Несподіваний учасник
Оригінально публікація на WordPress від 28.08.2022.
Допіру дізнався, що в оглядову антологію української фантастики “Мова Вавилону” поряд із творами класиків, як-от Гоголь і Франко, та знаних сучасників, як-от Макс Кідрук і Остап Українець, ввійде російськомовне оповідання “Простецы и хитрецы” перекладача з польської Сергія Легези. Не можу пояснити таку несподіванку нічим іншим, аніж товаришуванням Легези з Арєнєвим.
Я не читав, на жаль, оригінальні тексти добродія Легези, проте читав несхвальні відгуки на них. Тож маю сумнів у доцільності розміщення цього твору у вітрині нашої літератури. Тим паче, що Сергій Легеза невідомий українському читачеві як самостійний автор, а не перекладач. Його оповідання, написані як доважок для різних російськомовних антологій, досі не були зібрані у єдину авторську збірку, а головне: досі не були перекладені українською. Тому, на мою думку, присутність Легези у “Мові Вавилону” (в першому ж томі) щонайменше передчасна.
Принагідно хочу вкотре згадати про непринциповість Легези-перекладача. Я вже писав про його роботу на російські ринок і культурний простір: український перекладач Відьмацької саги (основної її частини) досі не переклав антологію “Пазури й ікла” на українську, але давно переклав її на російську.
Та є у перекладача за душею і більший гріх. Не знаю, чи міг, чи хотів вплинути на те добродій Легеза, але у березні 2022 року, уже після початку навали, у Росії вийшов друком його переклад збірки повістей Пекари “Ловці душ”. На виправдання можна сказати, що робота була виконана до 24 лютого, але ж, як то кажуть, ця війна почалась 2014-го, якщо не століття тому.
Власне про тексти
Оригінально публікація на WordPress від 28.10.2022.
Польська антологія української (і не дуже) фантастики “Мова Вавилону” вже в продажу.
А я нарешті прочитав включене в антологію оповідання Сергія Легези “Простаки і хитряки”. Має непогану стилізацію тексту, хоч не без переобтяження, зокрема в діалогах. Сюжет — тривіальність, черговий переспів оповідки про обдуреного чорта. Твір набагато кращий, ніж я очікував. Але я все ще не розумію, чому пересічне російськомовне оповідання репрезентує українську фантастику у “Мові Вавилону”.
Принагідно згадаю, що збірка отримала назву від оповідання Світлани Тараторіної. Це конкурсне оповідання, яке подавалось на весняну “Зоряну Фортецю” 2017-го. Я також брав участь у тому конкурсі. Тоді мій “Холод” не виграв, але пройшов у фінал. А от “Мова Вавилону” здобула перше місце.
