Регінка хотіла одночасно і в цукерню, і погратись в парк. Перші дні вересня були теплі й сонячні, в повітрі ще навіть не відчувався запах осінньої землі. Зі школи йшли з портфелями діти. Регінці так було цікаво, що таке школа, але як вона собі не намагалась уявити - в неї нічого не виходило. Вона собі малювала в голові якесь таємниче, невизначене місце, куди майже щодня ходили діти, і там, у цій школі ще були якісь вчителі, чула вона. Вона знала від батьків та бачила у фільмах, що діти сидять на уроках, а також їм дають домашнє завдання. От кілька днів тому Регінка помітила, як вулицею йшли юрби дітей: із бантиками, букетами квітів в руках, ранцями за плечима. Мама сказала, що для деяких з них це був день першого дзвоника у першому класі і наступного року вперше наступить перший дзвоник і для Регінки і вона теж почне ходити до школи, як інші старші діти. Софійка згорала від нетерпцю, хоча з іншого боку - їй було від того дуже лячно.
Вирішили з мамою погуляти все-таки спочатку парком, але тут раптово Регінка звернула увагу на надуті різнокольорові повітряні кульки, що усміхнена дівчинка роздавала на тротуарі - сьогодні на цій вулиці день урочистого відкриття нового лялькового магазину. Таку подію ні Регінка, ні її мама пропустити, звичайно, ж не могли. У вітринах, розфарбованих сріблястими зірочками та місяцями, стояли пречудові ляльки - Регінка ще ніколи не бачила такої краси. Вона, мов зачарована стояла і не знала навіть на якій ляльці зупинити свій погляд. Але тут мама взяла її за руку і повела у сам магазин. Усередині панувало справжнє лялькове королівство: усі полиці від низу до гори були заставлені ними. Ляльки були різних розмірів: від мініатюрних, які можна було покласти собі до кишені, до величезних, не надто менших від самої Регінки. У чепурній дерев'яній хатці горіла жовта лампочка, а за столом сиділи дві ляльки та розпивали з червоних горняток чай, інша лялька у жокейському шоломі, бриджах та чорних лакованих чобітках їхала верхи на дерев'яному конику, третя у помаранчевому дощовому плащику вигулювала на повідку манюсіньку собачку. Ляльки були одягнені у сукеночки всіх кольорів веселки, сукеночки були прості і пишні з бантиками та фальбанками. Волоссячко у них було заплетено в косички, кучері, колоски і хвостики. Як тут можна було вибрати якусь одну?!
“Не поспішай, Регінко, роздивись добре і вибери ту ляльку, яка тобі припаде до самого серця”, - сказала мама.
Регінка почала розходжувати по магазину і шукати свою ляльку. І ось вона побачила зліва на нижній поличці ляльку у смарагдовому вельветовому платтячку з двома косичками. У ляльки було таке саме каштанове волосся, як і в Регінки, а в обидві косички були вплетені стрічки лимонного кольору. Регінка одразу зрозуміла, що це вона.
“Оцю хочу”, - показала на неї пальчиком Регінка.
І мама купила цю ляльку, виявляється, до неї йшла у комплект ще пара запасних коралевих стрічок.
“Оці я буду моїй ляльці по святах у волосся заплітати”, - вирішила ще на касі Регінка.
Коли вони прийшли додому, Регінка ще довго носила ляльку по своїй кімнаті і не знала, куди її покласти. Але одразу вирішила, що лялька буде ночувати завжди коло неї у крихітному ліжечку на нічному столику. Зранку, як тільки Регінка прокинулась, одразу ж подивилась на ляльку - вона ще мирно спала накрита рожевим коциком.
“А я їй не придумала вчора ім'я, тільки і думала, де вона в мене в кімнаті жити буде”, - перша думка пронеслась в неї в голові.
У Регінки усі ляльки та іграшки мали своє власне ім'я. Лише катаючись на гойдалці у дворі до неї прийшло ляльчине ім'я.
“Я її назву Ілона!” - літом вона познайомилась на морі із дівчинкою Ілоною і Регінці дуже сподобалось це ім'я, вона його раніше ніколи не чула.
