав: Котигорошко і хороший офіцер. Я ледь стримувався від сміху.

— А що з Солов’єм і Кощієм? — поцікавилась Кривеньке Каченя.

— Нічого. Кобиляча Голова мовчить, як риба. Тим нічого не буде, вийдуть сухими з води. Але дорога на вибори для них закрита. Яга теж мовчатиме, щоб вберегти свій бізнес. Не знаю, про що з нею говорив Крижане Серце, але тепер та мовчить наче партизан.

— Василиса казала, що піде в мери міста. Рейтинги в неї високі в світлі останніх подій. Її точно виберуть.

— Я б проголосував за неї, — Змій налив Микиті меду.

Котигорошку приніс склянку води. В Червоній шапочці тепер діяло правило: Богатирям спиртного не наливають.

— І знайте, хлопці. Я б вступився за вас, якби ви не справились. Просто…

— Не хотів перетворюватись в змія! — хором видали всі присутні. — І спалити нас до дідчої мами!

В барі зареготали. Змій почервонів і поліз під

стійку. Мить і він дістав звідти картину.

— Я знову знайшов натхнення! — оголосив присутнім. — Відтворив маслом події на картині. Котигорошко, Фарбований Лис та Кобиляча голова в смертельній битві.

На полотні Котигорошко з булавою, та Лис в стрибку нападали на розгубленого Кобилячу Голову.

Присутні в барі були щедрі на оплески. Лис дістав з кишені чудо дзеркало і тихо вийшов з бару.

— Зачекай, чому це я такий низький? — доносились до нього слова Котигорошка. — А Лис ж блакитного кольору, а тут якийсь фіолетовий? І Трава була не по пояс…

— Я художник, я так бачу, бісові критики!

Далі Лис вже не чув. Він вийшов, пересвідчився, що ніхто не бачить. На тридесяте спускалась тепла літня ніч. Тьмяно світили ліхтарі.

Навпроти Кощій пішки ніс свої речі з мерії. Соловей розбійник сидів на сходах під своїм клубом і нервово курив. Царівна вже вкотре сварилась з Іллею Муромцем, активно жестикулюючи. Всі були зайняті своїми справами, нікому не було діла до Лиса.

Микита повернув в провулок за баром. Там вже стояла приваблива жінка в білому діловому костюмі з декольте. Русе волосся заплетене в гульку.

— Рада тебе бачити! — привіталась Василиса Прекрасна. — Як Котигорошко?

— Жити буде, — коротко буркнув Лис.

—Вітаю з прийомом в ряди казкової поліції.

— А вас з кріслом мера.

— Рано ще. Але дякую.

— Ким був той смертний?

— Ні найменшого уявлення. Але ти правильно зробив, що подзвонив після погроз Солов’я. І правильно зробив, що привів смертного в Тридесяте до працівниць Яги. Якби не це, Котигорошко би й не подумав би піти до Яги в гості і здибати Кобилячу Голову. Все зійшлось. Яга тепер боїться мене більше звичайного.

— Так і вона в курсі?

— Вона буде мовчати і про це, інакше висвітлиться її давня змова, що закінчилась вбивством Івана Царевича. Політика — брудна гра, Лисе. А казкова політика річ не лише брудна, а й смертельно небезпечна. Для казкових героїв кидання в крайнощі — звична річ. Тепер все буде добре. Тридесяте тепер в надійних руках.

— Тобто у ваших? — спохмурнів Лис Микита.

— Повір, так буде краще для всіх нас. Чоловіки або не роблять нічого, або наламають дрів. Жінки ж більш обережні і… рішучі, коли потрібно. Обіцяю тобі, Лисе, я не розчарую тебе. Нікого з вас.

— А якщо випливе, що Кобиляча Голова не давав живильну воду тому смертному? Лишень в мене немає алібі.

— За нього забудуть через кілька днів. А тепер, пропоную нам приєднатись до наших друзів в Червоній Шапочці і відсвяткувати початок нового життя для всіх мешканців Тридесятого.

З цими словами Василиса легко взяла його під руку і повела всередину.

Кінець...