Пхеньян обмежує свою дипломатичну мережу, щоб зосередитися на партнерах, для яких санкції є найменш ефективними і де вже існує інфраструктура для ухилення від них за допомогою цифрових технологій.
Жовтень 2025 року ознаменувався низкою важливих візитів. Генеральний секретар Комуністичної партії В’єтнаму То Лам разом із президентом Лаосу Тонлуном Сісулітом відвідали Пхеньян з нагоди 80-ї річниці заснування Робітничої партії Кореї. Цей візит То Лама став першим за 18 років візитом високопоставленого в’єтнамського лідера до Північної Кореї. У тому ж місяці міністр закордонних справ Індонезії Сугiоно здійснив перший за 12 років візит до КНДР, де було підписано меморандум про взаєморозуміння.
У липні 2025 року Індонезія відновила роботу свого посольства в Пхеньяні. У грудні того ж року президент Індонезії Прабово Субіанто призначив нового посла до КНДР, однак станом на лютий 2026-го дипломат ще не прибув на місце служби.
Водночас Пхеньян скорочує контакти з іншими державами регіону:
Найбільш показовим став розрив дипломатичних відносин з Малайзією у 2021 році після екстрадиції малайзійською владою громадянина КНДР до США.
У 2023 році Північна Корея закрила сім своїх посольств за кордоном, жодне з яких не перебувало в Південно-Східній Азії.
Ці події свідчать про ширше переформатування зовнішньої політики Пхеньяну. Він прагне знизити «витрати сил» на дипломатію, обираючи, з ким підтримувати тісний контакт, а з ким ― звести відносини до мінімуму. Північна Корея свідомо «сортує» своїх партнерів за пріоритетами: найтісніші зв’язки підтримують там, де ідеологічна близькість висока, а контроль за дотриманням санкцій – найслабший.
Сортування партнерів за рівнями
Аналіз державних північнокорейських ЗМІ, зокрема Корейського центрального інформаційного агентства (KCNA), відображає цю стратегію. KCNA висвітлює відносини Пхеньяну з країнами Південно-Східної Азії за двома головними ознаками: ідеологічною близькістю та жорсткістю санкційного контролю. У централізованій системі державних ЗМІ навіть стиль повідомлення стає відображенням політики уряду.
Вищий рівень: В’єтнам і Лаос. Тут між країнами діють «партійні» канали зв’язку, які обходять офіційний зовнішньополітичний протокол. KCNA описує зв’язки КНДР з В’єтнамом мовою «революційного братерства»: «дві партії, дві країни, два народи». Візити лідерів цих держав називають «офіційними дружніми візитами». У випадку Лаосу зв’язки мають історичне коріння й династичний аспект: Сонексай Сіпхандон, голова Національних зборів ЛНДР і син першого керівника цієї партії, неодноразово відвідував Пхеньян у 1965–1992 роках. Ця спадкова традиція зберігається завдяки міцним партійним зв’язкам обох країн.
Середній рівень: Камбоджа та Індонезія. Камбоджа підтримує високий рівень дипломатичних формальностей (зокрема через королівський двір – король досі надсилає квіткові кошики до посольства КНДР з нагоди державних свят), проте глибоких партійних каналів тут немає. Попри окремі історичні візити представників Робітничої партії Кореї (наприклад, у 2001 році), сьогодні зв’язки здебільшого тримаються на звичайному дипломатичному протоколі. Індонезія натомість активізує контакти з КНДР у рамках своєї зовнішньої доктрини «bebas aktif» («вільна та активна» політика): нещодавнє підписання меморандуму і відкриття посольства свідчать про поступовий рух уперед. Але безпартійна Індонезія позбавлена ідеологічної спорідненості з Пхеньяном, тому в офіційних публікаціях KCNA вона згадується лише як «історичний партнер», акцентується спільний інтерес і регіональна стабільність, а не братерство і революційні ідеї.
Нижчий рівень: Малайзія, Сингапур та інші. Малайзія взагалі розірвала дипломатичні відносини у 2021 році (через екстрадицію громадянина КНДР), а Сингапур формально підтримує контакти, але суворо виконує санкції як важливий фінансовий центр. У матеріалах KCNA обидві ці країни згадуються лише побіжно. Ізольовані від ідеологічних зв’язків партії та з сильним санкційним наглядом, такі держави не входять до пріоритетів Пхеньяну. За межами цієї класифікації залишається М’янма: її ізольований військовий режим співпрацює з КНДР, але за власною логікою виживання, поза основними ідеологічними чи санкційними рамками.