“Буде у моєї ляльки ім'я, як майже ні в кого у цілому світі!” - зраділа Регінка.
Завтра у татка день народження, вони пішли з мамою по обіді в кондитерську і купили його улюблений шоколадний торт із кавовим кремом. Регінка вирішила одягнути завтра на святковий обід жовту сукенку із широким зеленим бантиком. Вона її дістала із шафи і поклала на крісло, бантик, на жаль, після прання розв'язався. Як тільки Регінка не намагалась у різні способи його зав'язати та нічого не виходило - він вперто не хотів мати такий вигляд, як у магазині.
“Ну, гаразд, завтра продовжу, а як і далі не вдасться - попрошу маму про допомогу”, - вирішила Регінка.
За вікном пішов осінній дощ, гілки яблунь бились об шибу від вітру. Регінка малювала собі в уяві яким чудовим буде завтрашній день і врешті заснула під його музику. Останнє про що вона думала, так це те, аби нагадати мамі, що свічки на торті буде розставляти Регінка.
“Ну, доброго ранку, сонько наше, день народження тата наступило”, - зайшла до кімнати мама.
Регінка вмить розплющила очі, Ілонка дрімала далі, от що-що, а спати вона любила.
“Ой, а який чудовий бантик ти вчора зав'язала, а спочатку казала, що нічого не виходить!” - здивовано сказала мама.
Регінка підвелась, і справді - на кріслі лежала сукеночка із великим пишним бантиком посередині, ще кращим, ніж тим, що був на ній у день купівлі.
Регінка нічого не розуміла, вона морщила лобика, але пояснення не знаходилась. Ілонка далі мирно спала і нічого не чула.
“А може вона прикидається, а може вона зовсім не спить, і чує все, що навколо неї робиться”, - почала сумніватись Регінка.
Як і було домовлено - Регінка розставила свічки на торті, а також допомогла мамі зробити домашній лимонад. Тато був усім задоволений, пізніше навіть завітав у гості дядько із двома двоюрідними братами і вони грались з Регінкою у кубики та піжмурки. Регінка лягла вечором спати зморена і щаслива від ігор та моря нових вражень, за день натомилась й Ілонка.
Через місяць наступало день народження мами. Регінка ще з минулого року добре пам'ятала, що між татовим та маминим день народженнями дуже малий проміжок у часі. Вона вже тепер придумала для неї подарунок - Регінка захотіла намалювати для мами розкішний букет осінніх квітів. Вона почала свою роботу заздалегідь і ховала малюнок у скриньці під ліжком. З татом вони ще вирішили подарувати мамі її улюблені парфуми із ароматом троянд, а малюнок мав стати до них чудовим доповненням. Чим більше старалась Регінка, тим менше їй подобалась її робота. Одного разу до кімнати неждано зайшла мама і Регінка поспіхом в останню мить встигла сховати малюнок у шухляді стола, що стояв коло вікна. Регінка так розхвилювалась, що мама може передчасно побачити свій майбутній подарунок, що стала на крісло і хотіла зірвати через вікно яблуко із гілки, що майже хилилась у кімнату. Це страшенно налякало маму, вона подумала, що Регінка може випасти через вікно із другого поверху. Мамі блискавично підбігла до Регінки, підхопила її обома руками, обняла дівчинку і сказала, щоби вона більше ніколи не робила такого знову, а потім додала, що любить її більше всього на світі і поцілувала у лобик.
До дня народження залишився один день, а ще не були домальовані деякі квіти в букеті та листочки на стеблах. Регінка їх виводила до самого вечора, та задумка все одно була незавершена, тому вона вирішила встати завтра раніше і за будь-яку ціну домалювати букет. Але коли вона зранку підірвалась з ліжка і відчинила віко скриньки, то аж ахнула - у руках у неї на папері красувався той неймовірний букет, який вона довго носила у своїй голові. Серед жовтогарячих хризантем красувались пишні коралеві та ніжно-рожеві жоржини, пухнасті біленькі та фіолетові айстри здавались майже живими, Регінка навіть доторкнулась до них, бо вони немов проростали із самого паперу. І їх усіх обрамляли малинові та яскраво-червоні майори. Регінка не вірила своїм очам, хто це міг зробити?.. Про букет знала лиш вона та Ілонка - малювала вона його завжди за зачиненими дверими.
