“Мені не потрібен чоловік!” Справді?

З часів своєї магістерської роботи я досліджую тему людської прив'язаності та її впливу на дорослі стосунки. Тоді я провела живе опитування понад 80 людей, досліджуючи, як досвід дитячої прив'язаності впливає на взаємини в дорослому житті.

Цього літа я вперше за останні 15 років прожила тривалий період без постійної присутності чоловіка поруч. Це був дуже різний досвід: від втоми через побутові питання до відчуття легкості й більшої свободи. Я вкотре переконалася, що будь-яка навичка з часом стає звичною: чим довше ми живемо в певних умовах, тим легше до них адаптуємося.

Досить часто від подруг, колег і знайомих жінок — успішних, самодостатніх, реалізованих — я чула слова: «А навіщо мені чоловік? Я сама відповідаю за свій емоційний стан, у мене менше стресу».

Сьогодні я ознайомилася з результатами сучасних досліджень чинників психічного здоров'я. Серед базових потреб людини виокремлюють одну, про яку ми не завжди замислюємося, — потребу в ПРИСУТНОСТІ іншої людини.

Ми і тут навчивчилися компенсувати - домашні улюбленці. Їхня присутність справді дарує тепло, відчуття близькості та знижує рівень самотності. Але чи може це повністю замінити людську присутність?

Мабуть, є над чим замислитися. Так, ми можемо втомлюватися від стосунків. Так, іноді нам необхідний час наодинці із собою, і ми отримуємо від цього справжнє задоволення. Але це не скасовує того факту, що потреба у присутності іншої людини поруч — одна з наших базових психологічних потреб.
Тому справжнє питання не в тому, чи можемо ми жити самостійно. Звісно, можемо. Питання в іншому: навіть найсильніша, найуспішніша й найсамодостатніша людина не перестає потребувати живої людської присутності. І це не слабкість — це наша природа.
Саме тому сьогодні варто говорити не стільки про те, чи потрібні нам стосунки, скільки про те, як будувати такі взаємини, у яких присутність іншої людини стає джерелом підтримки, безпеки та внутрішнього ресурсу, а не тягарем.