РОЗМІР МАЄ ЗНАЧЕННЯ (різдвяний лінгводетектив)

Через піт окуляри вперто сповзали з носа, тож Браян тремтячими руками зняв їх зовсім і поклав до кишені. Він сперся на машину й деякий час, важко дихаючи, просто дивився собі під ноги. М-да, гарненьке Різдво вимальовувалося, нічого і сказати. Ні, він, звісно, відчував, що із Шарлін у них останнім часом не все гладко, що вона віддаляється, але таке?.. Як тепер бути?! Що робити? Браян зробив два-три короткі видихи й поглянув на білий прямокутник, який кількома хвилинами раніше знайшов притиснутим «двірником» до вітрового скла своєї автівки. Згадавши вміст раптової знахідки, чоловік знову затремтів від образи й безпорадності. Він схопив конверт, розкрив його і витрусив усе, що було всередині. На капот висипалися глянцеві світлини жінки із червоною трояндою в руках. Світлини, очевидно, зроблені в якійсь професійній студії. Світлини, про які йому, Браянові, як можна здогадатися, нічого не було відомо.

Ця частина конверта радше дивувала, ніж лякала – зрештою, може, фотоательє надіслало виконане замовлення, та й на фото дружина була в пристойному вигляді. Однак друга частина непроханого послання – короткий лист, надрукований на комп'ютері – переконувала, що боятися і нервувати можна і навіть треба. У цьому листі невідомий доброзичливець повідомляв, що знає Шарлін уже давно, що вона завжди славилася, м'яко кажучи, легковажністю в стосунках, і що йому, доброзичливцю, вона колись навіть зруйнувала сім'ю. Тож він, з одного боку, хоче попередити Браяна й розкрити йому очі на підлу та розпусну дружину, а з іншого – рішуче налаштований заподіяти їй шкоди. Фраза «настав час розплати» не давала підстав сумніватися в намірах таємничого листоноші. Та що це я переповідаю, ось повний текст (стиль наближений до оригіналу):

Ось доказ того, що твоя дружина – хвойда. Роби з ним, що хочеш. Вибачай, що затягнув із цим усім. Я не часто буваю в цих краях, хіба що у справах. Веселого Різдва. Я пришлю тобі кілька копій, щоб ти отримав повну інформацію, навіть якщо ця хвойда перехопить щось.

Перш ніж я скажу, звідки в мене воно, хочу трохи розповісти про себе. Я грав у гурті наприкінці сімдесятих – початку вісімдесятих. Ми з твоєю дружиною якось перепихнулися. Вона була нічогенькою діркою – того вечора кинув їй пару палок. Казали, що вона могла обслужити кількох хлопців за раз і чудово брала за щоку. Само собою, мені кортіло дізнатися, чи то правда. Але за кілька днів через неї про все дізналася моя наречена. Вона кинула мене, а потім зробила аборт. Відтоді в нас усе владналося і ми одружилися, але вона більше не може мати дітей. Це на совісті твоєї дружини. Настав час розплати. Сподіваюся побачити твою дружину нещасною, коли буду тут наступного разу.

Я натрапив на твою дружину ще у вересні в [магазині] Gabriel Brothers. Ледве впізнав її через новий колір волосся. Ходив за нею, сподівався, що вона десь проколеться. Шостого жовтня я простежив за твоєю дружиною до [ТЦ] Сapitol City Mall. Одяг на ній був більш нарядним, як на звичайні суботні закупи. Приблизно о десятій ранку вона зайшла до [фотосалону] Picture People. За кілька тижнів туди зайшов я і забрав копії фотографій, що додаються. На рамці для [фото]негативів вона написала, що фото є подарунком. Яке саме фото вона надрукувала, не зазначалося.

Маю до тебе запитання: для кого це все? І, до речі, вона не носить обручку. А чого так? Червона троянда – символ кохання. До кого? Я не думаю, що тобі про це щось відомо. Чи відомо? Вона ж іще накупила купу сексуальної білизни. Ти бачив ті ліфчики і трусики? А червону нічнушку? Це все для твого задоволення купувалося? Можеш іще запитати в неї про обновки зі Spencer Gifts [магазин, який, зокрема, продає секс-іграшки та відповідні аксесуари]. Це ти полюбляєш змазку з нею використовувати? От бачиш – хвойда завжди буде хвойдою.

