Коли дивлюсь глибоко в любі очі, в душі цвітуть якісь квітки урочі,
© Леся Українка
Квітни, квітни, серце моє!
Будь неземною окрасою саду!
Знай, що навколо - безсоння моє,
Вітає воно нічну колонаду,
І хвилі морські обертаються світлом крізь темряву,
І зайнята сутність думками таємними...
Природо, ти дай мені часу ще трохи,
Мені б дописать кострубаті рядки,
І щоб соловей безтурботно затьохкав,
І щоб знов горіли яскраві такі маяки...
Квітни, квітни, серце моє,
Хай без відповіді, мов у дорозі дальній,
Куди збираєш усе живе,
Хутко так і безвідповідально...
Сяйво ночі знову торкнеться зіниць
Зорепадом мрійливим та ледь знайомим,
А на ранок буде танець зигзиць
Над осяйно-усміхненим районом...
І над вулицями, мостами,
На підступах до синіх гір
Знову щастя хай розквітає,
Хай до нас повернеться мир....
Буде спомин про події болючим,
Але рими - білі, немов священне вбрання,
Затремтять обертоном співучим,
Закружляють знов навмання.
Квітни, квітни, серце моє,
Хай буде прямою моя дорога,
Все, що довкіл, доленосним є,
Коли день впускає в свої чертоги.
Квітни, квітни, посмішко дня,
Ти - неозора й така безкрая,
Вкрите теплом золоте рілля
Знов нагадає красу небокраю.
© Maryna Tchianova, 2025
