Уільям Пітт старший та становлення імперії
Георг ІІ був останнім британським, монархом який очолював військо на полі бою. І не просто очолював, а перебував у самій гущі битви. В Деттінгенській битві 1743 р., що відбулася в рамках війни Ганновера з Францією, 59-річний король заслужив на повагу солдатів, коли, будучи вибитим з сідла, кинувся на ворога зі шпагою наголо. Однак ця війна стала точкою розбрату між ним та головою опозиції в парламенті Уільямом Піттом, який був проти виділення коштів на цю війну. Пітт взагалі був не в захваті від регулярної армії як такої, вважаючи, що на неї йде забагато коштів. Він вважав, що англія має підтримувати союзників на континенті грошима і флотом, а не армією.
Популярність Пітта в суспільс тві поступово зростала і до 1746 її вже неможливо було ігнорувати. Він був призначений головним казначеєм збройних сил і доводив до сказу своїх колег тим, що відмовлявся брати хабарі. Та Пітт зовсім не був пацифістом, особливо коли мова йшла про світ за межами Європи. Тут Пітт давав волю своєї агресивності. Втрата 1756 р. острова Менорка, який відійшов Франції, вивела на вулиці цілі натовпи, які вимагали, щоб Англія боролася за його повернення і знову Пітт завоював популярність, але вже на хвилі провоєнних настроїв у суспільстві. Однак коли спалахнула семилітня війна між союзом Англії та Пруссії на чолі з Фрідріхом Великим і союзом Франції, Іспанії та росії, Пітт знову ратував за виділення фінансової та морської підтримки, та відправлення лише кілька батальйонів на підмогу Прусії.
В цей же час, починає зароджуватися імперія, що згодом стане наймогутнішою в світі — Британія починає укріплювати та розширяти свою владу в колоніях. Розвал Імперії великих Моголів зробив Індію полем протистояння англійців та французів, у якій особливо виділився англійський воєначальник Роберт Клайв, який з загоном у 3200 людей, лише з 8-ма гарматами розбив більшу ніж в десять разів індійську армію. Ост-Індійська компанія зайняла Бомбей, Калькутту та відбила у французів місто Мадрас, розпочавши багатолітнє домінування Британії в регіоні. Виникнення такої імперії як Британська, звичайно, не буває випадковим. Та заради справедливості треба сказати, що початок британських завоювань на сході Індії був скоріше місцевою ініціативою того ж Клайва, аніж розроблений у Лондоні сценарій колонізації.
На Американському континенті сутички між англійцями та французами почалися у 1754 р. з атаки британського офіцера на ім'я Джордж Вашингтон, на один із фортів Нової Франції. Територія Нової Франції простяглася від Канади, на південь уздовж річок Огайо та Міссісіпі, до Луїзіани, і погрожувала оточити тринадцять колоній Нової Англії на Східному узбережжі. За розпорядженням Пітта у 1758 р. на цьому кордоні знову були розв'язані бойові дії. Британські війська вторглися в долину річки Огайо, перерізали лінії французьких військ і захопили найважливіший форт Дюкен, перейменований на Пітсбург. В Канаді, англійські війська під командуванням генерала Джеймса Уолфа в 1759 захопили французьку колонію Квебек, а згодом французи взагалібули витіснені з більшості америкаських територій.
Хорас Волпол писав про ці часи:
«Церковні дзвони стерли язики від дзвону на честь наших перемог».
До 1760 р. стратегія Пітта поклала край мрії французів про імперію, яка простяглася б від Бенгалії до Монреалю. Його політика битв за межами Європи та субсидування інших армій, на території самої Європи, принесла свої плоди. Однак того ж року Георг ІІ помер, а кількома роками раніше, помер і його старший син Фредерік, тож на престол зійшов 22-річний онук короля Георг ІІІ, чиє правління стало одним з найдовших в історії країни. Відносини нового короля та Пітта, що виконував обов'язки воєнного міністра, не заладилися від початку, і невдовзі Пітт подав у відставку.