Шарлін, побачивши листа, звісно ж, почала все заперечувати. Усім своїм виглядом вона демонструвала, що жодного залицяльника не пам'ятає, сімей ніколи не руйнувала і взагалі не розуміє, про що йдеться. Напевно, зайвим буде уточнювати, що Різдво 2001 року в родині Гаммертів було геть зіпсоване, втім, повірте, березень 2004 року виявився набагато-набагато гіршим. І поки друкується моя книжка «Останнє слово. Світ мов, що зникають», а в подкасті «Мовне питання» виходять нові випуски, пропоную вам поговорити тут про подружню підступність, серійних вбивць і навіть трохи про рок-н-рол. Так, і, звичайно, не забудемо про лінгвістику – разом із прославленим майстром проаналізуємо кілька цікавих записок. Тут, знаєте, уся історія тримається на старому доброму папері із шурхотінням і запахом, от тільки не чекайте, що цей папір нашурхотить вам бодай щось хороше.

Після того дивного послання в будинку подружжя оселилася така напруга, що вистачило би забезпечити електрикою невелике українське місто у блекаут. Образи, сварки, підозри, з'ясування стосунків, а в будинку ж до всього цього ще і троє дітей перебували. Поліція уважно вивчила листа, та жодних зачіпок не знайшла. Щоправда, після того, як Гаммерти поскаржилися, що за вікнами меркочуть якісь тіні, поліція від фонового контролю перейшла до встановлення відеоспостереження за будинком. Потік нових листів із погрозами це, втім, не зупинило. Наприклад, в одному з них повідомлялися зовсім тривожні подробиці:

Hey dumbass, I know about the camera. Your kids’ friends have big mouths. I know someone’s house code is 7805

Чуєш, дурило, я знаю про камеру. У друзів твоїх дітей надто довгі язики. Я знаю, що в декого код до будинку – 7805

Ось у такому стані резиденція Гаммертів із пенсильванського Нью-Камберленду дотягнула до 19 березня 2004 року. Старший син, 18-річний Девід, а також його молодші брат і сестра не збиралися сидіти вдома у п'ятничний вечір. Вони попрощалися з батьками й роз'їхалися у своїх справах. Додому Девід повернувся технічно вже наступного дня – годинник показував приблизно 04:00. Крізь сон, що насувався, він усе ж таки встиг помітити, що батько не спав, а сидів за комп'ютером. Браян сказав синові, що вони з мамою посварилися, вона вскочила в авто й кудись поїхала, а він сидить і чекає на неї, щоб усе обговорити. Заснути не може.

Девіда пояснення цілком задовольнило – до домашніх сварок він уже давно звик. Проблема була лише в тому, що, навіть прокинувшись удень, син матір вдома не знайшов. На дзвінки вона також не відповідала, тож родина вже серйозно запанікувала і звернулася до поліції. Так почалися пошуки білого Land Rover, які швидко завершилися з максимально жахливим результатом. Тіло Шарлін Гаммерт знайшли в багажнику автівки на парковці біля місцевого супермаркету. Її задушили. Рідні Шарлін, безумовно, одразу звернулися до версії про stalker’а – того самого автора огидних листів із погрозами, однак поліція Пенсильванії не збиралася відмовлятися від традиційної процедури слідства на користь легкого рішення. Треба сказати, копи поставилися до розслідування надзвичайно відповідально, і роботи в усієї судово-експертної братії не бракувало.

• Патологоанатом Семюел Ленд. Проведений ним розтин показав не лише те, що жертву задушили, але й підтвердив здогадки поліціянтів про те, що безпосереднім місцем вбивства була не парковка. По-перше, штани були одягнуті задом наперед, тобто хтось одягав Шарлін після вбивства. По-друге, її одяг був вологим, а багажник – ні, тобто хтось поклав туди тіло Шарлін після вбивства. По-третє, на крижах і куприку жертви були виявлені відмітини, які прямо вказували на те, що її тіло тягли по землі – у шкіру врізалися гравій і бруд, але жодної реакції організму на це вже не було. Звісно, поліція намагалася визначити походження гравію і бруду й надіслала їхні зразки до двох лабораторій, але там розвели руками.

