Розділ про ромські й параромські мови з книжки «Останнє слово. Світ мов, що зникають»
«Курва, ненавиджу тих циган!» Одразу кілька персонажів фільму Гая Річі «Великий куш» вигукують ці образливі слова напередодні зустрічі з «циганом» Міккі. Боксер Міккі, чия роль є чи не найкращою в доробку Бреда Пітта, мав би образитися тут не лише на, власне, ненависть, а й на фактологічну помилку. Річ у тім, що Міккі, його родина та їхня мова жодного стосунку до ромів не мають.
Мені ну дуже вже кортіло написати бодай розділ про ромські мови, але по справедливості не варто було б відносити його до секції з термінальними мовцями, адже я не збирався писати тільки про якусь конкретну ромську мову, та й історія останнього рома в мене за халявою не заховалася. Однак пам’ять про «калі траш» (трагедію ромів у Другій світовій) і загиблі богемсько-ромську мову та лайузе переконали мене залишити цей розділ саме тут — нехай буде таким собі містком між «термінальними мовцями» й «загроженими мовами», такою собі даниною шани всім ромським і параромським мовам.
Тож зараз говоритимемо про Індію, Бостон, Єгипет, Бірмінгем, Естонію, Ірландію, церебральні приголосні, Румунію (чомусь) і, звісно, Гая Річі з Бредом Піттом, та спочатку важливе. Знаю, що вже задовбав вас дисклеймерами, і по-хорошому я мав би ще на обкладинці написати дисклеймер про безліч дисклеймерів у цій книжці, але, перепрошую, ось іще кілька дисклеймерів.
Ні, я не виправдовую злочинність — ані етнічну, ані будь-яку іншу. Так, я теж можу трохи напружитися, коли на вокзалах до мене підходять роми. Так, питання їхньої соціальної інтеграції є універсально надскладним, це не українці такі ворожі — дати йому раду не може майже ніхто (не знаю, навіщо написав «майже»). Ні, усе вищесказане не робить ромські мови менш цікавими для мене. Розумію, що на ромському питанні ламаються найліберальніші, але я сподіваюся, що і мені, і вам стане холодного розуму поговорити про мови ромів спокійно та зважено. Так, і останнє — я знаю, що інколи множину для слова «ром» пишуть «ромá», та я для зручності писатиму більш притаманну українській мові множину «роми».
Отже, Пітт і Річі. Після перегляду дебютної картини останнього «Карти, гроші, два стволи» Бред Пітт сам вийшов на англійського режисера і сказав, що жити йому спокійно не дасть, якщо Гай не зніме Бреда у своєму наступному фільмі. Наступним фільмом став той самий «Великий куш». Конкретної ролі, написаної персонально для вже відомого на той момент Пітта, не було, але за замовчуванням вважалося, що йдеться про когось з лондонських персонажів. На жаль, скоро виявилося, що з лондонським акцентом Пітт не зможе впоратися, що, до речі, доволі характерно для оклахомського суперстара. Якщо не брати блискуче нищення італійської у «Безславних виродках», з мовами пан Бредлі не товаришує. Це доводять його північноірландський акцент у «Власності диявола» Алана Пакули й дуже слабенький австрійський — у «Сім років у Тибеті», у якому він усе забував, що австрієць слова «have» і «kind» вимовляв би як «хеф» і «кайнт».
Власне, після того, як на лондонських героях було поставлено остаточного хреста, фільммейкери й вирішили зупинитися на ролі відмороженого боксера Міккі, який за сюжетом є представником Pavees (пейві), кочової етнічної групи ірландського походження, яких іще називають ірландськими мандрівниками (Irish Travellers) або образливо pikeys (пайкі). Навіть якщо ви ніколи не чули про пейві, ключові слова «циган» і «боксер», напевно, домалювали картинку у вашій уяві — так, двічі побитий Усиком Тайсон Ф’юрі є нащадком ірландських мандрівників, однак повернімося до Пітта. Плече йому підставив педагог по роботі з акцентами Брендан Ганн, який, до речі, працював уже до того з американцем на майданчику «Власності диявола» (і не дуже успішно, як відомо). Брендан, сам родом із Північної Ірландії, показав Бредові записи кулачних боїв цих самих «pikeys» в північноірландському Кроссмаглені в графстві Арма. Пітт послухав, як вони розмовляють (Pavees послуговуються змішаною мовою шелта, яку ви можете пам’ятати з розділу про сленг геїв у моїй «Лінгвістиці на карті світу»), ані слова не зрозумів і, мабуть, відчув, що ось це його, ось таке він зімітує. Так завдяки Ганну (не лише через записи боїв, звісно, а й через роботу з акцентом) з’явилася мова «цигана Міккі» і, зокрема, відомий діалог «D’ya like dags?» («Do you like dogs?», «Собак любиш?»).
