…А потіи удвох ми поснули.
Прокинувся я десь о п”ятій. Цьомнув плече заснулій коханій. Сів на ліжко. Згодом накинув халат та вийшов до кухні курнути та випити кави. І раптом почув якесь шарудіння біля входу до хати. Підійшов, прислухався…все зрозумів - якийсь то мудило відмичкою має намір відкрити замок та залізти до мене в квартиру…Придурок! - двері на засові. Відкидаю миттєво я засов, різко від себе відштовхую двері - розквасив морду ними незваному “гостю”. «…Чого тут забув?…» - питаю кривавого писка. «…Вибач! Я помилився…» - «…Ну, так вали тепер звідси! І чим швидше, тим краще…Поки я добрий…» - я схопив цього бовдура за брудний комірець його куртки та зіштовхнув по сходам униз.Тої ж миті відчуваю сильний болючий удар по спині з лівого боку. Я лише встих обернутись, як в додачу отримав другий удар вже в щелепу. Б”юся об стінку потилицею, сповзаю по стінці, повільно впав на підлогу. Останнє, що бачив, як ноги чиїсь то крокують крізь відчинені двері в квартиру…Я знепритомнів.
Не знаю скільки минуло часу - я очуняв та побачив у хаті руїну, повний бардак. « Як після аврального шмону» - подумалось. Але стривожило зовсім не це, а те, що кохана зникла кудись…та куди?!…Швиденько узувся та вибіг з під”їзду в подвір”я. А там… - маленький веселий бойовичок…Кіно, одним словом…їй-Богу!
Моя люба дівчинка, мов “амазонка” ловко херяче невдах! Одному розквасила яйця коліном (надовго зрубала його чоловічу рішучість), а іншого (того, що скотився по сходам) спіймала за вухо та хряснула його ж головою по даху автівки та так, що дах той добряче прогнувся. Потім відкинула нерухомого дурня наче ганчір”я, знайшла наші речі в автівці, якою приїхали ці “каскадери”, шукачі опівнічних пригод.
- Не розумію, бля! Вони вигребли всю мою біжутерію! Якого біса! На хрена вона їм?…Я розізлилась…я зла! Вони лізли до мене у кровать! Уявляєш?..
- Ні, навіть уявити такого не можу… - відповів, ледь стримував сміх я.
- Потвори! - вона йшла обурена та чарівна.
Замилувався на неї! - довгополе чорне пальто сковзало, немов гальмувало рухом своїм по талому снігу, демонструючи стрункість гнучкого тіла, що наближалось до мене на високих підборах, без ліфона, в самих лише трусиках. Тіло це спокушало! Розсипане довге волосся на спині та плечах романтично окреслювало дивовижно красиве обличчя. І при кожному кроці злегка здригались пружні її груди. «…Вона неймовірна!…» - подумав захоплено я.
- Як ти? - спитала.
- Нічого. Так собі. Трохи боляче зліва, певне, ребро. Та то таке, дурниці дрібні. Житиму. А ти як відбилась від цих охломонів у нашій “святая святих”? - перепиав я у неї.
- Закидала їх подушками! - зі сміхом відповіла, а затим стурбовано тихо спитала - …І сильно болить? Те падло тебе отоварило залізним прутом. - пожаліла, притиснулася щільніше до мене.
- А холодно. - вимовив я. - Мабудь, зима ще…
- Та ти що! А я не помітила навіть. - на жарт мій вона жартонула, всміхнулась.
-Нічка гаряча була. А ще ця дурня, ідіотська пригода… - ми прямували до хати в обіймах, цілуючись на ходу.
Прибрались на кухні, здійняли келехи із вином.
- Зі святом, коханий!
- Свята ж вже минули! Забула? Чи нам все одно?…ВІчне свято триватиме нам! Особливо опісля ранкової тої “зарядки”!
- Ти забув, що сьогодні свято закоханих…І, дійсно, хай триває воно бузупинно, всі дні по життю!
- О, так! - тільки і встиг вигукнути я у обіймах…Жагою гарячий цілунок повів мене знову в колиску святкової круговерті кохання…………
______________________
******Після мовленого.
Не минуло і тижня після розказаного тут, як тих злодюжок відпралено було в окопи, де вони успішно подохли (слава ЗСУ!). Але перед тим вони повідали своїм “братанам” про ганебну втрату “товару”. І “братани” (хазяї окупації) нагрянули до квартири закоханих. Добряче віддубасили хлопця та забрали до підвалу - він не вийшов звідти, його закопали за якоюсь будівлею. Дівчину за наказом “пахана” хотіли доправити до якоїсь “богодєльні”, аби “спрбувати” там цю “штучку” (так вони називали її). Та не все сталося, як їм гадалося - автівка наїхала на міну, покладену самими ж окупантами. Злочинний супровід (чи охоронці?…та яка різниця, врешті!) загинув, вірніше - здох! Дівчині ж якимось дивом вдалося вціліти. З великими труднощами вона дісталася України. Та, нажаль, без коханого…От, такі ось, бач, діла……………..