• Зате руками не розвів Скіп Паленик – учений-мікроскопіст із міжнародним визнанням і десятками важливих кримінальних справ на найвищому рівні за плечима. Він відділив волокна одягу від бруду й отримав відмінні зразки – там був карбід кремнію, магнетит і ще трохи заліза. Виходило, що там, звідки родом усі ці "принади", хтось працював з обладнанням, можливо, шліфував щось або різав. Врешті-решт, провівши низку експериментів зі зразками бруду з різних місць Нью-Камберленду, Паленик дійшов висновку, що бруд причепився до штанів Шарлін… прямо на під'їзді до її будинку. Влучання було практично стовідсотковим.

• Коли на парковці супермаркету копи знайшли авто Шарлін, вони, звісно, попросили записи з тамтешніх камер спостереження. Виявилося дещо цікаве. У певний час до магазину з парковки зайшов якийсь чолов'яга у темно-синій куртці, вовняній шапці та червоних рукавичках. Чоловік не ховався від камер, але і світити обличчям особливо не поспішав. Він купив печиво для собак і пішов так само непомітно, як і з'явився. На жаль, лише у фільмах герої можуть збільшувати зображення доти, поки картинка не стане абсолютно чіткою, а в реальності із цим гірше. Зате в реальності є фотограмметристи – спеціалісти, які визначають розміри, форму та інші характеристики об'єктів за їхніми фото. Поліція звернулася до Джеймса Вільямсона, і той сказав, що зможе допомогти. Камера в супермаркеті була статичною, розміри підлогової плитки магазин надав, а на стоп-кадрі можна було розгледіти розмір стопи чоловіка відносно тієї плитки. Зрештою, Вільямсон визначив, що зріст чоловіка на відео склав 5 футів 6 дюймів (приблизно 1,67 м).

Отже, поліції були відомі зріст підозрюваного, його одяг і схильність тягати по землі тіла невинних жінок прямо біля їхніх будинків. Мені й на думку не спадає, що стало причиною, але в поліції раптом з'явилося сильне бажання ще раз поговорити з Браяном Гаммертом. Той слухняно повторив свою історію – про сварку та втечу дружини, про те, коли востаннє її бачив і коли син повернувся додому. Та поки поліція перетравлювала всю цю інформаційну мішанину, до них у відділок надійшов ще один лист. Його зміст був настільки красномовним, що я навіть не буду нічого описувати – просто прочитайте текст (стиль наближений до оригіналу):

Шарлін Гаммерт вбив я, а не її чоловік. Протягом останніх дев'яти місяців у нас був роман. Вона хотіла розійтися, хотіла все зламати. Тож я зламав їй шию! Я писав листи її чоловікові та дет. [детективу] Лоперу.

Я задушив її білою нейлоновою мотузкою. Мене не знайдуть, я їду звідси. Пишу зараз через Великдень. Мені шкода, що я її вбив.

Мобільний, з якого вона мені дзвонила, не знайдуть – він у річці та [зареєстрований] не на моє ім'я.

Я відніс її на кухню, а потім витягнув надвір до її машини. Це вже п'ята жінка, яку я вбив. Воно мені вдається дедалі краще.

Копи й гадки не мають, як легко підставити чоловіка, коли вони дивляться тільки в той бік.

Вона знала про фотографії на ПК. Вигадала історію, щоб підвести чоловіка під розлучення. Ха-ха.

Наразі бувайте.

Джон

Я, між іншим, вище спеціально детально описав роботу всіх криміналістів у цій справі. Не хотів, аби у вас склалося враження, ніби я підтасовую факти на користь "своїх" лінгвістів, виставляючи їх єдиними героями. Навпаки, мені видається надзвичайно важливим, що навіть із такою армією сильних професіоналів система правосуддя все одно вважає за потрібне звертатися по консультацію до лінгвокриміналістів. У цій от справі Феміда потішила професійне самолюбство Роберта Ендрю Леонарда – на той час уже відомого у вузьких колах лінгвіста. Відомого, адже на момент убивства Шарлін Гаммерт минуло вже майже 10 років від гучного вбивства бідолашної Джонбенет Ремзі, над яким працювали як Леонард, так і, до речі, мікроскопіст Паленик.

