- Я незнаю як їй про це сказати і як вона відреагує. Що якщо вона почне мене уникати? А нам після цього ще місяць летіти. Місяць в хованки будемо грати? Ой, блін якось воно все так складно.
- Тиж наче механік а не інженер, чому так багато думаєш? Хочеш то йди і беру, не хочеш то не надкушуй, хтось інший з'їсть.
- Як же у тебе все просто, Гарі. Тепер я розумію чому ти ніколи не був у стосунках.
‘’Увага! Всьому екіпажу підійти у кабіну пілотування! Повторюю, всьому екіпажу підійти у кабіну пілотування!’’
- Та я бляха не вірю, невже…
Кабіна пілотування
- Це прекрасно!
- Воно наче народжується у мене на очах, спочатку маленька голівка а потім воно все більше…
- Ага, прямо як твоя, хе-хе.
- А нам ще навіть не 30. Та від такої радості та красоти я сам народити готовий.
Усі члени екіпажу застигли перед громістким склом корабля. У них перед очима почала з'являтися планети до якої вони прямували не цілих два роки. Нарешті якийсь матеріальний шматок щастя у цій вічній безодні. Планета розросталася у них на очах, кольорова як те яйце на паску. Троє членів української діаспори щось буркотіли собі під ніс, американці їх не розуміли але вони й не намагалися.
‘’ Автопілот вимкнено! Повторюю, автопілот вимкнено!’’
Джейсон одразу жбурнувся у крісло пілота, взявши керування на себе він підняв очі і побачив як стрімко планета рухається в гору і зникає за лобовим склом.
- Що це в біса за машинний саботаж?
- У нас замало палива щоб автопілот сам посадив корабель.
- А хіба автопілот не жере менше палива ніж ручне керування?
- Так, але автопілот думає у нас недостатньо палива щоб здійснити посадку.
- Що ти мелеш?
- Наша подорож була розрахована з точності до останього літру палива і за планом ми сідаємо самі.
- То чому я дізнаюся про це тільки зараз, після двох років польоту?
- Про це знали тільки я і Джейсон тому, що ми пілоти, а вас не повідомляли щоб уникнути паніки. Усе за планом Одисею, усе за планом. - Він похластав Одисия по плечу та пішов геть. - Заду до нього підійшов Гері та сказав - Ну це блять не по людськи і сьорбаючи банановий сік з тюбику пішов слідом за Майклом. Віра та Кріста теж були трохи шоковані що корабель потрібно садити в ручну але вони вчені і медики а не пілоти тому не придавали цьому великого значення, мовляв це їхні пілотські штучки. Не встигли вони вийти з кабіни як вона засвітилася червоним світлом та навіть не червоним, а якимось бурдовим. Коли до кабіни прибігли Одисей і Майкл усі зрозуміли, що світло світиться по всьому кораблі, а це вже погано. Майкл підбігши до Джейсона кричить - Що ти витворяєш, вилупку? - він розвернув крісло пілота та схватив Джейсона за ремені безпеки, намагаючись піднести його ближче до обличчя і тут усе стало ясно, він знепритомнів. Повітря на кораблі ставало все рідше протягом цілої подорожі, що спричиняло підвищену агресивність у людей і тепер вони бісилися від усього, а коли Майкл побачив як Джейсон дрихне у сидінні пілота, марнуючи останні літри палива, він просто запалився.
- Ти що блять єбанько? Ми падаємо! - Майкл кричав йому в лице віддаючи усю енергію разом із слиною. - Виривайте цього чорта з крісла, бо сука здохним! - Цілий екіпаж кинувся розстібувати ремені безпеки і витягувати тіло. Майкл швидко сів у крісло та застиг, індикатор показував 302л. пального, і цього не достатньо. Майкл швидко взявся до роботи.
- Слухайте мене, ситуація петарда. Тепер ви мої вуха, очі і й ніс, у нас недостатньо палива, щоб здійснити посадку цілого корабля, вага за надто велика, проте можна посадити не цілий.
- Я піду змию біо туалет - сказав Гарі і зник. Майкл міцно затиснув очі та прикусив губу від думки з ким він працює, хотів заплакати та стримався і продовжив говорити - Я повинен від'єднати відсік з багажем та вимкнути усе що їсть енергію в тому числі і радар, тому все чим ми будемо орієнтуватися це ваші очі і ота маленька червона кулька над нам - Він тицьнув пальце у планету за склом. - Я піднімаю корабель а ви підказуйте мені напрямок. Гарі повернувся до кабіни та побачивши, що корабель піднімається вигукнув - Я знав, що допоможе!
- Приблизно 15 градусів праворуч вигукнула Віра. Тим часом Кріста сиділа на підлозі поряд з непритомним Джейсоном і вклавши голову на коліна плакала.
- З лівої сторони метеорит єбашить! - Викрикнув Одисей. Маневруючи майкл так перехилив корабль що усі попадали та покотилися до стіни. Він був змушей вимкнути радар і зараз, коли подивився на індикатор палива про це пожалів. Маневр обійшовся їм занадто дорого. Майкл кинув погляд на купку людей під стіною і лицем йому ринула сльоза. Він відпустив штурвал. Віра тільки оговталася і хотіла поглянути на Майкла але Одисей рукою повернув її голову до своєї і сказав ‘’ Я не знаю помремо ми чи ні, але якщо виживемо то знай що я хочу прожити це життя з ….’’ - Зіткнення, тишина, шок. Вони дивляться але не бачать, намагаюся слухати але не чують. Половина корабля була зігнута, на своєму місці залишився тільки Майкл, дякуючи ременям безпеки. Він спокійно дивися перед себе але погляд не був сфокусований та й зі звуків тріскаючого скла вже було зрозуміло що дивитися немає на що. Друге зіткнення, фінал.
Величезне дякую усім за прочитання!
Продовження історії можливе за умови 15 уподобань.
Буду вдячний за будь-який коментар)
