Наслідки війни Ізраїлю та ХАМАС відіб’ються по всьому світу з наслідками для Близького Сходу, Європи, Китаю та Сполучених Штатів. Хоча конкретні виклики різні, ніхто не зацікавлений у затягуванні чи розширенні конфлікту.
Війна повернулася на Близький Схід. Майже через місяць після того, як бойовики ХАМАС вчинили свою жорстоку атаку, військова відплата Ізраїлю продовжується наземним наступом на контрольовану ХАМАС Газу. Для людей, які живуть або мають сім’ю в Ізраїлі, включаючи мене, – це особиста криза. У той же час, багато людей у всьому світі ототожнюють себе з тисячами палестинців, які були вбиті внаслідок ізраїльських авіаударів. Але, окрім особистих зв’язків, це також геополітична криза, яка, можливо, навіть глибша та масштабніша за своїм глобальним впливом, ніж війна в Україні.
Найбільш безпосередні наслідки будуть відчутні на Близькому Сході. Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху роками керував ілюзіями, які тепер розвіялися. Найбільшим було очікування, що Ізраїль зможе нормалізувати зв'язки з арабським світом, не вирішуючи палестинського питання.
Тепер, це питання стало неможливо ігнорувати. Незалежно від результату свого наступу в Газі, Ізраїлю доведеться провести серйозний самоаналіз, можливо, повністю переосмислити свою стратегію щодо вмираючого мирного процесу на Близькому Сході. Саудівська Аравія, яка була на порозі нормалізації відносин з Ізраїлем, тепер, ймовірно, вимагатиме деяких поступок для палестинців, перш ніж рухатися вперед, щоб не викликати гнів свого населення та мусульманського світу в цілому.
Ізраїль має незаперечне право на самооборону. Але існує ризик того, що Нетаньяху, відчайдушно прагнучи відновити контроль над наративом і зберегти свою політичну позицію, затягне війну або сприятиме регіональній ескалації. Маючи своїх номінальних союзників у Перській затоці, Нетаньяху, можливо, сподівається відновити свою геополітичну констеляцію: Ізраїль і сунітські арабські держави протистоять «вісі опору» Ірану, а палестинці знову зведені до побічного ефекту.
Конфлікт також матиме серйозні наслідки за межами Близького Сходу. Насильство та страждання, які терплять українці , не здаються такими винятковими, як колись. Зображення, які транслюються з Гази, такі ж жахливі, як і все, що прийшло з Харкова чи Маріуполя. Крім того, для багатьох, війна в Газі робить Україну схожою на «локальний» європейський конфлікт.
З огляду на те, що виживання України залежить від постійної підтримки міжнародної спільноти, все, що відволікає увагу від її боротьби, є поганою новиною. Більше того, якщо війна Ізраїлю та ХАМАС загостриться, а Іран вступить у бійку, вплив на ціни на нафту може стати для Заходу дорожчим, ніж збереження санкцій щодо російської енергетики.
Для Європи, загалом, криза в Газі породжує кілька проблем. Для початку, вона виявила глибокі розломи у Франції, Німеччині та Великобританії. У Франції, наприклад, за останні три тижні, зафіксовано більше антисемітських інцидентів, ніж за попередній рік. У той же час, війна Ізраїлю та ХАМАС підігріла фрагментацію серед інших держав-членів Європейського Союзу.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну минулого року, європейські країни продемонстрували надзвичайну єдність. Але лідери ЄС зараз розподіляють свою увагу між Україною, Нагірним Карабахом (який Азербайджан нещодавно повернув після 24-годинного військового наступу) та Газою. Минулого тижня, під час голосування за резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, із закликом до гуманітарного припинення вогню в Газі, країни-члени ЄС проголосували трьома різними способами.
Сумна відповідь ЄС на війну Ізраїлю та ХАМАС зробила сильну реакцію Китаю ще помітнішою. На відміну від своїх спроб залишатися нейтральними після вторгнення Росії в Україну, Китай швидко висловив підтримку палестинцям. Відповідь Китаю стала частиною його діяльності з глобальним Півднем. І китайські дипломати, безсумнівно, намагаються висвітлити подвійні стандарти Заходу – Ізраїль проти Росії, палестинці проти українців – протягом найближчих тижнів і місяців.
Але вибір сторони може спричинити ускладнення для Китаю. Найочевидніше, що ширша регіональна конфронтація може порушити крихкий мир, який Китаю вдалося встановити як посередника між Іраном і Саудівською Аравією.
Що стосується Сполучених Штатів, то стало кліше описувати їхній досвід на Близькому Сході фразою з «Хрещеного батька», частина III : «Коли я подумав, що вийшов, вони затягнули мене назад!». Це особливо доречно сьогодні, оскільки адміністрація президента США Джо Байдена продемонструвала набагато більше дисципліни та рішучості в просуванні повороту зовнішньої політики від Близького Сходу до Азії, ніж будь-який з його попередників, Барака Обами та Дональда Трампа. Але зараз цей регіон знову є головним у порядку денному політиків США.
Поки що, Байден добре вдавався, збалансовуючи підтримку Ізраїлю із закликами до ізраїльтян проявляти більшу стриманість у своїй відповіді на атаку ХАМАС. І його рішення, об’єднати допомогу Україні з підтримкою Ізраїлю в єдиному пакеті національної безпеки, дає шанс подолати опір законодавців-республіканців щодо підтримки України.
Тим не менш, Байден ходить по канату. Україна вже небажано відволікала увагу від головного пріоритету Америки: стратегічної конкуренції з Китаєм. У цьому сенсі більша активність на Близькому Сході – це останнє, що потрібно США.
Ніхто, за винятком ХАМАСу та Нетаньяху, не зацікавлений у затягуванні чи розширенні конфлікту, який зараз триває в Газі. Можна сподіватися (можливо, проти надії), що відповідні актори визнають свої спільні інтереси та працюватимуть разом, щоб просувати їх. Це означає, найневідкладніше, припинення конфлікту якнайшвидше, без подальшої ескалації. І коли військове крило ХАМАС було розформовано та його ізраїльські заручники звільнені, це означало наполягання на політичному розв’язанні ізраїльсько-палестинського конфлікту. Немає іншого способу гарантувати довгострокову безпеку Ізраїлю.
Джерело — Project Syndicate
