Передісторія: Я звичайний підліток в мене спокійне життя, але не все так просто. Останнім часом я почав помічати у собі прикмети замкнутості
Це скоріше буде не простий довгочит, щось корисне про психологію я не хочу давити на жалість, я хочу можливої поради яку я зможу тут отримати
З чого все почалося?
Почнемо з того що у 7 років ми з міста доволі невеликого переїхали у село не через фінанси та тд. а через то що ми хотіли приватний будинок та тут родичі. У мене в принципі не було спочатку з комунікацією у селі, але з часом я почав розуміти що я другий я подорослішав і зрозумів що мені не потрібна компанія у якої на розумі на той час був стендоф, футбол, цигарки, бухло. Я сам по характеру спокійний та краще буду уникати великої уваги на себе. Я майже не виходив на вулицю та проводим весь час у телефоні та мама мене пошкодувала та не перевела у сільську школу що було дуже хорошим рішенням. Все було доволі стабільно та сумно у мене з’явилися інтернет друзі, але не було ліпших друзів.. яким я міг написати в любий момент і посміятися.. Та все змінилося коли почалася повномасштабна війна.
Сам я з Львівської області та проснувся я від того що над моєю головою пролетіло декілька винищувачів із Закарпаття. Моя сім'я була на паніці та ми не знали що робити ніхто не знав як що обернеться та ми вирішили виїхати закордон. Стоп ще не засуджуйте мене що я Львів'янин і я зразу поїхав закордон. 1. Ми не знали як буде йти війна. 2. Моє рішення не було включено в голосуванні що робити далі. 3. У нас було дуже стресове пробудження та ми були на дуже сильних нервах та не могли адекватно сприймати всю ситуацію.
Ми поїхали на кордон з Словаччиною, не буду вдаватися у подробиці, але коли ми перетнули кордон ми сіли у автобус та відправились одразу у Прагу з нами було ще 2 сім'ї подруг моєї мами.
У Празі ми жили 9 в однокімнатній квартирі 40м2 . Я був один хто був чоловічого роду у квартирі було дуже дискомфортно вважаючи що у квартирі було 3 малих дітей які бігали та бешкетували. Всі мої інтернет друзі були практично росіянами( Та я зараз жалію про це
Моя основна проблема була в тому що мені не було с ким поговорити з кимось порадіти за якісь досягнення. Пройшов приблизно місяць і ми з мамою та сестрою поїхали у Польщу до татових знайомих поляків (там ще були мої родичі). Ми жили також у однокімнатній квартирі але вже було морально легше від того що не так багато людей.
Школа за кордоном та особисті кордони
У школу я почав ходити у Польщі з поляками та мені було легше тому-ще був двоюрідний брат у класі. Місто в яке ми приїхали було мале та дітей було мало та класу у якому ми були банально не було та спочатку нас перекинули на класс вперед де діти старші.
Як нас прийняли поляки? Деякі діти вважали нас людьми пережитками СССР які зовсім не змінилися з 90-их років… Деякі поляки не розуміли конфлікту між росією та Україною та говорили що “ Я кохам путіна” щоб подивитися на нашу реакцію з братом. Ми на це старалися не реагувати та проводили весь час у школі разом.
Про особисті кордони, поляки наші кордони зовсім не поважали
Вони говорили на польську коло нас і обговорювали нас прямо коло нас, ніби ми не розуміємо і там були такі речі що страшно у слух говорити…
Ми після фізкультури стоїмо коло дверей і чекаємо поки нам відкриють ми з братом стоїмо перші і розмовляємо про своє, і тут ззаду польки звертаються до нас “ можете говорити на польську ми вас не розуміємо”, я їй відповідаю на польському щоб вона зрозуміла “так ми говоримо між собою вам не обов'язково це слухати”, і вона відповідає “ ну так ви в Польщі говоріть по польськи щоб ми вас розуміли. Далі нам відкрили двері і ми пішли. Як люди настільки можуть бути такими що не описати словами щоб напряму говорити мені щоб я розмовляв з братом по польському щоб вони підслуховували. Після цього ми з братом почали говорити чистим діалектом щоб нас ніхто не зміг зрозуміти.
Була ситуація коли я на перерві був у туалеті та сидів у телефоні тому-то було заборонено на території школи користуватися мобільним телефоном. І до мене заходить якись старшокласник і насильно мене бере і нібито відтворює секс… вибачте за таке висловлювання но це нонсенс просто я про це нікому не говорив але Боже мій.
Далі
Далі ми провчилися так семестр у Польщі та поїхали 5 вересня у рідну Україну. Я був таким щасливим що не передати словами рідний дім собака кіт… Це так чудово
Та все не так просто було надзвичайно ні с ким побалакати мої друзі були в основному ісі з росії та я порвав з ними контакти та я був просто напросто у депресії та напевно досі у ній знаходжуся. Я собі знайшов заняття шахи мені дуже сподобалося та я зрозумів що це моє і я горю тим щоб професійної грати у шахи. Мама знайшла у нашому місті шахову школу та я буду туди ходити. Приблизно мій вік вважається як пенсіонер в шахах я доволі слабо грав але я грав лише місяць і уже давай відсіч суперникам пройшов місяць як я ходив на заняття з шахів та нашу школу запросили на турнір. Я безрозрядник та проти мене грали дуже слабі, малі діти мені їх було шкода були і старші, але уявіть ви 5 річна дитина ви на турнірі програли одну партію виходите на коридор та тато починає на вас кричати “ та я казав що було треба так зроби і так зробити” у дитини ітак стрес та упав дух від того що програв та ще й на нього тато кричить. Це було жалюгідно.
До чого я веду? Я коли це побачив продумав “ а який сенс мені виграти?” Людей цікавить не самий процес турніру та люди з якими грали та весь смак партії, а їх цікавить лише “кубок, медаль, грамота”. Після цього я просто сидів і грав повністю без емоційно і не парився за місце я граю лише 2 місяці, а деякі тут грають пару років. Та я зайняв 3 місце і виконав 4 розряд (тобто піднявся на сходинку)
Та я не получив від цього радості та ейфорії коли видавали призи, бо я розумію що я це отримав завдяки дітей які кожен тур виходили на коридор після програшу та плакали а батьки на них кричали…
Я не розумію чому батьки не цікавляться думкою дитини і ведуть її на шахи з малечку та дитина навіть не розуміє навіщо її привели, а потім відправляють 4-5 річну дитину на турнір щоб після кожного програшу кричати… У таких дітей азарт на дітей. Для них діти це карточка в казино на якій вони хочуть виграти.
30 квітня я їду на ще один турнір по шахам і не розумію для чого це все? Для чого це мені?
Чому я це повинен зробити. Та щоб виграти треба пройти біль та страждання інших людей після кожної партії навіщо не мені..?
Я не розумію сенс щось робити, чогось добиватися?
У мене вигорання і я не розумію як його побороти
Дякую за те що ви прочитали цей довгочит, він не несе якоїсь користі чи сенсу це просто крик моєї душі
Щасти!
