Двері на замок, ключі в карман.
Залиш мене самого тут... В моїй реальності.
Я сподіваюся, в мене знайдуться гальма
Не опинитися зранку в твоїй пастці.
Краще
Я знищу себе сам.
Не закриваючи вхідних дверей,
Я попливу в напрямку вулиці,
Проходячи вздовж ліній електромереж
І сподіваючись, що мене нарешті відпустить.
Наївний... Скоро я зрозумію,
Що ти зв'язала мої рухи моїми ж словами
Сильніше, ніж будь-який джут,
Поки я захоплено тримаю свій власний титул нездари,
Потрапивший в пастку, маленький пацюк.
"Клята наволоч." Знов подумаю я.
Розуміючи, що реальність не збігається
з реаліями нашого поламаного життя.
І в тобі я шукаю лиш значення.
У змаганнях із підсвідомістю,
Головне залишитися свідомим,
Але й це не гарантуватиме адекватності.
І у мого життя всі ті самі симптоми:
Більш за все яндере люблять зламаних.
Пусті обіцянки
В перегонах із совістю.
Я перший, я перший...
