‘’З москалями нема спільної мови’’. Правда та міфи про життя Степана Бандери.

Національний герой, патріот, людина-міф, символ боротьби чи колаборант, нацист, фашист, розкольник, маріонетка Гітлера, авторитарний лідер? Донедавна постать Бандери вважали надзвичайно контраверсійною в українському суспільстві. Російська пропаганда десятиліттями демонізувала його вчинки, а в лютому 2022 путін оголосив війну ‘’нацистам і бандерівцям’’. Результат очевидний: рік тому діяльність Бандери позитивною для України вважали лише 32% українців, а вже в травні 2022 таких стало 74%.

Сьогодні я проллю світло на біографію Бандери та ми дізнаємося, чому ‘’хоч які великі жертви — боротьба конечна’’.

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в галицькому селі Старий Угринів. Батько був греко-католицьким священником, а мати — дочкою священника. З раннього дитинства Степан знаходився у вирі подій: фронти війни 4 рази пересувалися його селом, батька обрали послом до парламенту ЗУНР, а під час наступу поляків Степана евакуювали. У гімназії хлопець став пластуном, після випуску хотів навчатися в Чехословаччині, але йому не видали закордонний паспорт.

Юнацькі роки проходили надзвичайно продуктивно. Спершу хлопець переймався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі та вступив до Української військової організації, яку заснував Коновалець. У 1928 році після вступу на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи у Львові Бандера цілком поринув в українське національне життя, був надзвичайно спортивним і не мав шкідливих звичок. У 1929 став членом ОУН, 1932 — заступником крайового провідника ЗУЗ (західноукраїнських земель), 1933 — крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом УВО на ЗУЗ, брав участь у конференціях. Під керівництвом Бандери ОУН починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади, що отримало значний розголос.

Терорист чи прагматик?

1934-го Бандеру заарештували, 1935-го він опинився на лаві підсудних у Варшаві. Польська влада відразу нарекла його терористом, зокрема через те, що Бандера очолив акт замаху на Броніслава Перацького (міністра внутрішніх справ Польщі, за керівництва якого польська влада провела криваві акції «пацифікації»). Тавро ‘’терористів’’ поляки використовували задля дискредитації діяльності ОУН, хоча політичний асасинат (вбивства конкретних представників польського режиму) був лише одним із інструментів їхньої боротьби. Зважаючи на те, що авторитарний режим Пілсудського значно зменшував ефективність ненасильницьких дій, подібні акції мали сенс.

Розкольник чи реформатор?

У вересні 1939 року Бандера стає вільним, бо в'язнична адміністрація та сторожа поспішно евакуювалися. На свободі Бандера активно повертається до діяльності. Смерть Коновальця в 1938 призвела спочатку до кризи, а потім і до розколу ОУН, за що несправедливо звинувачують саме Бандеру. Помітними стали фундаментальні розбіжності між членами Проводу українських націоналістів, що жили в еміграції, та членами ОУН на ЗУЗ. Степан намагався не допустити розколу й вимагав від Мельника реформ — зміну тактики боротьби та деяких дискредитованих членів у керівництві Проводу українських націоналістів. Мельник відмовився від реформування, і 10 лютого 1940 року Бандера створив Революційний провід ОУН. Навіть це не призвело до повного розколу, бо кілька місяців потому тривали спроби залагодити конфлікт, обидві течії працювали в одному приміщенні на вул. Зеленій у Кракові. Та силове захоплення будинку бійцями Зиновія Книша, що був на боці Мельника, і позбавлення бандерівців доступу всередину спалило всі мости між старою та новою генераціями.

Диктатор чи демократ?

