Термін “libertarian” (з фр. лібертаріанець) почали вживати з кінця XVIII століття, але чіткого визначення цьому не було, і вживалось суто в рамках філософії. Лише з настанням Французької революції слово стало набувати свого сучасного значення - ним позначали захисників та прихильників свобод.
У 1857 р. Жозеф Дежак - французький політичний журналіст, поет, ввів неологізми libertarisme і libertaire та називав себе лібертаріанцем, що тривалий час було синонімічним до анархіста. Зрештою, Дежак і сам був прихильником анархо-комунізму.
Схожої до сучасної конотації слово “лібертаріанець” набуло у роки після Другої світової війни. Тоді, парадоксально, певна частина людей, які називали себе лібералами, виступали за те, щоб держава відігравала більшу роль в економіці. Інша частина виступала за зменшення втручання з боку уряду і називали себе класичними лібералами або лібертаріанцями. Свою думку вони вважали чистішою формою лібералізму.
Про це пише у 1955 році Дін Рассел у своєму есе «Хто такий лібертаріанець?»: «Слово «ліберал» колись описувало людей, які поважали особистість і боялися застосування масового примусу. Але тепер ліві спотворили цей колись гордий термін, щоб ідентифікувати себе та їхню програму більшого державного права володіння майном і більшого контролю над людьми».
Рух лібертаріанців активно розвивався у другій половині ХХ ст. та отримав свою назву - «libertarianism» (з фр. libertarianisme) у США, де він набув широкої популярності.
Лібертаріанська теорія тісно пов’язана з класичною ліберальною традицією. До цього вчення причетні праці Джона Локка, Девіда Юма, Адама Сміта та Іммануїла Канта. Також лібертаріанство не оминули ідеї й анархо-індивідуалістів, серед яких Бенджамін Такер та Лізандр Спунер.
Лібертаріанство є економіко-політичною філософією, яка наголошує на індивідуальній свободі та правах, зведенні функцій держави суто до оборони і захисту прав (мінархізм). Тобто без жодного втручання держави у вільний ринок. Більшість прихильників цієї філософії вибудовують лібертаріанство в термінах права.
Індивідуальну свободу лібертаріанці розглядають як фундаментальну політичну цінність, на противагу якій виступає примус. З одного боку, людину можна виправдано стримувати від порушення свободи інших. Але членів суспільства не можна примушувати служити на благо іншим чи навіть власному благу, бо тільки сам індивід знає, що є тим благом для нього. Це відображається в ідеї самоволодінням.
Самоволодіння або індивідуальний суверенітет - це ідея права власності щодо себе через моральне або природне право, внаслідок якого індивіди можуть робити з собою все, що завгодно, якщо це не порушує право власності інших. Самоволодіння пропонує захист від дій проти нашої волі.
Спонтанний порядок. Лібертаріанці вважають, що певні форми порядку в суспільстві виникають спонтанно через дії людей.
Давні греки розрізняли два види порядку: kosmos (спонтанний, або порядок, що поступово розвинувся) та taxis (введений порядок). На думку лібертаріанців, найважливіші сфери людського суспільства розвиваються самі по собі, без свідомого спрямування. Англійський політичний філософ XVIII ст. Томас Пейн у праці «Здоровий глузд» (1776) писав: «Велика частина того порядку, який панує серед людства, не є наслідком (діяльності) уряду. Він бере свій початок у принципах суспільства та природної будови людини».
Мінархізм або держава нічного сторожа є моделлю мінімальної держави, функціонал якої обмежуються трьома сферами: армією, поліцією та судовою системою.
Загалом негативне ставлення до держави характерне в більшій чи меншій мірі для всіх лібертаріанців. Хоча праві лібертаріанці виправдовують існування держави як логічний наслідок принципу ненападу.
Ліві лібертаріанці розглядають державу як тимчасову міру, вони вважають державу за своєю суттю несправедливою. Люди не давали згоду на її утворення. Держава з її монополією на застосування сили вважається небезпечною. На думку лівої частини лібертаріанства, політична верхівка використовує її для домінування та експлуатації над іншими.