Постає логічне питання: «А до чого тут цигани?». Якщо предметно, абсолютно ні до чого. Проте, як ви вже могли здогадатися з назви ірландських мандрівників, вони мандрують або кочують, тобто роблять те саме, що й роми, тому на Британських островах, де й мешкають ці мандрівники, їх інколи називають «циганами» (gypsies). Плутанини додає той факт, що, окрім мандрівників, у тих місцях є справжні роми, які розмовляють своєю параромською мовою англо-романі, але, звісно, у тих нюансах ніхто не розбиратиметься, тому їх усіх дружньо називають «циганами».
Найепічніше, на мою думку, вирішили не розбиратися сценаристи серіалу «Гострі картузи», який розповідає історію бірмінгемської циганської родини Шелбі. Це, до речі, не я їх називаю циганами, а сам Томмі Шелбі у виконанні Кілліана Мерфі не раз зазначав, що вони gypsies, ну й за сюжетом їх частенько намагаються образити, використовуючи саме цей пейоратив. Оскільки вони доволі біляві, можна припустити, що то якраз не роми, а ірландські мандрівники, які мали б використовувати шелта, а не англо-романі, а циганами називаються суто для спрощення. Ну, хіба що тітка Поллі, яку зіграла дещо чорнява Гелен МакКрорі, підходить, проте вона наче в серіалі й говорить, що є почасти Romani. Тут, сподіваюся, усе зрозуміло. От що важко зрозуміти, то це чому Томас Шелбі в четвертій серії першого сезону розмовляє з ромкою з клану Лі… румунською. На жаль, це не жарт, можете нижче перевірити самі — схоже, хтось, коли писав діалог, загуглив Romani, а знайшов натомість Romanian. Костюми, зачіски і хрипливість у серіалі чудові, звісно, але ж не можна вже так халтурити. До речі, через те, що мову сплутали саме з румунською, можна припустити, що клан Лі в серіалі — роми, які розмовляють англо-романі, і це з поваги до них Томмі намагався говорити ромською. Але нє получілось, нє срослось.
Що ж до «Великого куша», то в ньому мандрівників називають не лише pikeys, а й gypsies, тобто це не суто перекладацько-локалізаційний прийом, це й самі англійці для себе так спрощують, хоча хто такі пайкі, звісно, знають. Власне, фраза, з якої я почав, звучить в оригіналі так: «I fucking hate pikeys», і я для інтересу глянув, які переклади цього слова має Netflix. Найближчим до оригіналу був нідерландський, там просто залишили pikeys — чи то через недбалість, чи то через віру в неймовірну обізнаність нідерландців у внутрішніх культурних питаннях Великої Британії. Японський і турецький з 流浪民 («мандрівники») і göçebe («кочовики») відповідно розташовуються трохи далі за сенсом, але також близько, хоча тут і втрачається пейоративність. Натомість із пейоративністю справи краще в індонезійського gelandangan («безхатченки, бомжі») і фінського mustalaisia («чорні»), хоча треба визнати, що інколи роми себе самі називають чорними.