Часто Бандері закидають ‘’фюрерство’’ і ‘’диктаторські замашки’’, але саме він очолив опозицію, яка піднялася проти "вождизму" в ОУН. Він і "крайовики" протиставилися спробі становлення автократії в організації на чолі з Андрієм Мельником. Створений ними Революційний провід, попри значні повноваження Голови, був командою сильних керівників. У Проводі Бандери рішення приймала більшість, кожен голос мав значення, й саме такий стиль роботи він вважав очевидним і необхідним. Водночас з цим варто розуміти, що Бандера був амбітною людиною, вірив у визначальну роль вольових особистостей в історії й жив у часи, коли демократії та права людини знищувалися тоталітарними та авторитарними режимами. Зрозуміло, що після Другої Світової війни Бандера відійшов до лав ‘’старої генерації’’ відносно нових борців за Україну. Та й світ набирав все стрімкіше демократичних обертів.

Колаборант чи борець за незалежність?

Основною тезою радянської та російської пропаганди є співпраця Бандери з нацистами, проте таке висвітленні історії є вкрай тенденційний. Варто нагадати, що 30 червня 1941 року ОУН під керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України без жодного узгодження з німцями. Почувши про це, Гітлер доручив своїй поліції негайно ліквідувати цю «змову українських самостійників», і 5 липня 1941 року Бандеру заарештували, направили до в’язниці, а потім до концтаборів, де він перебував до 1944 року. Після звільнення нацисти намагалися використати Бандеру, але він категорично не пішов на співпрацю і відмовився зробити ОУН союзником Рейху у війні проти СРСР. Певна співпраця з абвером (німецькою армійською розвідкою) була, але в серпні-вересні 1941 року ситуація кардинально змінилася. Відбулася перша хвиля масових арештів членів ОУН(б), а 25 листопада 1941 вийшла секретна директива німецької поліції «014-USSR», в якій вказувалося, що бандерівці готують повстання в рейхскомісаріаті. Мельник, натомість, значно більше орієнтувався на Німеччину, що стало однією з головних причин розколу.

Бандера-символ

Біографія Степана Бандери має багато цікавих сторінок, навіть ті, що були написані в останні роки його життя. У післявоєнний час чоловік вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти москви. Радянські спецслужби довго полювали за Бандерою та його родиною, і у 1959 році вбили діяча в Мюнхені. Сьогодні деякі українці поширюють думку, що Бандера є ‘’лише символом’’, а його участь у визвольній боротьбі — вкрай опосередкована через тривале перебування в неволі. Насправді ж роль Бандери в подіях доби була безпосередньою й іноді визначальною. Він вивів діяльність ОУН на новий рівень, зробив її більш популярною та відомою, у 1939-1941 закладав основи для подальшого розвитку руху й перетворив ОУН із підпільної організації в загальнонаціональний визвольний рух. Лідерство Бандери визнавали як керівники та діячі визвольного руху в Україні — Шухевич, Федун, Хасевич, так і його вороги — НКВД-КДБ. Символізм Бандери, звичайно ж, є, але за ним приховується особистість зі своїми недоліками та перевагами, мріями та переконаннями.

Злочинець чи герой?

Зважаючи на його внесок і віддану боротьбу за незалежність України, йому мають повернути звання Героя України, яке відібрав Янукович, а перед тим надав Ющенко. Щодо політично-історичних дискусій з поляками, росіянами, євреями та іншими народами потрібно знайти шляхи історичного примирення та взаєморозуміння. Головним є те, що Україна сьогодні бачить мету своєї боротьби — збереження незалежності та територіальної цілісності. Жертви величезні, але боротьба рано чи пізно закінчиться остаточною перемогою.

P.S. Дякую @toma_gavryliuk за редакцію!

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
МЖ
Макс Жовтун@max_zhovtun

207Прочитань
0Автори
5Читачі
Підтримати
На Друкарні з 15 квітня

Більше від автора

Вам також сподобається

Коментарі (7)

Надзвичайно цікава стаття. В школі нам розповідають дуже мало про нього, хоча він відігравав дуже важливу роль у національно-визвольній війні та вцілому у 2 світовій. Дякую за вашу працю!

Вам також сподобається