У найпершому розділі манґи “Магічна битва” ми дізнаємося, що головний герой, Ітадорі Юуджі, навчається в третій старшій школі Суґісави міста Сендай у префектурі Міяґі.
Ураховуючи, що манґака, Акутамі Ґеґе, завжди надає особливого значення реалістичності всього, що фігурує в його творі (від імен персонажів і персонажок до цілком справжніх місць, де відбуваються всі найтрагічніші події), можна було б очікувати, що й цього разу для назви локації існує реальне підґрунтя. Щоправда, якщо допитливі читачі дійсно вирішать перевірити розташування школи чи хоча б району на мапі сучасної Японії, то вдасться це лише частково.
Префектуру Міяґі, як і її столицю, місто Сендай, відшукати буде неважко, а от із Суґісавою (яп. 杉沢) виникнуть проблеми. Насправді, у Сендаї немає ані такої адміністративної одиниці, ані школи, ані навіть лікарні, у якій міг би лежати дідусь Ітадорі. Існує, щоправда, філія фармацевтичної компанії зі схожою назвою, але це все ж трохи не відповідає нашому запиту.
Отже, три можливих пояснення ситуації:
а) ця локація вигадана, що доволі природно для художнього твору;
б) ця локація не позначена на онлайн-мапах, хоча й існує в реальності;
в) Акутамі Ґеґе, затятий любитель відсилок і прихованих метафор, у черговий раз знайшов спосіб лишити яйце-райце для знавців японської культури.
І, хоча будь-який із варіянтів має право на життя, ми, звісно, пропонуємо вам поглянути саме на третій.
Кривавими слідами в гори
Суґісава — це назва крихітного селища з популярної міської легенди, що розташоване глибоко в горах префектури Аоморі. Звісно, існує багато версій того, що й де сталося, але загалом історія звучить так: на початку епохи Шьова (1920-1930 рр.) один житель Суґісави збожеволів і за ніч убив усіх своїх односельців, а на світанку й собі вкоротив віку. Ніхто так і не дізнався, що саме штовхнуло чоловіка на жорстокий злочин. Цей випадок став настільки жахливим потрясінням для людей, що місцеві урядовці вирішили геть закинути село; відтоді його існування активно заперечували й замовчували. Вони ж-бо й посприяли тому, аби від цього населеного пункту й сліду на мапах не лишилося. На їхнє щастя, Суґісава знаходилася в горах, далеко від цивілізації, що й дозволило приховати інцидент від громадськості.
Подейкують, що дістатися селища все ще можливо: потрібно зійти з головної дороги в гори та піти бічною звивистою стежкою, що рано чи пізно приведе тебе до спохиблених, полущених торій із дороговказом: “Проходьте далі лише на свій страх і ризик”. Близ нього лежатиме камінь, формою підозріло подібний до людського черепа. Згідно з повір’ями, землі Суґісави й понині прокляті, і тепер там мешкають самі лише злі духи.
Ця легенда набрала шаленої популярності в 1990-х рр., коли ще тільки зароджувався Інтернет, яким ми знаємо його тепер, і навіть потрапила в один із сюжетів японського шоу “Kiseki Taiken” (місцеве “Неймовірно, але факт” про містичні оказії різного штибу). Тоді вся команда проєкту вирушила на пошуки цього овіяного жахастиками сільця, аби нарешті з’ясувати, чи воно існує. Розслідування проводили не тільки в префектурі Аоморі, а й по всій Японії, вивчаючи історії чи справи, що хоч трохи скидалися на події з легенди — однак усе намарно. Зрештою, випуск закінчився висновком про те, що, можливо, село Суґісава просто існує поза традиційними поняттями часу й простору; себто, з’являється й зникає ніби з власної волі. Допоки це місце так ніхто й не знайшов.
Дещиці істини. Цуямська різанина
Існують дві історії, які пов’язують із легендою про Суґісаву. Перша з них доволі проста й банальна: мовляв, у префектурі Аоморі й справді існувало спустошене село, тільки спочатку воно називалося Косуґі, а Суґісавою його прозвали місцеві жителі за густий кедровий ліс і чисту річку (杉 (sugi) — кедр; 沢 (sawa) — гірський потік). І закинули селище не через криваве масове вбивство, а через те, що люди згодом просто роз’їхалися хто куди, та й дістатися тієї Суґісави можна було лишень пішки — так далеко вона лежала.