Щодо українського перекладу, то дивує, що він обійшовся без «циган», а обмежився політкоректнішими «бродягами», так само вчинив й ісландський — umrenningar. Та, звісно, саме варіації на тему «циган» стали найпопулярнішими: пол. Cyganie, рум. țiganii, чес. cikány, дан. sigøjnere, нім. Zigeuner, грец. Τσιγγάνους, угор. cigányok, італ. zingari, порт. ciganos, ісп. gitanos, вʼєт. di-gan. Корейський і тайський також не мудрили, а просто написали джипсі своїми мовами — 집시들 і ยิปซี. Дехто, правда, усе-таки вирізнився. Наприклад, у французькому використано слово manouche (мануш), бо французькі роми (хоча вони не роми, а сінті) звуться манушами від слова «людина» ромською (до цього ще повернемося). Про одного мануша ви могли чути — це відомий гітарист-віртуоз першої половини XX ст. Джанго Рейнгардт, який навіть вигадав жанр джаз-мануш. Також повеселили норвежці зі шведами — у їхніх перекладах згадано якихось tatere і tattare відповідно. Саме так, вам не здалося, і в Норвегії, й у Швеції своїх ромів колись давно почали називати татарами, бо… а чом би й не татари, власне?
Із Netflix наче розібралися, але як усе-таки правильно називати тих циган і звідки вони взялися? Про походження ромів і їхніх назв скажу трохи нижче, лише нагадаю, що загалом усе, пов’язане з поняттями «ендоетнонім» (самоназва народу) та «екзоетнонім» (як народ називають інші), завжди неймовірно цікаве й часто неоднозначне. Наприклад, якщо непідготовлене око гляне на мапу Кракова і побачить там десятки визначних місцин із назвами żydowska, żydowskie тощо, то може й жахнутися, а це просто польські слова «єврейська», «єврейське» (як, скажімо, нідерландське joods чи німецьке jüdisch). Щодо назви «ром», то це назва лише частини народу, який ми звикли називати циганами, а ще ж є сінті, мануш, кале́, доми та інші. Я для себе такі питання вирішую просто — намагаюся дізнатися, як сам народ себе називає. Звісно, кожного рома не спитаєш, але в 1971 р. в Орпінгтоні біля Лондона зібрався Перший усесвітній конгрес ромів, на якому більшість ухвалила рішення використовувати назву «ром». У принципі мені цього достатньо, щоби принаймні намагатися не говорити «циган» з похідними, а тепер до етимології та історії.
Бачите, нам мало що відомо про походження ромів (слово може означати як «представник власне ромів», так і просто «чоловік»). Наприкінці XVIII ст. стало відомо, що ромська мова (або, як називають її самі роми, романи чіб) належить до індоарійської групи індоєвропейських мов. Одним із перших, хто помітив схожість між ромською та індоарійськими мовами, був кальвіністський пастор із Сату-Маре Іштван Ваї, який порівняв ромську з угорського міста Дьєр із мовою трьох студентів зі Шрі-Ланки, яких він зустрів у Нідерландах. Студенти, напевно, розмовляли сингальською, бо інша поширена на Шрі-Ланці мова, тамільська, не є індоєвропейською. Однак ми не знаємо, коли саме мова ромів відокремилася від гілки індійських мов. Припускають, що перші повозки виїхали десь із території сучасного індійського штату Раджастхан між VI і X ст. н. е. Звідти вони рушили до Персії, де перебували близько 400 років, зазирнули на територію, де говорили вірменською, а з XIV–XV ст. рухалися в напрямку Візантії. Так вони потрапили до континентальної Європи, де згодом розселилися по всій її території — від Росії до Португалії. Щоправда, тривалий час їх тут чомусь називали єгиптянами — очевидно, вважали, що чорняві гості прийшли з Єгипту. Звідси й сучасні назви ромів: англійською — gypsies (від egyptians — «єгиптяни»), іспанською — gitanos (також від egiptanos або egipcios — «єгиптяни»), французькою — gitans (від іспанського gitanos). Сюди ж можна віднести спотворену версію візантійського прізвиська άτσίγγανος («атсінганос» — «маги», «віщуни»).
