Автор: Філор
Канал: https://t.me/metaexpressionism
Постмодернізм зжив себе. Фраза не нова, опис альтернативи, вже захоплює сучасний дискурс. Моя думка: метамодерн- це вихід з ситуації, що склалася. Префікс Мета ( "після" "між" "з") можна пояснити так: історично метаеспресіонізм знаходитися "після" модерну і постмодерну, онтологічно "між" вищезгаданими, епістемологічно "з" обома та емпірично підводить риску до експресіонізму. У цій філософічній підмозі метаекспресіоністи посилаються на проект метамодерну, який у свою чергу також має властивість брати в розробку вже існуючі напрями. Ми є продовжувачами ідей експресіоністів в різних сферах які були освоєні і додали фотографію. Ми не повністю згодні з точкою зору модерних експресіоністів і не беремо в облік пост-експресіоністів, а також критикуємо деякі положення метамодерну, намагаючись тим самим привести свої думки і пробити їх до інтелектуального поля. Знаходячись в повному андеграунді, не виключається можливість бути зовсім не почутим, тому наша перша теза має бути такою:
" Ми атараксичне мистецтво спрямоване на пізнання самих нас, але в теж час є присутнім авангардний вектор розвитку, якби натякаючи на культурне розмежування двох дискурсів, що зіткнулися"
Прибігання до пост-іронії і мета-іронії, для нас як засіб дії і метод виходу з реальності, яка спостерігається метаексперсіоністами як повний занепад, в усіх сферах, абсолютний абсурд, сповнений протиріччями і нісенітницями. Світ відносно людини, позбавлений всякого сенсу, механізми його роботи об'єктивні і можуть існувати, без людського втручання. Але при цьому ми відходимо від трагізму і діятимемо згідно такої думки “у буття може бути сенс”, знаходячись у переслідуванні горизонтів, що постійно далі. Усвідомлення непостійності масової культури, деконструкції всього і всіх до символічного рівня, експлуатація політики “мему” як мінімальної одиниці культури, нав'язування неогедоністичного підходу споживання, нерозв'язні протиріччя у площині соціології та коллективного сприйняття реальності і є двигун нашого руху та протесту.
Метаекспресіонізм- реакція на вищевказане, тому наша друга теза є такою:
” Метаекспресіоніст- людина метамодерного спрямування, як інтелектуально так і почуттєво, що дійшло до того ступеню усвідомленості реальності, що назавжди нещасна, але при цьому залишаються можливості до сублімації, насміху над речами, що відбуваються, а саме головне, показу своїх почуттів, саморефлексії, ентузіазму, прибічності у трансформованому вигляді позитивізму Канта, при цьому використовуючи метод радикального сумніву Декарта. Так, метаексперсіоніст, він дуалістичний, ми не можемо заперечувати незалежність, самостійність обох знань і будемо звертатися у своїх дослідженнях, пошуках до двох цих сутностей. Для нашего пізнання міф може бути нарівні з науковим знанням, почуття можуть бути тотожні матерії ”
Третя теза:
” Усе суб’ єктивно до абсурду у кожній людині, виходячи з його світосприймання, об’ єктивних соціально-економічних обставин, тому будь-яка думка, точка зору має право на життя, у тому числі наша, метаекспресіонізм намагається вийти з цього положення, пропонуючи не просто спостерігати, а творити, робити все можливе для виправлення культури, використовуючи власні методи сприйняття, запрошуючи до нашої парадигми. Також, ми робимо заяву, що суспільство має бути егалітарним, хоч у сьогоднішній ситуації, це не так. ”
У чому ми не згодні з модерними еспресіоністам?
Заперечення містицизму приналежний до розкриття ірраціонального, суб’єктивного стану митця. Наш шлях більш агностичний, дуальний, дух демонструється на рівні почуттів, відчуттів, суджень. Вплив на публіку має відбуватись більш трансцедентно, с обмовкою, на те, що ми не тільки передаємо свій суб’єктивний досвід, а й надати шляхи для отримання знання, свого унікального досвіду та вражень.
Позиція релігійності зазнає критики метаеспресіоністами, як сковуючий архаїзм, подекуди створюючи перешкоду до дослідження раціонального початку. Засуджується інституція церкви, як елемент двигуна мракобісся, консерватизму, нерівності щодо духовної сталості, різноманітних джерел отримання духовного досвіду. Ми пропонуємо власну соціально-політичну концепцію яка базується на широкій гібридній демократії, засадах гуманістичного суспільства, національним інтересом котрого, буде створення унікальної національної метамодерної культури.
Заперечення трагізму. Ті історичні умови у яких перебували модерні експресіоністи не давали їм можливості до бачення альтернативи, світ вони являють суворим та жорстким, трагічно абсурдним, уся їх творчість була насичена -прото та -пост трагічними очікуваннями. Процес творчості був особистою драмою охоплюючи доволі вузьку матеріальну та духовну складову, сфокусувавшись на оточуючу дійсність та внутрішній світ, але тільки у тому ступені до якого могла дійти їх думка, не зважаючи на той факт, що їх творіння живуть окремо від них, а також власний акт творчості був відходом від реальності. Ми стверджуємо вільне трактування наших творів та більш широкий погляд на речі, перелік тем, джерел натхнення може бути нескінченна кількість.
Неприйняття відторження класичної традиції. Метаескпресіоністи сприймають мистецтво цільним, точкою зіткення багатьох дисциплін, яке формується об’єктивними обставинами, внаслідок надаючи можливості до зміни цих же обставин, це відображення наративної історії, тому заперечувати або ігнорувати цілу епоху, культурний процес не є для нас можливим. Кожна наступна епоха виникає за наслідком попередньої, така ретроспектива бачиться нами як сукупність думок, процесів та об’єктів мистецтва з якими доводиться працювати.
