Два сквади «Волі» нишпорили в Мертвому місті. Після знищення бази Синдикату тут під завалами можна було знайти ще чимало припасів. Тому Лукаш майже щодня присилав сюди сквади. Перші дні сюди також приходили і сквади «Долгу», але їм такі рейди були невигідні. Тому після кількох вилазок було вирішено від них відмовитися.
Рейди були важкі. Велика кількість трупів після бійні притягнула численні орди мутантів. Перші кілька днів, що потрібні були для оцінки втрат і перегрупування, мутанти окупували місто. Розваленими вулицями снували сотні тушканів, собак, плотей. Перші сквади, що сюди прийшли, витрачали боєзапас за хвилини і повертались з пораненими. За тиждень місто було більш-менш зачищене. Тепер «Воля» займалась збором трофеїв. Ризик виявився виправданим. Перші спроби дослідити руїни бази були успішними. Бійці Макса майже одразу витягли скриню з артефактами, кілька цинків патронів 5,56, ящик гранат. Тепер поступово розбирали завали. Майже щодня знаходили щось корисне.
Сьогодні натрапили на медблок. Обладнання, ясна річ, було знищене. Але Решка, старший скваду, знайшов цілий контейнер рідкісних медикаментів - антидоти, псі-блокади, антиради. Решка вже уявляв, як принесе все це добро до Марлі. Він давно подумував «підкотити» до дівчини, але боявся Граніта, який міг йому за це хребта зламати. Але Граніта вже не було серед живих.
Його боєць, що стояв на варті, сіпнувся і впав. Другий кинувся до нього - помилка - впав поруч. Решка і четвертий боєць скваду залягли. Він нікого не бачив. Бухнув віддалений постріл - третій боєць затих. Решка відчув страх і неминучість. Спину холодив холодний піт. Сталкер повзком рухався назад. Він здогадався, що по третьому відпрацював снайпер. Тільки чий? Треба було постаратися вийти живим. Але не судилося. Решка боковим зором вловив рух. Повернув голову і оторопів... В чорно-білому камуфляжі перед ним стояла дівчина з автоматом. Чорна безодня ствола освітилася яскравим спалахом - Решка покинув цей світ. Перед смертю він впізнав дівчину... Але вже нікому про це не розкаже...
Сквад Сестри грамотно зайняв оборону. Деймос блокував і знищив другий сквад «Волі». Харон виділив на рейд хороших бійців. Один тільки зловив дві кулі в броню і дістав заброньову контузію. Нічого смертельного. За пів години сквад Деймоса дослідив двоповерхове приміщення колишнього відділення міліції. Для опорника - саме те. Можна було закріплятися. Бійці розосередились по периметру. Сапер встановив розтяжки на підходах. Підійшов сквад Сестри. Разом з Деймосом вони дослідили праве крило будівлі. Міцні стіни, ґрати на вікнах, два запасні виходи. Опромінення майже нема. В лівому крилі навпаки - дозиметри тріщали, повний перелік аномалій: від «холодців» внизу до «електр» на даху. Бічну стінку лівого крила зруйнувала здоровенна воронка.
Деймос дав кілька команд. Бійці мовчки взялись за роботу. До вечора вікна були забиті дошками. Кімнати прибрані, наскільки це можливо. Обладнані місця для сну. Двоє бійців готували вечерю. Сестра набрала повідомлення:
«Закріпилися. Прийняли бій з "Волею". Без втрат. Чекаємо». Дівчина прикріпила мітку. Відповідь прийшла за пару хвилин:
«Зранку вийде група. Притягнуть генератор і обладнання. Завдання - дослідити місто. Особлива увага - п'ятиповерхівки довкола руїн бази».
Сестра підійшла до Деймоса. Той сидів біля вогню та їв сухпай. Дівчина показала повідомлення. Боєць спитав:
- Зараз підемо?
