— Я вже такий старий, а мені спокою ніяк не дадуть. Тільки робота, робота, а я вже хочу тиші! Тиші і покою, відійти, забутися і пропасти. І тоді я буду упокорений, бездушний і задоволений. А кров з рук вже навіть вогонь не забирає, — чоловік років тридцяти п’яти сидить у темній кімнаті, схилившись за столом, та водить рукою над свічкою. Він нічого не відчуває, тому затримує руку прямо у вогні свічки. Теж нічого. Розізлившись, він дмухнув на свічку, та вогонь наче нічого не відчув. Він зірвався з крісла та замахнувся по свічці. Рука пройшла крізь свічку.
— Дурнуваті людські речі, і після цього вони нас чортівнею називають.
Під поривом вітру відчинилася хвіртка, і протяг загасив свічку. Чоловік залишився сам стояти у темній кімнаті. Він був одягнутий у чорну, стару, подерту мантію, а під нею — Бог зна що. Втупившись у вікно, він відчував, що позаду нього хтось зараз з'явиться. Протяг колихав його сивий чуб, що виступав із каптура і лоскотав шрами на лиці.
— Виглядаєш, наче помер, — долинувся голос позаду.
— Дуже дотепно. Ти завжди приходиш в останню хвилину? Я вже думав, що не прийдеш.
— Нууу, знаєш, у пеклі був. Проблемна душа трапилася, була переконана, що заслуговує на рай, а тут ось і пекло. Судитися хотіла, а потім втопилася у крові. Ехх... Де наші нещасні?
— Двоє п’яних підлітків мають зараз приїхати на мотоциклі, знайдуть ось цей пістолет, підуть стріляти у дерево, і один застрелить іншого. Той втече у ліс, бігтиме, впаде у річку і втопиться.
— Який з них мій?
— Той, що в обіймах із деревом лежатиме.
— Ну, хоч у воду сьогодні не полізу.
— Онде вони, виходимо, — Дріт кивнув на вікно, де виднілося світло фар, і вже долинали крики. Двоє душогубів вийшли на вулицю та стали прямо на дорозі мотоцикла й чекали. Мотоцикл наближався все ближче й ближче, і ось він вже перед ними. Хлопець за кермом дає газу, і мотоцикл пролітає крізь душогубів та зупиняється перед старою дерев’яною хатою.
— Я ж тобі казав, що вмію водити, — ледь зрозуміло та зі сміхом сказав один хлопець іншому. — А ти: "Та куди, ти п’яний", — я тверезий як удав, — хлопець спіткнувся об поріг і ледь не впав. — Мій старий ховає сигарети в шухляді, зараз ми тут туману зробимо, ха-ха-ха.
Двоє підлітків завалюються в кімнату та починають перешукувати шухляди письмового стола, за яким сидів душогуб.
— Йоу, чувак, я таке знайшов, ти офігієш, — хлопець розвернувся та покрутив пістолетом у руках.
— Ти що, це ж воєнний пістоль мого діда. А я, як справжній люблячий внук, маю вшанувати його пам'ять. Давай на двір.
Хлопці вийшли на двір, і якраз напроти дверей за метрів двадцять ріс горіх.
— Слухай, зараз зробимо так, щоб мій дід нами пишався. Стріляємо по черзі, доки не закінчаться кулі. Бачиш там дупло на стовбурі? Хто перший влучить, той і виграв. На правах власника я починаю.
Джимі вистрілив, не влучив у дерево, та все ж сказав:
— Перший пробний.
Він передав пістолет Флою і наголосив:
— Тримай, тільки так, щоб мені за тебе соромно не було.
Флой взяв зброю, спочатку закрив одне око, потім друге. Не розумів, як цілитися, але стрельнувши, потрапив у стовбур.
— Ти просто в минулому житті солдатом був, от і везе, — сказав Джимі й взяв пістолет. — Дивися, от зараз буде майстер-клас.
Хлопець вистрілив і влучив, але важко зрозуміти куди, навколо вже темно і дупла майже не видно.