Георг ІІІ
Юний Георг ІІІ на початку правління необачливо спробував повернути деякі королівські прерогативи, притаманні ще Стюартам, однак ці ініціативи були недовговічними — часи потужної королівської влади в Британії остаточно минули. До того ж новому королю, разом з кабінетом було чим зайнятися, окрім повернення монарших прерогатив. Заморські надбання збільшили національний борг вдвічі і з цим треба було щось робити і у 1765 р. уряд вводить гербовий збір для північноамериканських колоній. Відтепер усі торгові угоди, продаж газет, книг, гральних карт та деяких інших товарів, зокрема оформлення будь-яких цивільних документів, обкладалося штемпельним збором на користь корони. В Америці також були розквартировані англійські війська, які американцям доводилося забезпечувати житлом, продуктами та меблями. В американських колоніях ці закони викликали запеклий опір. За гербовими зборами пішли мита на зерно, папір і чай. Ці мита, створені задля скорочення державного боргу Англії, серйозно шкодили економіці нових колоній, перешкоджаючи розвитку торгівлі.
У другій половині XVIII ст. в Британії грянула промислова революція. Промисловість та комерція стають вирішальними факторами в англійській історії. Населення Англії, Уельсу та Шотландії майже подвоїлося, з 5 мільйонів на початку століття до майже 9 мільйонів. У результаті промислової революції значно зросла продуктивність праці. Фабричні верстати рухалися водяними колесами на швидких річках, а продукцію перевозили новою мережею штучних річкових каналів. Перші патенти на прядильну машину, парову машину та пудлінгову технологію ковки чавуну з'явилися у 1780-х роках. Незабаром прядильні та парові машини набули широкого поширення завдяки новому «золоту» Європи – вугіллю. Нова продукція відчайдушно потребувала ринків збуту, і величезна заокеанська імперіятут була як ніколи доречною.
Королю ніяк не вдавалося створити стабільний кабінет і він постійно перетасовував міністрів, невзмозі прийти досягти консенсусу. Відчайдушним кроком стало повернення Георгом на найвищу посаду Пітта, однак старий та недужий політик пробув прем'єром лише два роки, після чого, посилаючись на слабке здоров'я подав у відставку. Разом зі старим політиком у минуле пішла і старі політичні традиції. В гру вступили нові форми політичної діяльності, які не залежали від патронату короля чи аристократичної верхівки. Парламентаризм міцнішав та нарощував м'язи.
Нові політичні віяння
У 1763 р. радикал і вільнодумець, член парламенту від Мідлсекса Джон Вілкс примудрився потрапити до Тауера за нападки на «тронну промову короля». Однак жителі Мідлсекса продовжували обирати його і не зважаючи на супротив парламенту, ві все ж таки став йог очленом, викликавши гнів короля та радість лондонського натовпу. У 1774 р. інший молодий член парламенту, ірландець за походженням, Едмунд Берк висунув свою кандидатуру від Брістоля і виступаючи перед своїми новими виборцями заявив, що роль члена парламенту бути 'представником виборців, а не просто їхнім делегатом. І що парламентар має плекати 'власну думку, а не лише бездумно транслювати думки виборців. Радикалізм Вілкса та Берка зміцнив права парламентаріїв, підготувавши ґрунт для реформ XIX ст. Але їхній радикалізм мав ще пройти перевірку вогнем, оскільки щойно народжена імперія несподівано втратила величезний шматок своєї території.
Війна за незалежність США
У відповідь на протести американців проти нових податків парламент анулював принаймні деякі з них. Георг III був обурений такою поступкою. Він заявив:
«Мене надзвичайно здивувало те, що будь-який із моїх підданих може заохочувати бунтарський дух, який, на жаль, присутній в окремих моїх колоніях у Північній Америці».
Він не до кінця розумів ситуацію, так само як і його прем'єр-міністр лорд Норт, добродушний товстун, який проявив себе слабким і неефективним політиком під час епохальної Війни за незалежність США.
Конфлікт, що розпочався через економічні розбіжності, поступово переріс у боротьбу за громадянські права та свободи. Спусковим гачком стало знамените Бостонське чаювання. У 1773 р. для Ост- Індської компанії, яка зазнавала фінансових труднощів, було зменшено мито, та її було звільнено від податків на перевезення чаю до Америки. Численні колоністи, особливо багаті контрабандисти, були обурені такими діями і їхнє невдоволення вилилося у погроми у Філадельфії та Нью-Йорку. Та саме події у Бостоні стали вирішальними. Бостонці розцінили вибіркову відміну податків як спробу Великої Британії зупинити рух за свободу у колоніях і 16 грудня 1773 року, группа “Синів свободи” переодягненав індіанців, пробралася на кораблі Ост-Індійської компанії та спустошивши трюми викинула в море 45 тонн чаю. У перерахунку на сьогоднішні гроші, цей вантаж коштував би близько двох мільйонів доларів.
