Українські лідери звинувачують незалежних радників у тому, що вони не змогли запобігти корупції. Розслідування Times виявило, що адміністрація президента Володимира Зеленського сама зняла захисні бар'єри.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, західні партнери України опинилися перед складним вибором: вони мали надіслати мільярди доларів країні, яка боролася за виживання, і водночас забезпечити, щоб ці кошти не зникли в закріплених корупційних мережах. Проблема ускладнювалася тим, що найважливіші в стратегічному плані сектори України в умовах війни — розподіл енергії, атомна енергетика та закупівля озброєння — були зосереджені в державних підприємствах, які давно страждали від політичного впливу та незаконного збагачення.
Щоб гарантувати свою підтримку, США та Європа наполягали на створенні незалежних наглядових рад. Ці органи, як правило, складалися з іноземних експертів та представників української держави і мали на меті контролювати витрати, затверджувати ключові кадрові призначення та блокувати корупційні схеми. Однак багаторічне розслідування The New York Times виявило, що український уряд неодноразово підривав ці механізми нагляду, що дозволило корупції поширитися в деяких найчутливіших установах.
Згідно з десятками інтерв'ю та внутрішніми документами, адміністрація президента Володимира Зеленського перешкоджала роботі наглядових рад у кількох великих державних підприємствах. Місця залишалися незайнятими, формування органів контролю затримувалося, а статути компаній переписувалися з метою послаблення зовнішнього нагляду. Це дозволило витрачати величезні суми без значної підзвітності. У випадку з «Енергоатомом», державною компанією, що експлуатує атомні електростанції в Україні, послаблення нагляду збіглося з тим, що слідчі зараз описують як схему відкатів і відмивання грошей на суму 100 мільйонів доларів, до якої були причетні особи, наближені до президента.
Хоча західні союзники приватно критикували підрив управління, вони продовжували направляти гроші в Україну, аргументуючи це тим, що опір російській агресії важливіший за структурні проблеми. Як висловився один європейський посланець, донори мусили прийняти ризики управління, оскільки виживання України безпосередньо впливало на безпеку Європи.
Скандал навколо «Енергоатому» ілюструє, як політичне втручання нейтралізувало нагляд. Створення ради нагляду за компанією затримувалося більше року, а коли рада нарешті сформувалася, одне місце було навмисно залишено вакантним, що забезпечило тупикову ситуацію між іноземними експертами та лояльними уряду особами. Ця бездіяльність завадила раді перевіряти або замінювати керівників вищої ланки, деякі з яких згодом стали підозрюваними у схемах хабарів. Хоча Зеленський публічно звинуватив раду в тому, що вона не виявила корупцію, результати розслідування свідчать, що його власна адміністрація з самого початку обмежувала повноваження ради.
Подібне втручання відбулося в «Укренерго», національному операторі електромереж. Наприкінці 2021 року, під час реформування наглядової ради, Міністерство енергетики просунуло кандидата, якого не схвалили західні донори, порушивши баланс сил у раді. Після початку вторгнення компанія зазнала безжальних російських ударів, але, незважаючи на успіхи в роботі, її керівництво зазнало політичного тиску. Коли один із іноземних членів ради пішов у відставку, а вакантне місце так і не було зайняте, уряд отримав ефективний вплив. Вирішальний голос члена ради, якого підтримувало міністерство, призвів до звільнення генерального директора «Укренерго», що спонукало решту іноземних експертів піти у відставку на знак протесту, назвавши цей крок політично мотивованим. Проте європейські донори уникнули серйозної конфронтації, не бажаючи ставити під загрозу фінансування України в умовах війни.
Водночас в «Енергоатомі» було просунуто сумнівний план на 600 мільйонів доларів щодо придбання старих болгарських ядерних реакторів. Західні експерти вважали цей проєкт фінансово та технічно ризикованим, і очікувалося, що наглядова рада ретельно його вивчить, але через те, що уряд затримав формування ради, ключові рішення були прийняті без нагляду. У ході подальшого розслідування корупції кілька високопосадовців, серед яких був давній партнер Зеленського, були звинувачені в розкраданні та незаконному збагаченні.
Нагляд також був слабким у новоствореному Агентстві з оборонних закупівель, яке було створено під тиском донорів після попередніх скандалів. Незважаючи на те, що агентство розпоряджалося європейськими коштами на суму понад 1 мільярд доларів, воно тривалий час працювало без діючої наглядової ради. Його перша директорка стверджує, що її змусили затвердити підозрілі контракти на постачання зброї під політичним тиском. Коли рада нарешті готувалася заявити про свою компетенцію, Міністерство оборони переписало статут агентства, щоб повернути контроль над виконавчими рішеннями, відсунувши раду на другий план і, зрештою, звільнивши її керівництво.
Ця схема — затягування роботи рад, маніпулювання їхнім складом або переписання правил з метою позбавлення їх повноважень — стала широко використовуваним інструментом у державних підприємствах. Українські законодавці та незалежні експерти стверджують, що ці кроки дозволили уряду зберегти політичний контроль над промисловими гігантами, бюджети яких були головними об’єктами корупції.
Європейські інституції тихо визнали існування проблеми. У конфіденційному звіті, підготовленому на замовлення Європейської комісії, містилося попередження про постійне втручання політики в енергетичний сектор України та наголошувалося на систематичному послабленні наглядових рад як на основній вразливості. Незважаючи на це, європейські чиновники стверджують, що немає чітких доказів зловживання коштами донорів. У політичному плані Зеленський намагався дистанціюватися від скандалів, заперечуючи втручання та звільняючи цілі ради, наполягаючи на тому, що провали в нагляді не були провиною уряду.
Загальний висновок очевидний: доки державні інституції України залишаються вразливими до політичних маніпуляцій, надії Заходу на глибоку інтеграцію — чи то через Європейський Союз, НАТО, чи то через фінансування післявоєнної відбудови — залишатимуться невизначеними. Для Києва ставки виходять далеко за межі внутрішнього управління: без справжніх реформ країна ризикує підірвати як свої військові зусилля, так і своє довгострокове майбутнє.
Джерело — New York Times
