- Ми хотіли зробити світ кращим?
- Кращим?
- Краще для всіх не буває, комусь завжди буде гірше.
Мабуть, саме в цій фразі полягає один з парадоксів історії.
Комусь буде гірше.
Хтось об'єднається.
Хтось висловить протест.
Комусь буде краще. Комусь буде гірше.
І де ж пролягає той кордон між "я хочу змінити весь світ, бо знаю, як буде краще" та "я подарую цьому світу ідею, можливо, вона його змінить"?
Є вірогідність, що питання стоїть саме в цьому "подарую", "поділюся", "розділю". В м'якості та доброті, яка стоїть за словом та наміром.
Я поділюся з тобою.
Агресія. Ненависть. Презирство. Зневага. Такими емоціями та почуттями, скоріше, заражають, аніж діляться.
Але якщо повертатись до теми кордону між "я хочу змінити світ" та "я хочу подарувати світу", то, на мою думку, немає на це питання однозначної відповіді. Людей визначають, загалом, їх наміри, а потім вже дії.
Одне відомо достеменно.
Фанатизм - це не ок.
Фанатизм живе поряд з деструктивною зацикленістю, деструктивною прихильністю. Він живе там:
де завершується свобода особистості, право на думку та вибір;
де відсутнє критичне мислення;
де відсутня здатність прийняти того, хто думає по-іншому.
Тому фанатизм - це глухий кут.
А вміння ділитися своїми ідеями та чути ідеї інших - це початок шляху.