Некомпетентний та недалекоглядний уряд у Лондоні, якому знадобилося кілька тижнів, щоб передати повідомлення через Атлантику, пішов на крайні заходи. У 1774 р. він прийняв п'ять так званих Примусових актів, зокрема про закриття Бостонської гавані і про зміну колоніального уряду в колонії Массачусетс. Ці акти призвели до скликання в тому ж році конгресу у Філадельфії, де було написано Декларацію прав і скарг. Конгрес, який ще мав надію мирного вирішення ситуації, проголосив бойкот британському імпорту і зажадав відміни законів, що підривали американську торгівлю. Коли ж Лондон відкинув ці вимоги, місцеве народне ополчення взялося за зброю.
У квітні 1775 р. британський губернатор Массачусетсу зробив спробу захопити бази постачання ополченців у містах Лексінгтон і Конкорд, але його військо, яке втратило майже тисячу людей, було відкинуто назад до Бостона. Наступного року, розгнівані делегати, які в більшості своїй вже не шукали мирного рішення, знову зібралися у Філадельфії на конгрес і 4 липня 1776 року було опубліковано Декларацію незалежності сполучених штатів, написана переважно Томасом Джефферсоном, у якій говорилося, що Георг III «не може бути правителем вільного народу». Так на світовій мапі з'явилася нова держава – Сполучені Штати Америки.
Американські повстанці знайшли союзників в особі Франції та Іспанії, які готові вхопитися за будь-яку можливість помститися Британії за нещодавні приниження. Французи приєдналися до військових дій після перемоги американців при Саратозі в 1777 р., а їхній флот контролював американське узбережжя, ускладнюючи просування британських військ. У 1781 р. неподалік Йорктауна, в Чесапікській затоці, британський генерал Корнуолліс був змушений здатися французам і головнокомандувачу повстанців, першому президенту Америки Джорджу Вашингтону.
Поразку при Йорктауні було сприйнято як кінець війни. У 1783 р. у Парижі було підписано договір, згідно з яким Великобританія зберігала Канаду та Індію, але назавжди втрачала свій головний скарб – американські колонії. 1785 року Джон Адамс став першим послом США в Британії, а Георг ІІІ захотів стати першим другом США вже у якості незалежної держави. Американців чекали важкі часи, тепер вони мали самі збирати податки та захищати себе. Економіка прогнозовано просіла, а от Лондон навіть піднявся, зокрема за рахунок торгівлі з колишньої колонією.
Вільям Пітт молодший та Велика французька революція
На внутрішньополітичному небосхилі зійшла зірка Вільяма Пітта молодшого. Кандидатуру 24-річного сина колишнього прем'єра запропонував сам король, що виглядало як безрозсудний вчинок. Однак 1784 року на виборах Пітт набрав більшість голосів, які утримував протягом 17 років. Він називав себе незалежним вігом, але, по суті, він був новим торі, що симпатизував науковим інноваціям і меркантилізму промислової революції. Як і батько, він розумів масштаб збитків, які можуть завдати фінансам нерозумні війни, і побоювався вплутуватися у конфлікти європейських держав. Він бачив своє призначення у сприянні тому, щоб фінанси країни були здоровими, а зовнішня торгівля – прибутковою.
А тим часом дух революційного вольнодумства, що вже певний час гуляв Європою вилився у чергову епохальну подію, що стане каталізатором для подальший змін в усій Європі протягом наступного ХІХ ст. - спалахнула Велика французька революція. Після короля-сонця Людовика XIV, який керував долями всієї Європи. Після ефектного, але не дуже ефективного короля-бабія Людовика XV, французький абсолютизм виродився у фігуру слабкого та зніженого Людовика XVI, який не зміг втримати революційні процеси в країні, через що, разом зі своєю дружиною Марією-Антуанеттою позбувся голови.
Спочатку молодий Пітт і британці, що прагнули реформ, вітали Французьку революцію. Здавалося, що Франція йде тією самою дорогою, як і Великобританія, лише із запізненням на століття. Однак країна все глибше поринала у кривавий вирій террору. Революціонери під проводом полум'яного оратора Жоржа Дантона були сповнені рішучості повалити всіх європейських монархів. Французькі армії, набрані з селян, перетнули кордони Франції, анексувавши Бельгію і оголосивши війну Нідерландам. А через два тижні після страти короля в січні 1793 року Франція, яка проголосила себе республікою, оголосила війну Британії.