У Візантії, судячи з усього, ромам жилося непогано — вони не лише ворожили і тішили театральними виставами, а й працювали з металом та шкірою — виготовляли, наприклад, сідла. На жаль для ромів, крах цієї імперії змусив їх рухатися в глиб європейського континенту, і ось тут вони стикнулися із серйозними проблемами. Сьогодні вже навряд чи можна сказати напевно, хто кого перший уколов. Чи то роми так наколобродили, що від них почали відвертатися у Європі, чи навпаки — їх зі злістю в серці зустріли, а вони вже відповіли взаємністю. Зрозуміло тільки, що жити їм було дуже важко, а періодичні економічні кризи, які били по Європі, ситуацію точно не полегшували. Від Швеції до Іспанії виходили укази за указами, що веліли хапати ромів — чоловіків убивали чи, скажімо, тільки милосердно відрізали їм вухо, ну а через таврування, як худоби, розпеченим залізом, побиття, вигнання і решту знущань проходили всі, включно із жінками й дітьми. У Британії XVI ст. за товаришування з ромами повісили навіть кількох англійців.
Із геть свіжих ран — геноцид ромів у Другій світовій. За різними оцінками, «калі траш» (ром. «чорний жах») забрав життя від 200 тис. до 1,5 млн ромів. Тільки за так звану Циганську ніч (ніч із 2 на 3 серпня 1944 р.) у газових камерах нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау було знищено 2897 ромів. До речі, Верховна Рада України ще в жовтні 2004 р. постановила відзначати 2 серпня Міжнародний день голокосту ромів на державному рівні (постанова № 2085-IV). Британський ромський активіст Янко Генкок пропонував замінити термін «калі траш» іншим — «пораймос», але його не надто добре сприйняли через значення слова («наруга, зґвалтування»). Можливо, термін Генкока справді зажорсткий, однак доволі точно передає те, що зробили нацисти з ромами і, звісно, з їхніми мовами. Геноцид знищив дві параромські мови — богемсько-ромську, приблизно 2 тис. мовців якої проживали на заході сучасної Чехії, та лайузе — змішану мову 60 естонських ромів, яких розстріляли німці.
Загалом навіть якщо ти зібрався писати лише про романи чіб, то так чи так вийдеш на параромські мови, бо не згадати про цей величезний, пістрявий, безкінечно цікавий лінгвокосмос просто неможливо. Щось схоже, до речі, можна простежити і в єврейських мовах (не плутати з івритом), та про них ми поговоримо через кілька розділів. Параромськими зазвичай називають ті змішані мови, які від ромської взяли певну кількість лексики, а від мови території проживання — граматичні елементи. Такій популяризації змішування посприяло й те, що в ромів немає своєї писемності, вони використовують письмо тієї країни, де живуть — наприклад, кирилицю, латинку. А у випадку з домарі, мовою східних ромів, які називають себе «дом» і проживають здебільшого на Близькому Сході, але присутні й на Південному Кавказі, використовують іще й арабське та єврейське письмо. Ви можете здивуватися, проте існують не лише роми й доми — у Вірменії, до прикладу, живуть роми, які називають себе «лом» (вірмени іменують їх боша́) і послуговуються загроженою параромською мовою ломаврен. Схожість цих назв невипадкова — компаративісти скажуть нам, що всі три назви походять від індоарійської форми «dʼom» з першим церебральним звуком, який є чимось середнім між [р], [д] та [л].
Географія параромських мов масштабна, ось деякі з них:
— У Швеції та Норвегії використовують скандоромані.
— У Країні Басків місцеві роми розмовляють ерромінчела, яка народилася після того, як у XV ст. туди прибули румунські роми келдерари і змішали свою мову з баскською.
— На решті території Іспанії та в Португалії мелодійно розривають душу іберійські кале́ мовами кало́ і калау (calão) відповідно.
— У Великій Британії роми романічал послуговуються вже згаданою на початку розділу англо-романі, але ця параромська мова дісталася й США. Пам’ятаю, як актор із серіалу «Друзі» Метт Леблан у розмові з ведучим Конаном О’Браєном розповідав про свій рідний сленг (Lake slang), який використовують у місті Ньютон, штат Массачусетс, і згадав слово mush (вимовляється «муш») у значенні dude («чувак»). Mush здалося мені підозріло схожим на ромське murś («чоловік»), від якого, до речі, частково походить і самоназва французьких ромів мануш. Нехитре розслідування виявило, що цей сленг має й інші ромські слова, бо їх до Ньютона привезла молодь на початку XX ст. після підробітків у мандрівних цирках.