Регінка поклала малюнок на ліжко та підійшла до нічного столика: “Ілонко, це ти, я тепер точно знаю, і бантик на сукенці ти мені зав'язала, і букет вночі ти за мене сьогодні домалювала. Я тобі дуже вдячна, за це я тобі зроблю нині святкову зачіску”.
Ілона навіть не кліпнула оком, але Регінка більше на такий театр не велась. Вона дістала запасні коралеві стрічки, розчесала Ілонці волосся та заплела їх у дві косички - тепер Ілонка була готова до святкування.
Мама була у захваті від обох подарунків, на наступний же день вона замовила дерев'яну рамку для малюнку і тепер букет осінніх квітів завжди прикрашав вітальню.
В понеділок вранці, коли Регінка вже була зібрана і чекала в коридорі, коли мама одягне пальто - їй раптом спало на думку взяти сьогодні із собою в садочок Ілонку. Чомусь Регінці страшенно не хотілось залишати Ілонку саму вдома на цілий день. У садочку вихователька придумала для усіх змагання - хто його виграє, той має право обрати, яку казку зачитають перед обідом. Змагання полягало в тому, щоби вгадати усі три відерка під якими були сховані ґумові м'ячики.
Змагання почалось. Діти заходили у кімнату, у якій вихователі заздалегідь ховали під пластиковими кольоровими відерками три м'ячики. Хтось угадав одне відерко, були такі, які не вказали на жодне правильно, одному хлопчику вдалось знайти два м'ячики, але переможця з трьома вірно вгаданими відерками все ще не було. Прийшла черга Регінки випробувати свою удачу. Вона чомусь вирішила взяти із собою Ілонку. Діти почекали під дверима, коли виховательки знову попереставляли відерка і гурбою засипались до кімнати. Регінка міцно притиснула до себе Ілонку і повільно пішла вздовж кола різнобарвних відерок. І тут коло синього відерка Ілонка раптово легенько смикнула рукою, Регінка ще мить подумала і вказала на нього - і о диво! під ним лежав м'ячик.
Ілонка рушила далі по колу, ще сильніше притуливши себе Ілонку і лялька вдруге непомітно поворушила рукою - не роздумуючи цей раз дівчинка стала коло жовтого відерка і сказала: “Ось це”.
І знову вибір був зроблений правильно. Запанувала тиша - усі чекали чи з'явиться зараз переможець. Регінка почала ступати ще повільніше, дослуховуючись до найменшого поруху Ілонки. Вже майже наприкінці кола Ілонка нишком штовхнула колінцем Регінку в бік. Регінка поставила ляльку поряд із собою і сама перевернула вказане відерце - під ним її чекав третій м'ячик.
Діти і виховательки заплескали в долоні: “Ну, Регінко, а в тебе чудова інтуїція, тобі тільки в лотерею грати”, - сказала вихователька і всі дружно засміялись.
Тепер Ілонка могла вибрати казку - нею стала її улюблена Коза-Дереза. На пісеньці самої Кози-Дерези
Я Коза-Дереза, за три копи куплена,
За три копи куплена, на півбоку луплена,
Тупу-тупу ніжками, сколю тебе ріжками,
Ніжками затопчу, хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
всі дружно почали тупотіти ніжками та колоти один одного ріжками. Регінка просто світилась від щастя. Пообідавши, діти повкладались у свої ліжечка на післяобідній сон, Ілонка, звичайно, ж лягла разом із Регінкою.
Прийшовши додому, Регінка ще довго розказувала батькам, як вона виграла змагання з м'ячиками і як потім усі слухали казку про Козу-Дерезу та співали її пісеньку, про Ілонку Регінка не обмовилась, правда, ні одним словечком.
Лишень вже вечором перед самим сном, Регінка сказала до своєї ляльки: “Без тебе, Ілоночко, я б сьогодні сама не справилась, дуже тобі дякую за допомогу. Добраніч!” Регінка накрила Ілонку рожевим коциком і вимкнула нічну лампу.