“ Мистецтво- це особистість з якою ми можемо контактувати, намагатися пізнати, рухатися у напрямку до створення або знищення. “
Виходячи з цієї двоїстості у сприйманні “класицизму” модерними експресіоністами, можна назвати такі заяви претензійними, пафосними, безглузді.
Переосмислення технокультури. Досить очікувана відповідь модерних експресіоністів на стрімкий розвиток технологій та послідовний конфлікт з футуристами, надає можливість нам зробити висновки щодо контексту переживань на предмет перебудування та перевиховання суспільства. Їх думки, якщо спростити звучали таким чином:
” Модерні ескпресіоністи налякані зародженням нової технокультури, не уявляючи до яких результатів це призведе, окрім як зростання рівня відчуження, тому вираження було у формі жаху нерозуміння”
Метаекспресіоністи, як люди мешкаючи в нині побудованому технологічному суспільстві, де процес глобалізації вже стався і йде до зворотного, можемо сказати, що інтернет як основне досягнення технічної революції і цифровізації- полотно, майданчик до вираження думок, протесту, це те як ми акумулюємо життєву енергію, наші інтернет особи існують як наші альтер его, докорінно знаходячись у власному я, здатні порушити особовий бар'єр з ризиком бути де-персоналізованим під впливом всюдисвющого маркетингу та попкультури. Таким чином, хоч по частині відчуженості вони були праві, але в ситуації, що склалася, ніяк по іншому бути не може, це функціональне ядро культури, що підкорило собі будь-кого хто робить творчість, кинув пісок у очі яскравими образами. Лише той хто вільний, усвідомлений, може зрощувати в собі зерно раціональності. Тому, метаекспресіоністи дають і раціональне і емпіричне, якби лавіруючи між і тим те, що має відбутися
“МИ оголошуємо себе культурними терористами і терор наш спрямований на ВАС.”
Творчо-долаючий рух. А саме його відсутність, мало вказати на занепад або ж глобальну культурну/економічну кризу, що настала, мало навіть того, що констатується страх по суті, навіть якщо ми зануримо глядача в область несвідомого прихованого жаху і страху, він лише зробить вигляд, що визнав наявність проблеми, глядач залишиться тим самим. Станеться лише пригнічення життєво-біологічних сил, яке у свою чергу лише відособляє людину, позбавляє почуття приналежності, відвертає від світу. Глядач нами сприймається як неоднорідна маса, яка вимагає різних методів впливу, метаекспресіоніст буде вкладатися до питання з різних сторін, використовуючи різний рівень аргументації, приміром, для досвідченішої публіки ми удамося до загравання з вічним, високим якби мімікруючи під них, а у випадку з масовим глядачем мистецтво має бути більше прикладним, виступити деяким порадником, грати, зацікавлювати. Самі ж метаекспресіоністи завжди у своєму інтелектуальному рівні будуть триматися середини, знаходячись між двома барикадами, споруджуючи свої споруди. Ми не достатньо свідомі та досвідчені, щоб бути частиною “вищого суспільства”, в той же час перейшовши рівень загальної публіки, усвідомивши це, ми не вибираємо бік, вірним шляхом буде буде двовекторний характер поширення концепції. Виходячи з вищенаведених факторів ми формуємо нашу програму утілення наших ідей. Не бачимо перешкод для змішування здавалося б протиставних тем, направлень, ідей, конфлікт може бути вживаний в межах пацифізму, війна може бути зображена в контексті миру, на різних її рівнях.
“ Ми ж пропонуємо визнати екзистенційну кризу і знайти вихід з неї шляхом руху по осциляції. Сама наявність коливання, подвійне послання "обидва-ніхто" надає нам право на реалізацію будь-якого початку людського існування, шляхом ТВОРЕННЯ ми ЗДОЛАЄМО. Тому наші стилістичні прийоми і будуть динамічними, гострими, яскравими, контрастними, експресіонізм виконає свою задачу- Виразити. ”
У чому полягає незгода з проектом метамодерну?
Неповноцінність теорії. Заява, що в найближчі 20-30 років метамодерн стане основною культурною ситуацією, але при цьому уникати сьогоднішніх умов і позицій при яких ми існуємо, дещо відриває весь текст від реальності. Буття комплексне і від нього не відвернешся мантрами про глобалізацію, курсу Обами "Ми зможемо", позитивізмом сучасних політиків і м’якої критики. Це формат думки який є посібником регресу. Не вдасться вам без чітких заяв і рішучих дій привести глобальні зміни. Є чіткі свідчення(дослідження провідних економічних інститутів, щорічні звіти ООН, показники національної економіки та її галузевий склад), чинники які вказують на те, що нинішня система потребує змін. Тому, наш рух має на озброєнні власну концепцію та бачення соціально-політичних процесів. Культура є ґрунтом колективного мислення, тому вважаємо за потрібне працювати у цьому напрямку. Далі метамодерн не є спроможним через свою молодість, в цілому усі тенденції і мова опису світу вірні, але самі дослідження вимагають втручання досвідченіших теоретиків, їх прийоми не зовсім вичерпні для того, щоб довести кінець постмодерну, вони знову ж таки не враховують цифровізації, їх "структура почуттів" лише одна з "структур", їх набагато більше, як ми вважаємо, пізніше на основі неоромантичного повороту та “нової щирості” метаеспресіоністи доведуть, що подібних та аналогічних архітектур світосприйняття набагато більше, у кожного з нас та у світі, загалом. У метамодерністів ще немає зброї, є його креслення і патрони, метаекспресіонізм же пропонує цілісне знання.
