Італійська прем'єрка підтримує канцлера Німеччини у прагненні зробити Європу більш консервативною
Європейський Союз десятиліттями спирався на неформальний «двигун» інтеграції — союз Франції та Німеччини. Саме тандем Парижа і Берліна визначав стратегічні напрями розвитку ЄС: від запровадження євро до міграційної та кліматичної політики. Однак нині ця модель поступово трансформується. На тлі внутрішніх проблем Франції та зміни політичних еліт у Німеччині формується нова конфігурація впливу — зближення Берліна і Рима під керівництвом Фрідріха Мерца і Джорджії Мелоні.
Цей процес не означає формального розриву з Францією, але сигналізує про більш багатополярний ЄС, де лідерство розподіляється між кількома центрами сили.
Чому позиції Франції послабилися
Франція залишається однією з ключових держав Євросоюзу: ядерна держава, постійний член Ради Безпеки ООН, друга економіка єврозони. Але її внутрішня ситуація ускладнюється. Президент Еммануель Макрон входить у фінальний період свого правління і не може балотуватися знову у 2027 році. Це автоматично знижує його довгострокову політичну вагу в очах партнерів.
Крім того, Франція стикається з високим державним боргом, повільним економічним зростанням і соціальними протестами навколо реформ. Для Німеччини, яка традиційно наголошує на фінансовій дисципліні, така ситуація виглядає ризиковано. У межах єврозони проблеми великої економіки — це спільна проблема.
Франція також часто займає більш протекціоністські позиції в торгівлі, особливо коли йдеться про захист власних фермерів і промисловості. Це іноді суперечить підходу Німеччини, яка як експортно-орієнтована економіка зацікавлена у відкритих ринках.
Італія: від «слабкої ланки» до важливого партнера
Італія довгий час мала репутацію нестабільної країни з високими боргами та частою зміною урядів. Під час боргової кризи її навіть зараховували до групи проблемних економік півдня Європи. Однак останні роки дещо змінили це сприйняття.
Уряд Джорджії Мелоні виявився значно стабільнішим, ніж прогнозували критики. Хоча вона прийшла до влади з правоконсервативного табору і мала імідж євроскептика, на практиці Мелоні діє прагматично. Вона підтримує Україну, співпрацює з НАТО, не конфліктує з Єврокомісією та демонструє готовність до бюджетної дисципліни.
Для Берліна це робить Рим більш передбачуваним партнером. До того ж Італія — велика виробнича економіка, співзасновник ЄС і важливий гравець у Середземномор’ї. Її політична стабільність автоматично підвищує її вагу в Європі.
Спільні інтереси Мелоні та Мерца
Зближення Італії та Німеччини базується не на символіці, а на конкретних інтересах.
Міграція. Обидві країни зацікавлені у зменшенні нелегальної міграції. Італія хоче більшої підтримки ЄС і жорсткіших правил. Німеччина, яка прийняла велику кількість шукачів притулку, також прагне кращого контролю. Тому Рим і Берлін просувають ідею швидших депортацій і зовнішніх угод з третіми країнами.
Безпека і оборона. Обидві держави підтримують Україну і виступають за збільшення європейської оборонної промисловості. Німеччина збільшує військові витрати, а Італія також поступово нарощує оборонний бюджет. Їх об’єднує ідея, що Європа має бути здатною захищати себе.
Економіка і торгівля. Обидві країни залежать від експорту і зацікавлені у нових ринках. Вони підтримують великі торговельні угоди і прагнуть зменшити ризики від торгових конфліктів зі США або конкуренції з Китаєм.
Менше бюрократії. Мелоні та Мерц критикують надмірне регулювання в ЄС. Вони вважають, що складні правила гальмують бізнес і знижують конкурентоспроможність Європи.
Кліматична політика. Обидва лідери підтримують екологічні цілі, але наголошують, що «зелений перехід» не повинен руйнувати промисловість. Тому вони виступають за більш поступовий і гнучкий підхід.
Ідеологічний фактор
Мелоні та Мерц належать до консервативного політичного спектра. Вони скептично ставляться до частини сучасних ліберальних трендів у соціальній політиці та наголошують на традиційних цінностях. Це зближує їх на рівні політичної філософії та робить співпрацю простішою.
Водночас обидва залишаються проєвропейськими політиками. Вони не ставлять під сумнів членство в ЄС чи НАТО, а радше хочуть змінити пріоритети політики Союзу.
Чи означає це кінець осі Париж–Берлін?
Скоріше ні. Франко-німецьке партнерство має глибоке історичне коріння і підтримується інституційними зв’язками. Франція залишається надто великою і впливовою державою, щоб її можна було обійти.
Але нинішня ситуація показує, що ЄС більше не функціонує за попередньою моделлю. Зростає роль ситуативних коаліцій, коли країни об’єднуються навколо конкретних тем.
Головні висновки
ЄС стає багатополярним. Вплив розподіляється між кількома центрами, а не лише Парижем і Берліном.
Італія підвищує свій статус. Вона переходить із периферії ближче до ядра ухвалення рішень.
Німеччина шукає стабільних партнерів. І зараз бачить такого в Італії.
Практичність переважає ідеологію. Спільні економічні та безпекові інтереси важливіші за політичні ярлики.
Франція не зникає з гри, але вже не є єдиним партнером Німеччини.
У підсумку союз Мелоні та Мерца — це ознака нової фази розвитку Євросоюзу. Європа адаптується до світу конкуренції великих держав, воєн і економічних викликів. У таких умовах лідерами стають ті, хто пропонує практичні рішення та стабільність. І наразі Рим та Берлін намагаються показати саме це.
Джерело — Тhe Telegraph