Сестра похитала головою:
- Зранку. Вночі сидимо тихо. Надто великий ризик. Розстав пости. І треба спати. Важкі дні попереду.
Деймос не відповів. Він і сам це знав. План Харона був грандіозний. Деймос частково був посвячений в це. Але для виконання плану треба було протоптати стежку на Янтар і до Х-16. Шестеро бійців мовчки зайняли вказані Деймосом позиції. За чотири години їх мали змінити. Імпровізований опорний пункт поринув у тишу, серед якої зрідка чулися розряди «електр» і виття мутантів...
В кабінеті Лукаша горіла свічка. Була вже пізня ніч. За стінами вили мутанти. Раз по раз зі сторожових веж ляскали постріли. Вартові відганяли живність. Лукаш обговорював з Максом ситуацію.
- Не повернулися два сквади. Думки?
Макс, якого розбудили за наказом лідера, тер обличчя.
- Навіть не знаю. Мутанти? Навряд чи. Хоча хто зна... Там і контролер міг зайти. Лідери там не зелені, звісно. Але...
- У нас і так людей мало. Твою в корінь... Що там з Кременем?
Макс знизав плечима.
- Помалу йде на поправку. Гриф його мало не вбив. Костоправ боїться, що дах в нього протік. Казали, що він таку плюху в дзбан пропустив...
Лукаш дивився прямо перед собою. Втрата двох майстрів такого рівня вибивала з рівноваги. Тишу перервав Макс:
- Що робимо? Висилаємо пошукову групу?
- Яку групу? Хто поведе?
- Я можу.
Макс твердо дивився на Лукаша. Лукаш протестуюче похитав головою:
- Ні. Якби один сквад, то можливо. Два - ні. Треба сюди сквад Ніндзі. Вони зможуть по-тихому розвідати. До речі, що там на Бар'єрі?
Макс потягнувся і відповів:
- Тихо. Кеп доповідав, що атак не було.
- Дивно. Чи не «Моноліт» зайшов?
- Як?
- Хотів би я знати. Добре, стягнемо сюди Ніндзю. Далі видно буде...
Макс кивнув і вийшов. Лукаш набрав повідомлення до Локі з наказом.
На Дикій території в напіврозбитому складі біля вогню сиділи четверо. Три важкі бронекостюми, один екзоскелет, натівські гвинтівки. Це був один із сквадів мерків, що вижили. Вони не брали участі в бійні. Вони шукали Арта з Лірою. З того часу минуло кілька тижнів. Вони спорожнили всі свої схованки. Припасів майже не було.
Один з мерків, п'ючи енергетик, запитав у старшого:
- Командир, то що ми робимо? Здаватися? Чи гопниками будемо?
Шакал, командир скваду, підпалив цигарку і відповів:
- Кому здаватися? Що «Долг», що «Воля» нас повісять. Хоч ми і не брали участі. Є ідея. Але це ставка ва-банк.
- Ну давай, не тягни кота за всі подробиці.
Трійця з цікавістю дивилася на Шакала. Той затягнувся цигаркою, випустив хмару диму і промовив:
- Вояки запустили у відкритий канал меседж, що їм потрібна допомога. Щось знайти. Можемо в якості оплати вимагати гарантій для себе. Якщо знайдемо, звісно.
- А якщо ні? - ліниво спитав інший.
- Тоді здохнемо. Але це і так станеться, якщо ми за щось не візьмемось. Бо прийде час - почнемо жерти один одного.
- Може, краще до Сахарова підемо? Там хоч з голоду не здохнемо.
Шакал невизначено хмикнув:
- Та не варіант. Шанс, що нас там приймуть, а не перестріляють, малуватий. Тим більше, ти бачиш себе асистентом, що какашки снорків збирає?
Ніхто не відповів. Аргумент був вагомий.
Шакал продовжив:
- Відповімо на запит вояк. Там подивимось, що і як. А тепер - двоє на варту. За три години зміна. Треба поспати...
