Я втомлено поглянула на екран мого ноутбука, а саме на досить миле фото з маленькими кошенятами. Четверо маленьких пухнастиків в кошику, як говорить моя подруга «мімімішество вищого рівня». Згадавши про Соню я посміхнулась, ось хто-хто, а вона певно вже давно доробила свій реферат й преспокійно собі могла їхати на екскурсію.
На превеликий жаль, для мене, я на відміну від неї не володіла цим магічним даром не відкладати нічого на потім, скоріше вже навпаки я вміла все відкладати на останню хвилину. На щастя я була досить везучою, щоб завжди викрутитися з будь якої ситуації. Ось і зараз я призвала всю свою удачу аби таки написати свій реферат.
Зібравшись з думками я ввела в пошуковий рядок потрібній набір слів і стала переглядати запропоновані мені варіанти. Як на зло я не бачила нічого потрібного, так серед інформації було безліч відповідної, але саме той що я хотіла знайти не було, що могло вплинути на якість реферату.
Поглянувши на час я всміхнулась, за чверть північ саме час для різного роду нечистої сили виходити на полювання і тому подібних речей, а ще це час студентам сідати за навчання. Шкода, що в такий час не працюють бібліотеки, того й дивись знайшлись би студенти котрі в них би й сходили.
Пошукавши ще декілька годин інформацію і зібравши від сили 70% потрібної я пішла на кухню зварити собі горнятко кави, мені ну ніяк не можна було не завершити роботу до ранку.
Повернувшись в кімнату с кавою та цукерками, я знову сіла за ноутбук подумки звертаючись до вищих сил с проханням про допомогу. Ох, хто ж знав, що мене й справді почують вищі сили…
Проблема в тому, що я ніколи особливо не виділяла до яких богів я звертаюсь с проханнями, хто ж бо знав, що саме в той вечір недалеко від мене, буквально в сусідній квартирі проїздом буде один з богів трікстерів. Тобто з тих хто просто заради розваги може дійсно подарити крила.
І уявіть я прошу інформації про Атлантиду, але достовірної від очевидця. О дарма- дарма я це зробила. Буквально через хвилину я вже була посеред якоїсь поляни в компанії дивного хлопця.
-Навіщо тобі інформація від когось коли є можливість самій все побачити, - проговорив він. – Я Арк бог несподіваних чудес.
- Аня студентка економіст, - проговорила я озираючись навкруги мені все ще не вірилось що щось подібне і справді могло зі мною трапитися, на думку відразу прийшли думки про те, що це сон.
Але для сну все було занадто реально. Ні, ні, ні і ще раз ні. Це не могло мати місця в реальному світі, це мав бути сон, так дуже реалістичний, але все таки сон.
Я засиділась за читанням статей про Атлантиду, ось мені таке й наснилося. Вірно, все ж таки це куди реальніше ніж повірити що цей хлопець бог і ми в Атлантиді.
-Ну і як тобі ? – запитав він підійшовши поближче.
-У мене немає слів, - відповіла я озирнувшись навкруги.
Навіть якщо це сон, то чому б не насолодитись можливістю и таки не познайомитись с цим новим, чи точніше старим місцем поближче. Да и десять будильників с 5-ї по 6-ту ранку, встигнуть мене розбудити, щоб я таки закінчила реферат…
-А це безпечно, а то боюсь мій професор не повірить якщо скажу, що пропустила лекцію через те що лікувалась після невдалої подорожі в Атлантиду.
- Я гарантую твою цілковиту безпеку, - запевнив мене хлопець.
-Ну якщо так, то в мене лише одне запитання. Чого ми ще тут стоїмо? – посміхаючись проговорила я беручи його під руку.
Ми рушили до міста. До пригод. До нового…, ну ось знову. До старого, але такого неймовірно цікавого і чарівного світу.
