Культурна політика на території сучасної України під час Другої світової війни надзвичайно різнилася. Впродовж 1941–1944 рр. Україна була поділена на шість окремих адміністративнотериторіальних одиниць, що поділялись на дві зони окупації – німецьку та румунську. До першої входили: дистрикт «Галичина», Рейхскомісаріат «Україна» та зона військової адміністрації, а другої губернаторства – «Бессарабія», «Буковина» і «Трансністрія»[1]. Оскільки більшість українців проживали в Райхскомісаріаті та частка українців у ньому була найбільшою, для аналізу нацистської культурної політики щодо окупованих територій України важливо розглянути саме його. Випадок дистрикту «Галичина» є більш унікальним через значну кількість польського населення та досвід радянської окупації 1939-1941 років.
Німецьке керівництво не було зацікавлене в розвитку української культури, а головним обов’язом українців мала стати праця на користь Рейху[2]. Культурна політики в Райхскомісаріаті різнилася залежно від становища на фронті. Нацисти виявляли інтерес у відновленні української культури лише задля її інструменталізації. Спершу в деяких генеральних округах організацію шкільної справи окупанти довірили українській адміністрації, яка спробувала відновити всю систему освіти в Україні[3]. На базі Черкаського педінституту навіть діяла «Просвіта»[4]. Надалі система освіта була реорганізована, але протиріччя між райхсміністром Розенбергом і райхскомісаром Кохом давалися взнаки. Перший пропонував більш м’яку політику щодо української культури, але спільною для них була ідея послаблення впливу української інтелігенції як «носія небажаних прагнень»[5]. З 1942 були відкриті багато народних шкіл і використання радянських підручників стало забороненим. Зміни шкільних програм були значними, зокрема повернулися твори провідних українських письменників 19 і 20 століття, що були заборонені радянською владою[6]. Школа стала інстурменталізованою, її метою стало виховання в учнів працелюбності, доброзичливості, акуратності, любові до батьків, поваги до визволителя України від більшовицького іга - Адольфа Гітлера і німецького народу з його культурою[7]. 31 серпня 1942 року Кох видав указ, у якому українському населенню дозволялося відвідувати лише чотирирічні народні та фахові школи. Деякі генеральні комісари дозволяли функціонування інших закладів освіти, тож 24 жовтня 1942 року Кох видав нове розпорядження про закриття всіх ненародних шкіл. Тим самим він перекреслив всю систему шкільної освіти в Райхскомісаріаті[8]. Інструменталізація викладачів також стала визначальною для нацистської політики: «Вчитель в умовах сьогодення, крім своєї шкільної роботи, повинен вести серед учнів та населення роз’яснювальну роботу: а) викривати ворожу пропаганду; б) роз’яснювати мало свідомій частині населення, яка знаходиться під впливом ворожої пропаганди, що тяжкі умови війни вимагають жертв від українського населення, але вони незначні в порівнянні з німецькими; в) допомагати селянам, особливо при проведенні різних сільськогосподарських кампаній; г) вести роз’яснювальну роботу про нову земельну реформу, яку проводить німецький уряд»[9]. Наукові установи в Райхскомісаріаті працювали також в інтересах режиму. Їхні розробки активно використовувалися, переважно для експлуатації природних багатств України та збільшення ефективності роботи господарств[10]. Найбільш пріоритетними галузями досліджень були геологія, картографія та інші, пов’язані з війною. Для загальної характеристики важливо зазначити про відсутність чіткої культурної політики в галузі освіти, суперечливі накази, неправдиві звіти окупаційної адміністрації, різні дії на місцях та острах генерал-комісарів перед Кохом, який забороняв виконувати накази Розенберга, що торкалися освітньої сфери[11].
Інші галузі культури також були інструментуалізовані режимом. Спорт для нацистів не становив такої загрози, як вища освіта, тож вони його толерували більше. Найібльше були представлені футбол, бокс, баскетбол, волейбол, шахи, шашки, рідше гімнастика та легка атлетика[12]. Спорт намагалися використати в пропагандистських цілях, найбільшу роль у цьому відігравали футбольні матчі. Однією з важливих потреб було забезпечення солдатів німецької армії та окупаційної адміністрації дозвіллям та розвагами, що стало підґрунтям для роботи українського театру[13]. Хоч театр намагалися переорієнтувати на західно-європейських та німецьких класиків, частину репертуарів становили українські класичні твори. Театр та особливо кіно стали важливим для поширення пропаганди, найбільше антирадянської. Водночас відвідування кінотеатрів поступово стало видом дозвілля переважно для німців і з кінця 1942 року відвідуваність кінотеатрів місцевим населення істотно зменшилась, оскільки їх окупанти почали використовувати для облав, обшуків та відправлень молоді до Німеччини[14]. Музеї та культурні цінності були пограбованими, тільки музеїв Києва нацисти вивезли 40 тисяч експонатів[15].
