Оригінально публікація на ЖЖ від 17.06.2020.
Думки дослідників про Хорса доволі суперечливі. Збіг його імені з іранськими xvar («ореол»), xor, xores, xorsid, xurset («променисте сонце») та індійськими hara, haras («вогонь») схиляє нас до висновку про те, що в ньому потрібно вбачати сонячне божество, запозичене в іранських народів. Його перейняли й мешканці іншої частини материка. Так, у міфології вогутів та Об’ю бог неба називався Кронес, в остяків і ватяків слово kvar має значення «повітря», «небо».
На єдину дещо ширшу згадку натрапляємо у «Слові о полку Ігоревім» (рядок 159). Там розповідається, як князь Всеслав судив народ і керував містом, а вночі, мов вовк, бігав від Києва до Тмутаракані, до півнів перебігаючи шлях «великому Хорсові». Більшість дослідників переконані, що рух князя з півночі на південь — це шлях сонця зі сходу на захід.
Однак іще А. Брюкнер тлумачив це місце у «Слові…», знаходячи там алюзію до місяця. Він звернув увагу на можливість походження назви «Хорс» з кореня, наявного в польському слові wycharsły («виснажений»), тобто праслов’янського *krsь, що могло б пояснити алюзію до місяця, який регулярно починає «худнути». Вітторе Пізані підтримав таку думку, нагадавши про міфологічний зв’язок вовкулацтва з місяцем. Він вважає, що в цьому фрагменті йдеться про рух Хорса зі сходу на захід уночі в час, коли Всеслав пробігав із півночі на південь і назад. Таким чином Хорс мав уособлювати місяць, виступаючи парою сонцю в образі Дажбога. Отож він сяяв, але, мабуть, лише місячним світлом.
— Александр Ґейштор, «Слов’янська міфологія».
Підтримує лунарність божества також сучасний російській релігієзнавець Андрій Бєсков. Він порівнює цю пару з божественними близнюками-протилежностями Ашвінами (ранком і вечором).
Як на мене, з функціональної точки зору Хорс як бог місяця має більше сенсу, аніж «етимологічна» солярна теорія, котра є основною в академічних колах. Хорс мусить бути місяцем, бо інакше виходить, що слов’янський пантеон позбавлений місячного божества, але має кількох сонячних.
Оглядаючись на ім’я Велес/Волос (велий?) та прикметники белёсый/білий і wycharsły/хорий, припускаю, що С належить до окремої морфеми. Відносно свіжий «Школьный этимологический словарь русского языка» Дрофи й Шанського стверджує, що слово «хороший» походить від *chorsъ зі значенням «чистый, убранный». На додаток українській мові відомі слова «харити» і «харисто», котрі значать відповідно «чистити» й «охайно».
Слід нагадати, що слов’янський світ, на відміну від Західної Європи, належить до євроазіатської зони, що характеризувалася культом місяця як символу чоловічої статевої сили. У наших краях для місяця характерні епітети «молодик», «княжич» і порівняння з биком. Тож охайність (чоловіча краса) цілком пасує контексту.
Підсумую: ім’я Хорс могло мати аж три-чотири різні значення: виснажений, гарний/чистий і сяйний.
Зрештою, навіть запозичене іранське слово могло бути застосоване до світила-«антоніма». Адже, як зазначав Гейштор, місяць теж сяє.
