Мідні мідії, темна патина,
Пахне йодом і трохи хлоркою.
Твої погляди бродять яхтами
Між Неаполем і Майоркою.
Ти фарбуєш вуста цикутою,
Ти будуєш в мені колонію,
Та стіною безбарвні сутінки
Між твоєю й моєю долонею.
Ти шепочеш нічними бризами,
Ти звучиш у мені орга́нами.
Не лишаєш мені вибору
Ти очами ущерть п'яними.
Почуваюсь і гномом, і велетом,
І кохаю твої недоліки.
Обіцяєш ти знову склеїти
Всі уламки моєї майоліки.
Піднебіння печеш цитриною,
А за мить запираєшся ґратами,
Зовсім поруч стою - за вітриною,
Поряд з іншими експонатами.
Розбиваю вітрину, хапаю -
Ти і обіймах моїх танеш...
Ти із тих, хто складається з вітру -
Нічиєю ніколи не станеш.
Залишаєш в руках мушлі й пера,
І листи у нагрудній кишені.
І фіалкові винні плями,
Ніби отвори в центрі мішені.