Назрів великий європейський конфлікт. Французькі солдати тепер крокували континентом, змітаючи все на своєму шляху, а молодий офіцер з Корсики Наполеон Бонапарт, який вів військову кампанію в Італії, приніс Франції стільки тріумфальних перемог, що французький міністр Талейран побоювався, що, якби Бонапарт повернувся до столиці, можна було б чекати військового перевороту. Тому він послав Наполеона до Єгипту, щоб протистояти інтересам Великобританії у Середземномор'ї. Пітт, як і його батько, не хотів допускати прямих армійських зіткнень, обмежуючись фінансуванням ворогів Франції та війною на морі.
Пітт налаштувався на черговий конфлікт із Францією так, як свого часу його батько на Семирічну війну. До Середземномор'я відправили харизматичного флотоводця Гораціо Нельсона. В серпні 1798 р. англійська ескадра підійшла до ескадри Наполеона, яка стояла якорі неподалік дельти Нілу. Нельсон відважно направив свої кораблі на французьку ескадру з боку моря та берега та знищив її перехресним вогнем своїх гармат. Лише чотирьом із сімнадцяти французьких кораблів вдалося врятуватися. Про перемогу Нельсона поблизу дельти Нілу говорила вся Європа. На той час він уже втратив руку і око, але його слава поширювалася так само швидко, як і чутки про його скандальний зв'язок з Еммою Гамільтон. Наполеон повернувся до Франції, де в 1799 р. здійснив той самий переворот, який так боявся Талейран. А Пітт в цей час ввів перший в історії Великобританії податок на прибуток, який складав два пенси з фунта.
Приєднання Ірландії та коротке перемир’я з Францією
Тим часом, Війна за незалежність у США не пройшла непоміченою на т.зв. «кельтській околиці» Британії, в Ірландії, населення якої віросло до 6 млн. чол. Та склало майже третину населення всієї Британії. Було очевидно, що подальше ставлення до Ірландії як до англійської колонії немає виправдань і у 1800 р. після суперечок і дебатів, схожих на ті, які передували об'єднанню з Шотландією століттям раніше, у Лондоні та Дубліні було прийнято Акт про унію, який об'єднав парламенти Англії та Ірландії. Але король відмовив ірландським католикам у виборчому праві, у результаті чого реформа практично втратила сенс. Пітт, який брав він зобов'язання про надання громадянських і політичних прав ірландцям, відчув, що має піти у відставку, а Англія отримала справжнє ірландське прокляття більше ніж на століття.
У 1802 р. уряд уклав мир із Наполеоном, який на той час отримав титул першого консула Франції. Натовп британських туристів попрямував до Парижа, щоб поглянути на руїни Бастилії і помилуватися на твори, привезені Наполеоном з розграбованої Європи. У Парижі виявилася квадрига з базиліки Сан-Марко у Венеції та Аполлон Бельведерський із Ватикану.
Знову війна
Однак за рік війна спалахує з новою силою і на цей раз британці зрозуміли, це буде війна до переможного кінця. На час війни уряд прикрутив гайки всередині країні. За будь які дебати щодо реформ можна було загриміти до в'язниці, а судді отримали дозвіл відправляти ув'язнених на заслання у нову колонію Ботані-Бей, що в Австралії. Трактат Томаса Пейна “Права людини” був заборонений, а відмінений нещодавно податок на прибуток повернуто.
У 1804 р. Пітта повернули в уряд, і він з головою поринув у підготовку до війни. У той час як Наполеон у Булоні збирав армію вторгнення, вздовж південного та східного берегів Англії зводилися оборонні башти, а адмірала Нельсона знову покликали на морську службу. У його завдання входило розшукати та знищити французький флот, який мав супроводжувати вторгнення французької армії. І в жовтні 1805 р. біля мису Трафальгар неподалік від іспанського міста Кадіс Нельсону нарешті вдалося загнати в кут свою жертву - французьку та іспанську ескадри.