Коли професор Леонард ще не був професором, а лише навчався, він разом із братом заснував гурт Sha Na Na, і хлопці, між іншим, не в темних гаражах музикували, а на Вудстоку розігрівали такого собі Джимі Гендрікса. Щоправда, поспівавши якийсь час басом під запальні ритми, Леонард повернувся до академічної освіти – і, треба сказати, доволі успішно. Сьогодні він має ліцензію на виступи в суді як лінгвістичний консультант у дванадцяти американських штатах і купі окружних судів, ба більше – доля заносила його навіть до паризького суду. Окрім англійської, він знає французьку, іспанську, суахілі, а також меншою мірою – арабську, шона та тайську мови. От саме до цього поліглота і звернулися співробітники з Pennsylvania State Police Criminal Investigation Assessment Unit.

Отже, перед Леонардом стояло завдання довести, що автором останнього "листa серійного вбивці", а можливо, і першого "листа переслідувача" був Браян Гаммерт. Для цього лінгвокриміналісту надали обидва зразки, а заразом і безліч листів із кореспонденції (переважно професійної) підозрюваного. Леонард одразу помітив надто часте використання словосполучення "your wife" (твоя дружина) у першому листі та специфічне "ПК" – у другому, побачив грубувату спробу відвести слідство від чоловіка на кшталт "вбив я, а не чоловік" і "як легко підставити чоловіка", проте відволікатися на непрямі докази не став і взявся шукати головне.

На перший погляд, у листах нічого особливо непересічного не було. Ну так, здавалося, що другий лист – приклад так званого ПОМІКу (POMIC – Post-Offense Manipulation of Investigation Communication, тобто спроба комунікативного маніпулювання слідством після вчинення злочину) – складений навмисне просто, навіть тупувато, але для отримання ордера на обшук цього було недостатньо. Втім, певний цікавий патерн зачепив око лінгвоексперта. У першому листі – це пара "found out – found out", а в другому – "break – broke". Такий літературний прийом називають іронічним повтором (ironic repetition). Це коли ви, наприклад, використовуєте одне й те саме дієслово в реченнях, що йдуть одне за одним, водночас контекст його використання різний, що зазвичай допомагає передати іронію, сарказм або жорсткий гумор. Саме так і вчинив автор. У першому листі він натякає на дещо непристойне, мовляв, хотів і сам дізнатися, на що здатна Шарлін, а в результаті про все дізналася його наречена. У другому ж гумор полягає в тому, що Шарлін хотіла зламати їхні стосунки (break it off), а в результаті зламаною виявилася її шия (broke her neck). Дуже кумедно, обреготатися можна.

Ок, це, м'яко кажучи, не найпопулярніший прийом, однак із Браяном його не пов'яжеш, бо в його (принаймні доступній) робочій кореспонденції була сама лише ділова тематика – навряд там знайдеш іронічні повтори. Проте лінгвістичні знахідки Леонарда все ж дали змогу зв'язати перший і другий листи та навіть допомогли вибити для слідчих омріяний ордер на обшук житла Гаммертів. У будинку вбитого горем вдівця виявилася, здається, остання деталь, якої бракувало – знаряддя вбивства. Ним виявився шматок червоної мотузки, який іноді використовували як собачий повідець. Семюел Ленд підтвердив, що металеві елементи на ньому відповідали подряпинам на передній частині шиї Шарлін Гаммерт. Як тут не згадати, що "серійний вбивця" прямо вказував, що задушив її "білою нейлоновою мотузкою". Вбивця ще і брехуном до всього виявився!

Браян, як і будь-який нормальний чоловік у такій ситуації, був просто шокований новими подробицями слідства. Виходить, хтось убив його кохану дружину прямо біля їхнього будинку?! Який жах! Він, Браян, неодмінно зробить усе від нього залежне, щоби злочинець поніс гідне покарання. І знаєте, пане полісмене, якщо так подумати, то він, Браян, пригадує, що Шарлін часто сварилася з їхнім сином Девідом через автівку. То, може, саме він її… цей-той, га? Від таких припущень, вибачте, офігіли всі – від пана полісмена до, звісно, Девіда, бо всім було відомо, що в них із матір'ю були чудові стосунки, чого не скажеш про стосунки між Шарлін і Браяном. Тут почали лізти подробиці про те, як вони часто сварилися, як Браян підіймав руку на дітей і якось навіть розбив Девіду обличчя, кинувши в нього велосипедну раму. Близькі знали, що Шарлін кілька разів залишала чоловіка, а останнім часом серйозно замислювалася над тим, щоби забрати дітей і розлучитися остаточно.