Найрадикальніша позиція з цього приводу у Лізандра Спунера. Закони держави, або відображають природну справедливість, і тому є зайвими, або вони суперечать природній справедливості, і тому є нелегітимними.
Вільний ринок - це економічна система, яка заснована на приватній власності та добровільних ринкових відносинах. За неї ціни на товари та послуги визначаються попитом і пропозицією. Такі ринки функціонують без втручання уряду чи будь-якої іншої зовнішньої влади.
Історично “вільний ринок” також використовувався як синонім інших економічних політик. Він є породженням спонтанного порядку (kosmos), а також зумовлений принципом індивідуальної свободи та справедливим (в ідеалі) придбанням власності.
Праве лібертаріанство сприймає структуру наявного капіталізму як проксі того, як мав би виглядати вільний ринок. В економічних питаннях це крило близьке до анархо-капіталізму.
Ліві лібертаріанці вважають економічні умови нинішнього капіталізму здебільшого наслідком державного втручання або великих капіталістичних стейкхолдерів. Згідно з цією причиною позиція лівих лібертаріанців є «антикапіталістичною». Частина вважає, що ринок, вільний від державного втручання, мав би більше невеликих та краще кооперативно організованих продуктивних одиниць, які б зменшили фінансову нерівність. Ліве крило ідейно близьке до соціального анархізму.
(Не) Сплата податків. Лібертаріанці виступають проти сплати податків, що можна пояснити через ідею самоволодіння, яку ми описували вище. Уявімо ситуацію, де А може виправдано погрожувати B, щоб змусити останнього допомогти C (С потребує допомоги), однак погроза призведе до порушення права власності В на себе з боку А. Отже, оподаткування з метою надання допомоги іншим членам суспільства, без згоди на це індивідів, є невиправданим. Система оподаткування прирівнюється до примусової праці.
Роберт Нозік - американський філософ, лібертаріанець - вважає, що люди мають право бути проти того, щоб їх примушували допомагати іншим, за винятком їхньої на те згоди. Як наслідок, перерозподільне оподаткування є неправомірним, бо має на меті допомогти зменшити матеріальну нерівність громадян чи підвищити рівень життя бідних. На його думку, немає нічого поганого прийти на допомогу іншим, але не варто примушувати індивіда до цього. Кожен індивід повинен мати вибір, як укладати контракт з іншими. Це призводить до стирання чітких патернів розподілу власних благ, які характерні для держави. Тим не менш, Нозік обґрунтовує необхідність держави, яка потрібна лише для захисту прав і забезпечення порядку.
Принцип або аксіома ненападу забороняє агресію, під якою розуміють різне насильницьке втручання в життя особистості або власність будь-якої особи. Деякі лібертаріанці використовують термін примус як синонім агресії.
Аксіома ненападу не виключає застосування насилля при самообороні. Однак людина має бути забезпечена від насильницького втручання з боку інших. Агресія проти особи стає допустимою за її згоди, але лібертаріанці розходяться у думці щодо договору про відчуження прав на себе.
Американський економіст Мюррей Ротбард стверджував, що «мета лібертаріанця полягає в обмеженні будь-якої існуючої держави до якомога меншого ступеня вторгнення в особисте життя і власність. А це означає повне уникнення війни».
Символ дикобраза або змії на прапорі лібертаріанських партій натякає на їхню готовність захищатися від агресії.
Підсумовуючи, лібертаріанство з'явилося як відгалуження лібералізму та в більшій мірі є сумішшю ідей класичного лібералізму й анархізму. Лібертаріанство, крім лівого і правого спрямування, має чимало відгалужень, які зосереджують свою увагу в більшій чи меншій мірі на вищеперелічених ключових принципах. Сьогодні воно є розвиненою системою поглядів, яка екстраполює свої напрацьовані наукові здобутки на суспільно-політичні, економічні та правові феномени сучасності та пропонує нові шляхи їх вирішення.