— Ще є шотландський кант, кримськоромська, фінська ка́ло, кіпрська курбетча, сінті та інші, але от з ними вже багато суперечностей щодо того, чи вважати їх параромськими.
Треба сказати, що, окрім англо-романі та деяких інших параромських мов, багато з них є загроженими, а деякі навіть на межі вимирання. Натомість власне романи чіб почувається порівняно непогано із приблизно 4 млн носіїв, і багато в чому саме квола інтегрованість ромів, яка боляче б’є по їхній репутації, тримає кількість ромських мовців на такій пристойній позначці. А взагалі, погодьтеся, цікавий вийшов лінгвістичний продукт — мова без письма, з купою діалектів і змішаних мов, яка до всього ще є єдиною індо-арійською мовою, якою з часів Середньовіччя розмовляли винятково в Європі і яка зберегла багато зв’язків зі своїми індійськими сестрами і матінкою-санскритом (не як в історіях українських квазілінгвістів, а реально матінкою). Узяти хоч би відмінки. У той час, як багато індоєвропейських мов позбавляються відмінкових форм, ромська свої досить добре зберігає, хоча так було не завжди. У якийсь момент вона загубила чотири відмінки з семи, які були в ромів, коли вони ще жили в Індії. Згубу компенсували прийменниками, зокрема «про», «з», «в» (або, точніше сказати, післяйменниками, бо вони розташовувалися після слів, а не перед ними). Коли ж загублені відмінки повернулися в ромську, післяйменники приклеїлися до іменників і перетворилися на суфікси. Сьогодні легко побачити, які суфікси старі, а які — нові. Візьмімо слово phral («брат» — до речі, від цього ромського слова походить англійське pal — «приятель, старий»). Три давні відмінкові форми короткі:
phral — називний;
phrala — кличний;
phrales — знахідний.
А ось нові, із приклеєними післяйменниками, уже довші:
phraleske — давальний;
phraleste — місцевий;
phralestar — відкладний;
phralesa — орудний;
phraleskero — родовий.
Вище я писав, що соціальна маргіналізованість ромів, схоже, почасти допомагає ромській мові зберегтися, проте ситуація далека від досконалості. Атлас загрожених мов ЮНЕСКО, до прикладу, наділив ромську статусом vulnerable (вразлива), що вказує на потенційну для неї небезпеку. І отут ми мали би говорити про різноманітні ревіталізаційні програми й ініціативи, які підживлювали б загрожену чи потенційно загрожену мову, однак соціальна та й політична «відрізаність» ромів, з якої ми почали, не дає змоги цим активностям бути максимально ефективними. Це не в останню чергу стосується українських ромів. З одного боку, ти закритий у своїй спільноті, ти не довіряєш світу поза нею (який на тебе не те щоби сильно чекав), боїшся втратити свій романипе (щось на кшталт сукупності понять «ромський дух», «ромська культура», «ромський закон»), і саме ромська мова допомагає тобі зберегтися, вижити. З іншого боку, у ситуації, коли молоде покоління має вкрай обмежені можливості для вивчення ромської (бо вивчається переважно від носіїв), ця твоя рятівна мова потребує професійної допомоги ззовні, а ззовні шлях закритий.
І я не кажу, що Україна взагалі нічого не робила в цьому напрямі. У 2013 р. затвердили план заходів щодо «реалізації стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини», а, скажімо, у 2016 р. МОН України затвердило програму з ромської мови для початкових класів, були й інші ініціативи. Проте в умовах такого інформаційного вакууму і взаємної недовіри продуктивність «затвердження планів заходів» є майже нульовою, та й повномасштабне вторгнення, м’яко кажучи, не сприяє, як ви розумієте. Мовна ревіталізація, процес загалом непростий і нешвидкий, у випадку з ромською стає ще складнішим і повільнішим. Тож сказати напевне, куди рухається і куди прибуде табір з ромською мовою, ми не можемо.
Більше таких історій у книжці «Останнє слово. Світ мов, що зникають», яку ви можете передзамовити за покликанням.
