Кубань під владою совєтів

З приходом більшовиків на Кубань почалася доба неперервного терору. Українці Кубані лишилися і відправлялися на заслання, у них відбирали зерно, розстрілювали провідних діячів і русифікували.
23 липня 1932 року вийшла постанова політбюро ЦК ВКПб про хлібозаготівлю на липень. Голодомор 32-33 років не оминув і Кубань, яка теж була українською, і жертви були колосальні. У станиці Лабінській від голоду з 24 тисяч жителів померло 14 тисяч козаків. А в станиці Старокорсунській з 14 тисяч населення залишилося менше тисячі. Таким чином кількість українців стрімко зменшувалася. За даними С. Чорного від Голодомору на Кубані загинула приблизно половина місцевих українців. А загалом на Кубані вналсдок голодомору загинуло близько мільйона осіб, що безпрецендентно вплинуло і на етнічний склад населення, через що в подальшому сюди почали заселяти московитів.
Так сталін зі своїми помічниками свідомо раз і назавжди вирішував проблему з «непокірними» кубанськими козаками. Для виконання хлібозаготівлі на Кубань стягували війська, особливо каральні загони. По хатах місцеві активісти проводили повальні обшуки, під час яких забирали всі харчі, викачували абсолютно все до останньої зернини. За спробу зберегти хоч трохи продуктів, заарештовували або розстрілювали. Безпосереднім керівником терору і розправи на Кубані був лазар каганович.
4 листопада 1932 р. вийшла постанова, яка зобов'язувала владу «зломити саботаж хлібозаготівель кулацьким контрреволюційним елементом, знищити опір частини сільських комуністів, що стали фактичними провідниками саботажу».
На Кубані запроваджувався воєнний стан. Вводилася система «чорних дощок». У кожній станиці висіла «чорна дошка» з реєстром станиць, які не виконували план хлібозаготівлі. Ці станиці опинялися у продовольчій блокаді. Повністю припинявся підвіз товарів у кооперативні і державні крамниці, а ті козаки, що дивом залишалися живими, виселялись до Сибіру
Люди гинули тисячами. У звітах повідомлялося про численні випадки людоїдства. Директиви райкомів ВКП(б) вимагали постійного збільшення хлібозаготівель й вилучення збіжжя понад планом. Про дикість тогочасних подій свідчить такий факт: у станицях, де залишалися собаки, комуністи вимагали проведення додаткових перевірок: «Якщо собаки залишалися живими, значить саботажники ховають харчі…»
По станицях спалахували повстання, які жорстоко придушувалися. Найбільш непокірною виявилася станиця Полтавська, козаки якої завжди відрізнялися взаємодопомогою, високим рівнем культури і національною свідомістю. З нею влада розправилася найбільш жорстоко. Ще в 1922—1930 роках з 5600 родин, що заселяли станицю, 300 було вислано, а 250 чоловік розстріляно. У 1930—1932 роках багато козаків станиці заарештували у зв'язку зі справою СВУ. В грудні 1932 року у станиці Полтавській доведені до відчаю люди підняли повстання. Тільки великі військові підрозділи після тривалих боїв придушили його. Та невеличка купка козаків, яким вдалося уникнути виселення, ще деякий час продовжувала збройну боротьбу, але була знищена.
Таким чином українське населення Кубані було фактично знищене, а земля заселялася москалями. Усі школи були переведені на російську мову навчання. Роздавлена, знелюднена Голодомором, репресіями та депортаціями, повністю зденаціоналізована Кубань потерпіла, мабуть, більше, ніж інші регіони. Можна стверджувати, що влада досягла тут повної перемоги над місцевим населенням.За етнічною зміною саме Кубань постраждала найбільше з усіх регіонів України.
Нині тут живуть переважно московити, а ті, хто має українське походження - або асимільовані, або змушені мовчати. І останніх - тих, хто чудово розуміє себе ким він є за національністю, набагато менше, ніж асимільованих.

Кубань в українській історії назавжди залишиться як трагічний приклад того, що буває з українцями, коли землі захоплюють московити. Ми повинні про це пам’ятати та тлумачити це майбутнім поколінням, аби вони тоді, коли постане така можливість - змогли відновити історичну справедливість. Слава Україні!