Квітни, серце моє!

Коли дивлюсь глибоко в любі очі, в душі цвітуть якісь квітки урочі,

© Леся Українка

Квітни, квітни, серце моє!

Будь неземною окрасою саду!

Знай, що навколо - безсоння моє,

Вітає воно нічну колонаду,

І хвилі морські обертаються світлом крізь темряву,

І зайнята сутність думками таємними...

Природо, ти дай мені часу ще трохи,

Мені б дописать кострубаті рядки,

І щоб соловей безтурботно затьохкав,

І щоб знов горіли яскраві такі маяки...

Квітни, квітни, серце моє,

Хай без відповіді, мов у дорозі дальній,

Куди збираєш усе живе,

Хутко так і безвідповідально...

Сяйво ночі знову торкнеться зіниць

Зорепадом мрійливим та ледь знайомим,

А на ранок буде танець зигзиць

Над осяйно-усміхненим районом...

І над вулицями, мостами,

На підступах до синіх гір

Знову щастя хай розквітає,

Хай до нас повернеться мир....

Буде спомин про події болючим,

Але рими - білі, немов священне вбрання,

Затремтять обертоном співучим,

Закружляють знов навмання.

Квітни, квітни, серце моє,

Хай буде прямою моя дорога,

Все, що довкіл, доленосним є,

Коли день впускає в свої чертоги.

Квітни, квітни, посмішко дня,

Ти - неозора й така безкрая,

Вкрите теплом золоте рілля

Знов нагадає красу небокраю.

© Maryna Tchianova, 2025