— Бачив? Прямісінько в дупло! — п’яний хлопець підніс пістолет та дмухнув на дуло.
— Та ніхріна ти не попав! Там в якусь дошку влетіло. Дай сюди, покажу, як треба!
— Ти п’яний і сліпий, там прямо в дупло влетіло!
— Ніфіга!
— То йди і подивися, якщо не віриш.
— А я зараз подивлюся, і якщо ти не попав, то б’ю тобі підсрачник.
— Та без проблем.
Флой пішов до дерева та приклав руку до дупла.
— Ну як там? Тепер бачиш, що поцілив?
— Та ні, зараз шукаю.
— Ну, якщо не бачиш, то, може, цей побачиш, — Джимі вистрілив знову. Від звуку пострілу всі птахи навколо розлетілися. — Ану глянь тепер! — проте Флой не відповідав. — Ти там присох чи як?
І Джимі побачив, як товариш помалу, у неприродній позі, сповзає вниз, притулившись до дерева. Той пішов до нього.
— Вже заснув? Голова ти п’яна, — підійшовши, він розгледів друга, який був складений на 90 градусів: ноги лежали на землі, а голова та тулуб спиралися об стовбур дерева. Джимі хотів взяти Флоя за голову та потрусити, щоб той прокинувся, але як тільки він торкнувся його голови, відсахнув руку та сказав:
— Як ти собі голову обригав?!
Він витер руку об футболку, і в цей момент світло місяця впало на Флоя, і Джимі усе зрозумів.
— От курва, та ти мертвий!
Душогуби протягом усього часу стояли на одному місці й спостерігали.
— Один вже є. До мого ще три з половиною хвилини, треба розім'ятися.
— Еге ж, а то як загубиш, потім шукай блудну душу.
Переляканий Джимі забіг у хату, схопився за голову та намагався придумати, що робити. Очі йому вже на лоба вилазили. Він почав витирати пістолет об футболку та побіг до Флоя. Підбігши, він поклав пістолет тому у руку та побіг до мотоцикла, протер кермо і подався у ліс, цілий час собі повторюючи:
— Мене тут не було, мене тут не було.
— Знову до роботи, — Дріт вже не міг терпіти цього слова. — Я вже починаю їм заздрити, можуть померти в будь-який момент.
— Подивися на це з іншого боку, ми безсмертні. Так, ти виглядаєш на 30 і сивий, але ніхто не казав, що буде приємно.
— Ніхто і згоди не питав.
— Та біжи вже.
Дріт розвернувся та побіг слідом за Джимі. В той час інший душогуб пішов до горіха, наспівуючи якусь пісню:
І твій час прийшов
Зі мною прогулятись,
Потерпи, не бійся,
Це тільки початок.
Чекають нас вже там,
Де не будеш сам.
Час прийшов платити
За все, що наробив ти.
Він підійшов до тіла і побачив, як шокована душа оглядається та не може усвідомити, що сталося. Біла матерія дивилася на нього та не могла нічого сказати.
— Не переживай, шок пройде, і знову заговориш. Опустись на коліна, — і душа опустилася.
Він надів їй на шию нашийник з ланцюгом, і вони пішли…
Дріт не прикладав особливих зусиль у переслідуванні Джимі, оскільки він міг бігти крізь дерева. Душогуб біг, доки не побачив, що людина впала, і сповільнився. Він підійшов ближче та побачив маленький обрив, з якого котився п’яний хлопець прямісінько у річку. Течія була спокійна. Дріт тільки зійшов на берег та чекав, точніше спостерігав людські агонії, які його вже зовсім не вражали. Душогуб так стояв, поки не побачив, як душа виходить з води. Вона стала перед ним, трусилася та не могла і слова з себе видавити. Надягаючи нашийник, Дріт сказав:
— Ти і гадки не маєш, куди підеш.
І вони пішли.
Величезне дякую усім за прочитання!
Продовження можливе за умови 15 вподобань.
Також рекомендую прочитати “Британський палац“)
