Авторство: Софія Хода
Дизайн: Софія Хода, Дар’я Хоменко
Редакція: Віктор Горбатюк
Вступ
Увага до будинку на вулиці Культури, 9, що в Харкові, не згасала ніколи. Спершу він був об’єктом мрій для літераторів, потім – пильного нагляду радянських спецслужб, а тепер – болючим нагадуванням про знищене покоління. Це не просто архітектурна споруда, а своєрідна фортеця українського слова, де народжувалася велика література, вирували пристрасті й ламалися людські долі. Будинок «Слово» мав стати притулком для митців, а перетворився на пастку, де генії перетворювались на жертв…
Сьогодні, коли нашу ідентичність знову намагаються знищити та привласнити фальшивим іменам, важливо згадувати ці місця не лише як культурні пам’ятки, а як беззаперечні свідчення боротьби. Боротьби, яка тривала не одне століття, боротьби, яка забирала та продовжує забирати наше мистецьке відродження. Будинок «Слово» – не просто сторінка в історії української літератури, а крик покоління, яке вірило в світло нового дня, але було зраджене власною добою. Тож чи був він літературною фортецею, чи все ж пасткою, що замкнула своїх мешканців у залізній клітці тоталітаризму?
Ідея та створення
Ідея забудови виникла у світлих головах ініціативної групи літераторів ще у грудні 1926-го року. До неї увійшли такі імениті письменники, як Ю. Войцехівський, П. Панч, Остап Вишня. Будівництво мало зайняти не більше двох років, проте коштів катастрофічно не вистачало, і було ухвалене рішення звернутися по допомогу до голови РНК УРСР В. Я. Чубаря. За його наказом було виділено ще понад 51 тисячу карбованців, що значно пришвидшили будівництво.
Будинок «Слово» було спроєктовано Михайлом Дашкевичем у будівельному товаристві «Укрпайбуд». У своєму плані будинок має символічну форму літери «С»., а якщо говорити про стиль забудови, то він займає проміжне місце між модерном та конструктивізмом. Будинок був облаштований з усіма благами для його письменників-мешканців: високі стелі, великі вікна, на даху розміщено було кілька соляріїв, а для культурного відпочинку облаштовано сквер із кущами бузку та каштанами. Все, що створювало ілюзію затишку та вдалого місця та комфортного життя та творчості.
Життя та творчість у Будинку «Слово»
Важко уявити подібний сюжет у будь-які іншій країні світу, де під одним дахом житиме ціла плеяда митців. Проте в цьому і унікальність Будинку «Слово». У ньому проживали: Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Остап Вишня, Володимир Яновський, Павло Тичина, Михайло Яловий, Іван Багряний. Крім того іменитий дует товаришів Миколи Куліша та Леся Курбаса теж були сусідами та ще десятки інших письменників, поетів і драматургів. Вони сперечалися про мистецькі течії, дискутували про долю української культури, жартували та навіть сварилися. Але найголовніше – писали.
Їхня творчість була не чим іншим, як українським культурним ренесансом, який давав нашому мистецтво нового європейського віяння та приковував увагу інших до себе. Модерний театр Курбаса приголомшив декораціями Венеційський бієнале, твори Багряного стали бестселерами у світі. Саме тут Хвильовий творив свій маніфест «Геть від Москви!», що став ідейним дороговказом для української інтелігенції. У цьому ж будинку Підмогильний завершував роман «Місто», який так і не дочекався повного визнання за життя автора. Понад 50 збірок із гумористичними «усмішками» написані були на вулиці Культури, 9 Остапом Вишнею, який намагався зберігати крихту оптимізму навіть у найтемніші часи.
Випробування радянською системою
Незворотна точка репресивних дій починається від травня 1933-го року, коли українського поета Михайла Ялового заарештовують. Передчуваючи наближення хвилі терору вчиняє самогубство і його товариш, Микола Хвильовий. У деяких квартирах арешти були явищем циклічним та багаторазовим. Згодом Іван Багряний називатиме його «Крематорій», оскільки недобра слава починає ширитися далеко за межі Харкова.
Штучний процес українізації показово привів радянську владу прямо до мистецького осередку української літературної інтелігенції. Митці усвідомлювали всю реальність цієї ситуації, проте ніхто не замислювався про її глобальність та які наслідки на них чекають.
Відтоді мешканців Будинку «Слово» ставало все менше. Протягом найближчих місяців радянська влада розстріляла 33 митців, інших– відправила у заслання. Лише 16 квартир із 66 залишилися неторкнутими репресивною машиною СРСР. Оскільки ці дії були поза мешами справедливості та людської моралі, радянська влада не могла обезлюднити цей будинок. Нею було ухвалене рішення почати заселяти туди своїх людей, проте ніяким боком не дотичними до мистецтва.
Десь схожі сценарії ми вже бачили, еге ж?
Значення Будинку «Слово» сьогодні
Коли Україна здобула незалежність, слава цього іменитого будинку не пройшла повз. Часи радянського терору назавжди закарбувалися на сторінках нашої історії. У 2003 році, до Дня Незалежности було встановлено меморіальну дошку з іменами більшості митців, які проживали у Будинку «Слово» та були репресовані. Згодом її замінили оновленою версією з доповненням прізвищ, що не були закарбовані першочерговою версією.
21 серпня 2019-го року постановою Уряду України Будинок «Слово» було внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Щоправда історія справа циклічна. На диво, будинок вцілів під час Другої світової війни, проте вторгнення Росії залишило свій негативний відбиток вже зараз. У березні 2022-го року будинок «Слово» отримав серйозні пошкодження– вікна вибило, стіни посічені уламками, а з фасаду обсипалася цегла й розірвало трубу.
Нарешті про всі ці злочини радянської тоталітарної системи починають говорити. Символічно, але крізь мистецтво. Про Будинок «Слово» випущено два повнометражних фільми: документальний та художній.
Український гурт МУР створив на основі своїх музичних творів справжнє дійство, адже за текстами альбому «Ти [Романтика]» та спеціально написаним сценарієм було поставлено перший в Україні історичний реп-мюзикл з однойменною назвою. Твір присвячений темі «Розстріляного Відродження» та життю тогочасних митців у харківському будинку «Слово». Ця ініціатива мала та продовжує мати шалений попит у молоді та старшого покоління, оскільки теми, порушені у цьому мюзиклі болючі та актуальні для нас і донині.
Висновок
Історія будинку «Слово» – трагічна та сумна, хоч першочергово це мала бути літературна фортеця для наших митців, залізна рука тоталітарної радянської машини, як завжди, внесла свої корективи. Українська творча інтелігенція перебувала між двох вогнів: піддатись спокусі співпраці із владою та зрадити власні новаторські та проєвропейські принципи чи продовжити творити усупереч будь-яким упередженням. Щоправда, зробила вибір за наших митців тогочасна влада, і перетворила будинок на справжню пастку, де знищила цілу плеяду української інтелігенції.
Будинок «Слово»– нагадування про ту ціну, яку ми навіть зараз щораз віддаємо, щоб мати можливість розвитку та збагачення власного творчого потенціалу, це про ціну нашої свободи слова та усю небезпеку та підступність, яку готові зробити наші вороги, щоб стерти світлі плани на їхньому шляху.