А от друга історія набагато цікавіша й стосується одного з найвідоміших і найбільших в історії Японії одноосібних масових убивств — Цуямської різанини, скоєної Тої Муцуо, 21-річним жителем селища Камочьо Курамі (нині м. Цуяма в префектурі Окаяма) 21 травня 1938 р.
20 травня чоловік пошкодив лінію електропостачання, що вела до села, й полишив його в пітьмі. Уночі 21 травня, о пів на другу, він убив власну бабусю, що виховувала його все життя, відрубавши їй голову сокирою, поки вона спала. В одній із передсмертних записок, що Тої залишив по собі, він пояснював, що вбив її, бо не хотів, аби стара жила й надалі, несучи тягар суспільного осуду, із тавром “родички вбивці”: вона б не пережила такої ганьби. Опісля Муцуо прикріпив до лоба два ліхтарі й вирушив із дому з вогнепальною зброєю й припасами до неї, катаною, сокирою та кількома кинджалами. Протягом наступних півтори години він убив 29 своїх сусідів і важко поранив іще трьох. На світанку він піднявся на найближчу гору й застрелився.
Важко сказати напевне, скільки саме людей тоді мешкало в Камочьо Курамі: за одними свідченнями, 111, за іншими — Тої знищив майже половину, тобто, від початку їх було близько 60. Мотив злочину став відомий із тих-таки записок Муцуо: це була помста. Чоловік хворів на туберкульоз (на той час це було смертельно й невиліковно), через що його не допускали до військової служби, цуралися жінки й зневажали всі знайомі. Він писав: шкодує, що не зможе вбити кількох людей, яких би дуже хотів, бо це б змусило його зашкодити й тим, кого він уважав невинуватими.
Після інциденту багато сімей назавжди полишили рідне село. Майже ніхто не повернувся. За вісімдесят років Камочьо Курамі перетворилася на сучасне місто Цуяма. Десятиліттями закинутий, запустілий будинок, де колись мешкала родина Тої, знесли в 2015 р.
Інші Суґісави
Претендентів на звання тієї самої Суґісави, звісно, набагато більше, ніж два, та й геноциди траплялися не тільки в Цуямі (тодішній Камочьо Курамі): існує ще, певно, із десяток різних місць, які гіпотетично пасували б до легенди за певними критеріями. Однак, звісно, як казав Ґоджьо Сатору, «напевно ми знаємо лише одне — одне велике “нічого”».
Як це все може стосуватися “Магічної битви”?
Правду кажучи, припущення про те, що для колишньої школи головного героя таку назву манґака обрав не випадково, а саме через цю міську легенду, звучить доволі правдоподібно. Як мінімум, через те, що Акутамі в принципі має схильність ховати різноманітні яєчка-раєчка по всьому своєму твору, особливо такі, що пов’язані з буддизмом, шінто, традиційною й масовою сучасною японською культурою.
Підстави думати, що автор небайдужий до міських легенд, дає також і те, що (як мінімум!..) про одну з подібних відсилок відомо напевно: Кучісаке-но-Онна, що з’являється в 72-73 розділах (арка “Іскра Божа”) яко прокляття, підвладне Ґето Суґуру. Кучісаке-но-Онна є легендарним мстивим проклятим духом (онрьо) — себто, прокляттям, що народилося зі страхів широких мас людей, у тому числі перед міфічно-фольклорними створіннями. Із цього можна зробити висновок, що міські легенди й жахастики — це взагалі доволі родючий ґрунт для появи такого роду духів.
Також, якщо припустити, що третя старша школа Суґісави дійсно названа на честь того самого села, то набувають сенсу й усі інші події, що крутяться довкола неї й розпочинаються з неї: і мрець, похований на полі для реґбі, і окультний клуб, до якого належить Ітадорі Юуджі, граючи з друзями в заборонену містичну “Коккурі-сан”, і прихований саме на території цієї школи проклятий предмет вищого рангу — палець короля проклять, Дволикого Сукуни, який саме в Суґісаві отримує своє нове вмістилище.
Окрім історії Ітадорі, не можна не відмітити, наскільки легенду про Суґісаву нагадує арка “Згаслий пломінь”: один чоловік збожеволів і за ніч убив усіх жителів селища; землі ті й понині прокляті, і тепер там мешкають самі лише злі духи. Звучить знайомо, правда ж?
Утім, авжеж, у яку саме версію вірити (чи щодо походження назви, чи щодо Суґісави) — вирішувати лише вам.
Джерела:
1. Цуямська різанина (Вікіпедія, англ).
2. Легенда про Суґісаву (Вікіпедія, яп).
3. Японські міські легенди: Суґісава (допис у блозі, англ).