Однак Леонарду було зарано розслаблятися, залишалося ще зв'язати ті два листи з Гаммертом, аби підозрюваний перетворився на засудженого. На щастя, після отримання ордера до рук мовознавця потрапили вже сотні зразків тексту – записки, SMS, листи, імейли тощо. І тут відкрилося те, на що не чекав навіть такий досвідчений лінгвокриміналіст. Подивіться, будь ласка, уважно на виділені курсивом та напівжирним шрифтом елементи у двох листах із особистого листування Браяна Гаммерта.

Вам, напевно, відомо, що в англійській мові можна написати повну форму, наприклад, "I was not", а можна скоротити – "I wasn’t", і те ж саме стосується дієслова "to do" тощо. Так от усі зразки Браяна вказували на одну навіть не схильність, а якусь стилістичну патологію. Надзвичайно рідкісну патологію, треба зауважити. У запереченнях він іноді дозволяв собі скорочення, але у твердженнях – ніколи. Себто він міг написати "was not", "wasn’t" чи, скажімо, "I am", але ніколи не писав "I’m". Леонард із колегами зазирнули до електронного корпусу, переконалися в рідкісності такої особливості і склали ось такі таблички, що демонструють більш детальну статистику зразків текстів Браяна Гаммерта.

Я також виділив у обох листах зеленим кольором – деякі стверджувальні форми, червоним – заперечення, а той самий ironic repetition – блакитним. Ось можете ознайомитися нижче.

Через сім місяців після початку розслідування та збирання тонн інформації Браяна Гаммерта таки заарештували прямо на робочому місці. Йому висунули обвинувачення в умисному вбивстві, перешкоджанні роботі слідства, фальсифікації речових доказів і спробі ввести поліцію в оману. Звинувачення дійшло висновку, що Гаммерт намагався врятувати шлюб, який розвалювався, і не вигадав нічого кращого, ніж фейкові листи. Мабуть, сподівався на відродження почуттів до себе такого талановитого, не знаю. У результаті ці листи спровокували нові сварки із Шарлін, до того ж вона, здається, почала здогадуватися про авторство тих повідомлень. Під час однієї зі сварок Браян зметнув зі столу останні крихти пристойності, схопив той клятий повідець і задушив дружину. Ну, далі ви в курсі – перевдягання, супермаркет, парковка.

Спочатку здавалося, що суду не буде – Гаммерт швиденько визнав себе винним у вбивстві третього ступеня (тобто наміру вбивати не було, але був злий умисел) в обмін на 20 чи 30 років ув'язнення. Однак раптом він відмовився від цього задуму й заявив, що хоче судитися. Судитися вийшло так собі, тому що у 2006 році його вже визнали винним у вбивстві першого ступеня (найтяжчий ступінь), хоч Браянові й вдалося подати апеляцію і домогтися перегляду справи. Ця гойдалка зламалася 22 травня 2012 року, коли Браяна Гаммерта остаточно визнали винним у вбивстві першого ступеня. У серпні того ж року він отримав довічне ув'язнення в місті Сомерсет, штат Пенсильванія без права на умовно-дострокове звільнення. Його тюремний номер – GW6314.

Діти Гаммертів не лише втратили батьків, а й загубили одне одного. У 2019 році, в одному з епізодів програми "I Lived with a Killer", Девід Гаммерт розповів, що був шокований не тільки тим, що батько намагався повісити на нього вбивство матері, а й тим, що молодша сестра стала на бік батька. На суді вона захищала тата, казала, що він на таке жахіття не здатний, а от у братика Девіда, мовляв, характер так собі – запальний буває. Для Девіда, який був надзвичайно близьким із матір'ю, це стало ударом нижче пояса. Від дня судового засідання ні з молодшою сестрою, ні з молодшим братом, який тоді був занадто малим, аби розібратися в ситуації, але теж якось віддалився, Девід більше не спілкується.