Культурна політика щодо письменників та художників спершу була поблажливою, були утворені відповідні спілки. Протягом 1942-1943 років більшість їх членів була розстріляна[16]. Спроби організувати українські видавництва були марними й українською мовою книжки майже не виходили. Преса відразу стала важливим інструментом пропаганди. Нацистська окупація дозволила порушити заборонені раніше теми й газети містили масу викривальних матеріалів про злочини радянської влади – про репресії, голод, колективізацію, масові розстріли тощо[17].
Незважаючи на репресії та те, що нацистська культурна політика викликала обурення у місцевого населення і воно з ностальгією згадувало радянські часи202, Беркгоф зазначає, що «ця місцина ще ніколи не бачила такої ґрунтовної та успішної українізації»[18].
Джерела:
[1] Левченко, Ю. (2016). Окупаційні адміністративно-територіальні одиниці України 1941–1944 рр.: етнічний, етнографічний та політико-географічний вимір. С. 71.
[2] Гінда, В. (2010). Культура, освіта і спорт під час окупації. Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси.–Кн, 1, 697-717. С. 698.
[3] Гінда, В. (2012). Освітня політика нацистів в райхскомісаріаті Україна. Сторінки воєнної історії України, (15), 61-75. С. 64.
[4] Шитко Б. Студенти скаржаться. Українська думка. 1941. 25 листопада.
[5] Єржабкова Б. Шкільна справа та шкільна політика в рейхскомісаріаті «Україна»
(1941–1944) у світлі німецьких документів. К., 2008. С. 63.
[6] Культура в роки війни: період окупації (Історія України, 11 клас) : [навчальнометодичний посібник] / укладач О.Е. Жосан. – Кіровоград : КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2015. – 100 с. С. 25.
[7] Центральний державний архів громадських об’єднань. Ф. 1, оп. 22, спр. 123, арк. 185.
[8] Гінда, В. (2012). Освітня політика нацистів в райхскомісаріаті Україна. Сторінки воєнної історії України, (15), 61-75. С. 67.
[9] Нарада керівників працівників освіти. Голос Волині. 1943. 20 квітня.
[10] Культура в роки війни: період окупації (Історія України, 11 клас) : [навчальнометодичний посібник] / укладач О.Е. Жосан. – Кіровоград : КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2015. – 100 с. С. 23.
[11] Гінда, В. (2012). Освітня політика нацистів в райхскомісаріаті Україна. Сторінки воєнної історії України, (15), 61-75. С. 72.
[12] Гінда, В. (2010). Культура, освіта і спорт під час окупації. Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси.–Кн, 1, 697-717. С. 713.
[13] Гайдабура В. Театр, захований в архівах, 1998. С. 72.
[14] «Гілея : науковий вісник : збірник наукових праць» / гол. ред. В.М. Вашкевич. – К. : Видавництво «Гілея», 2015. Вип. 92 (1). С. 52.
[15] Гедз Віталій. Музеї Києва під час нацистської окупації / Віталій Гедз. Український історичний журнал. – 1993. – №11 – 12. – С.154.
[16] Культура в роки війни: період окупації (Історія України, 11 клас) : [навчальнометодичний посібник] / укладач О.Е. Жосан. – Кіровоград : КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2015. – 100 с. С. 32.
[17] Черняков Б.І. Періодична преса на окупованій території України / Б. І. Черняков // Наукові записки Інституту журналістики. – 2005. – Т. 18. – С. 131-158.
[18] В. А. Нестеренко. Рецензія. Карел Беркгоф. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою. Сумський історико-архівний журнал. - 2012. - № XVI-XVII. - С. 230-232.
[19] У мережі опублікували унікальні фото, які робили німці в Запоріжжі у 40-х роках | Перший Запорiзький. Перший Запорiзький | Новини Запорiжжя. URL: http://1news.zp.ua/u-merezhi-opublikuvali-unikalni-foto-yaki-robili-nimczi-v-zaporizhzhi-u-40-h-rokah/ (дата звернення: 30.04.2023).