Трафальгарська битва
Нельсон дочекався, поки об'єднана англо-французька ескадра під командуванням адмірала Вільньова відійде як найдалі від порту Кадіз і повів, і повів свою флотилію в атаку. На світанку французи помітили британський флот. Не очікуючі що ескадра Нельсона буде такою потужною, Вільньов віддав наказ кораблям розвернутися, та повернутися на Кадіза, але через брак тренувань маневр не вдався і союзний флот залишився у вразливій позиції, не зумівши ні повернутися до порту, ні побудувати чітку бойову лінію. Стандартною тактикою того часу був лінійний бій, у якому долю битви вирішувала міцність кораблів, потужність гармать та навчаність особового складу суден. Однак Нельсон вирішив поступити нестандартно. Він розділив свій флот на дві частини і очоливши північну на своєму флагмані “Вікторі”, віддав наказ кораблям вклинитися у ворожі порядки, піднявши над своїм кораблем знаменитий прапоровий сигнал:
"Англія чекає, що кожен з вас виконає свій обов'язок".
Битва розгорілася в середині дня. Щойно відремонтований корабль командувача південної частини флоту віце-адмірала Колінвуда “Роял Соверен” був швидшим за за інші і вітер наблизив його небезпечно близько до ворожих кораблів, в той час як основна частина ескадри була ще позаду. О 12.20 “Роял Соверен” вступив у бій проти кораблів “Санта Анна” і “Фуґе”, а невдовзі адміральський корабль бився вже з чотирма кораблями союзників. Через 15 хвилин на підмогу підійшло судно “Беліль” намагаючись прикрити правий борт “Роял Соверена”. За ним вже поспішали інші англійські кораблі і не дивлячись на те, що Колінвуд був у меншості в точці контакту з ворожим флотом, через невдале позиціювання, друга лінія союзників не могла як слід вступити в бій, та прийти на допомогу своїм товаришам. В результаті більша частина кораблів першої лінії союзників була або втоплена, або підняла білі прапори.
На півночі, через посилений вітер, Нельсон на чолі своєї флотилії повільно наближався до лінії ворога. Відмова від традиційної тактики заважала його кораблям вести повноцінний вогонь, а погонні гармати не могли нанести супротивнику значної шкоди. Перед самою атакою Нельсон здійснив фейковий маневр, ніби-то вишиковуючі кораблі в лінії, але швидко розвернув їх та вклинився у ворожі ряди. “Вікторі” вступив в бій з кораблями “Бюсантор” та “Редутабль”. Залпом з обох бортів, “Вікторі” сильно пошкодив судна супротивника і поки вони розверталися для вогню у відповідь “Бюсантор” був виведений бою через значні пошкодження. Однак менший за розміром “Редутабль” продовжував бій.
Крім того, французи використовували снайперів і о 13:15 один з них поцілив в адмірала Нельсона. Рана виявилася смертельною. “Редутабль” навіть спробував взяти “Вікторі” на абордаж, але судно “Темерер” вклинилося між ними і після півгодинної перестрілки “Редутабль” здався.
Північніше, корабль “Нептун” вступив в бій з судном “Сантісіма Тринідад” та вивів його з ладу. Після чого Вільньову стало очевидно, що він програє битву. Французький адмірал намагався віддати наказ північній частині своїх кораблів обійти англійців з тилу та атакувати, але в диму битви, капітани просто не побачили цей сигнал. Контр-адмірал ле Пеллі все ж намагався здійснити маневр та допомогти основним силам, але не встиг. Більшість кораблів союзників були або втоплені, або здалися в полон, включаючи флагман самого адмірала Вільньова. Ле Пеллі прийняв рішення відступити з рештками флоту.
Невдовзі після звістки про перемогу, адмірал Нельсон помер. Одними з останніх його слів блюли:
“Дякувати Богові, я виконав свій обов’язок”.
Всього у цій битві франко-іспанський флот втратив 22 кораблі, в той час як англійці — жодного. Близько 7000 моряків союзників було вбито чи поранено і стільки ж взято в полон, з втратами з боку британців у трохи більше 1500 вбитих та поранених.
Тіло адмірала Нельсона доставили до Лондона. Його чекала безмежна посмертна слава. Похований він був у соборі Святого Павла, а його пам'ять увічнили новою площею з колоною на Чарінг-Крос. Від вторгнення Англію було врятовано. А Наполеон, який втратив військово-морську міць, повів свою Велику армію Схід, де вщент розгромив об'єднану автро-російську армію під Аустерліцем.
Підпишись на Patreon: https://www.patreon.com/HistoriaSimplex
Альтернатива Патреону - Buy Me A Coffee: https://www.buymeacoffee.com/HistoriaSimplex
Підтримати автора також можна за реквізитами:
Monobank - 4441 1144 2125 6510
Privat - 4149 4993 7233 4225
Ваша підтримка важлива, як ніколи! Але не забудьте підтримати ЗСУ ;)))