Що визначає новий розподіл
Основні чинники «сортування» партнерів діють незалежно:
Ідеологічна близькість. Надійні партійні канали та спільна революційна історія створюють «рамку довіри», яка витримує зміну керівників і чергові санкційні обмеження. Саме ідеологічна спорідненість показує, з ким КНДР прагне підтримувати найтісніші контакти. В’єтнам і Лаос, які поділяють комуністичну спадщину Пхеньяну, отримують найбільше взаємної політичної підтримки та преференцій.
Санкційна жорсткість. Здатність держави контролювати фінансові потоки, особливо онлайн і в криптовалютах, визначає, чи стане вона майданчиком для схем і заробітку Північної Кореї. Де діє суворий банківський та правовий нагляд, Пхеньян уникає великих інвестицій. Натомість у державах із прогалинами у фінансовому контролі – наприклад, через відсутність надійного моніторингу криптовалютних транзакцій – з’являються «сприятливі» ніші для прихованого заробітку. Саме поєднання цих двох чинників – ідеології та можливостей обійти санкції – формує упорядковану систему пріоритетів для Пхеньяна.
Проблеми санкційного контролю
Нинішня санкційна модель виявилася не готовою до нових викликів. Після розпуску Розширеної групи експертів ООН (Panel of Experts) у 2023 році в жовтні 2024 створили Мультинаціональну команду з моніторингу санкцій (MSMT) – проте до неї увійшли тільки союзні США країни. Жодної держави з АСЕАН серед них немає.
Реальність показує, що міжнародний контроль часто відстає від нових схем ухиляння:
У Лаосі північнокорейські ресторани продовжили працювати далі, навіть після завершення встановленого ООН терміну для їхньої репатріації.
У Камбоджі формально виконали початкові санкційні вимоги — репатріювали понад сотню північнокорейських працівників і згорнули будівельні проєкти. Втім уже у 2025 році фінансові регулятори США назвали компанію Huione Group ключовим вузлом для відмивання коштів Північної Кореї. За оцінками, ця мережа допомогла легалізувати близько 4 мільярдів доларів, здобутих кіберзлочинцями з КНДР. Центральний банк відкликав банківську ліцензію фірми у березні 2025 року, але сама схема продовжила працювати через криптовалютні платформи. Ба більше, влада надала громадянство окремим бізнесменам, пов’язаним з цими проєктами – яскравий приклад того, як формальна відповідність правилам може співіснувати з масштабним порушенням санкцій.
Окремо варто згадати грошові потоки від кіберзлочинності. У 2025 році північнокорейські хакери викрали понад 2 мільярди доларів у криптовалюті. За оцінками влади США, ці кошти забезпечують близько половини фінансування ракетних програм КНДР. Таким чином, сучасні санкційні інструменти просто не встигають за цими новими загрозами.
Наслідки і перспективи
Наслідки цієї переформатованої політики очевидні: країни Південно-Східної Азії, прагнучи зберегти зовнішньополітичну гнучкість, отримали вкрай різний досвід взаємодії з КНДР — від повного розриву до активних протокольних контактів. Спершу — через партійні канали (2004 року делегація РПК відвідала В’єтнам і Лаос), згодом — через дипломатичні (того ж року місія МЗС побувала у В’єтнамі, Лаосі, Таїланді та Індонезії). Водночас закриття посольств у Європі та Африці на тлі активізації контактів у Південно-Східній Азії свідчить про перерозподіл дипломатичних ресурсів Пхеньяна.
Чинна санкційна система, залишаючи регіон поза увагою, відкриває Північній Кореї простір для дій без належного зовнішнього контролю. Якщо США та їхні союзники будують систему обмежень, ігноруючи досвід та ресурси АСЕАН, КНДР може продовжувати розширювати схеми ухилення через південно-східноазійські зв’язки, залишаючись поза межами жорсткого нагляду.
Таким чином, стратегія «сортування» партнерів за ідеологічними та фінансовими критеріями дозволяє Північній Кореї мінімізувати втрати і підтримувати приховане фінансування своїх програм. Цей новий баланс сил у регіоні слід враховувати при формуванні подальшої політики безпеки як регіональним лідерам, так і міжнародним організаціям.
Джерело — The Diplomat
