Зазвичай, при згадці про шпигунську справу, образ шпигуна можна охарактеризувати як людину у довгому пальто та шапці, що закриває обличчя, поводиться непомітно, наче зливаючись із тінню. Але це не так. Шпигуни в історії завжди були наче на поверхні, "зливаючись" із звичайними людьми, вписувалися у суспільство. Також шпигуни зазвичай вели подвійне життя або мали заняття для прикриття, найкращою роботою для прикриття була непомітна або "несерйозна" робота. Часто подвійне життя вели митці, які були шпигунами. При військових конфліктах робота шпигуна була особливо потрібна. Якщо раніше робота шпигуна частіше використовувалася в особистих цілях до прикладу, помста, то під час Першої або Другої світових війн шпигуни були одним з головних ресурсів інформації про плани та стратегію супротивника. Тому хочу розповісти про митців які вели подвійне життя та були шпигунами у часи та контексті радянського союзу та світових війн. Першим кого я хочу згадати це Микола Глущенко – художник та радянський шпигун. Микола Глущенко народився у вересні 1901 року в Новомосковську (сьогодні Самар, Дніпропетровська область), навчався у комерційному училищі в Донецьку, де проявлялась його жага до живопису, він оформлював декорації до вистав та хотів отримати фахову освіту художника. Проте Глущенка разом із іншими студентами було мобілізовано до армії білогвардійців. Але потрапивши у один із польських таборів інтернованих йому вдалось втекти до Німеччини. У Берліні завдяки стипендії гетьмана Павла Скоропадського навчається у художній школі, де знайомиться з Марією Браунтштейн, яка пізніше стала йому дружиною. А на початку 1920-х років знайомиться із Володимиром Винниченком. Винниченко фінансова допомагає Глущенку закінчити художнє навчання, і Глущенко малює йому картину. Після закінчення художньої школи Микола Глущенко переїжджає до Парижу. У Парижі Він відкриває власне мистецьке ательє. Проте Глущенко мав наміри повернутися на Батьківщину, оскільки ще перебуваючи в Берліні надіслав запит радянському уряду на видання радянського паспорту, перебуваючи в Парижі він повторно надіслав запит. Через його зацікавленість в виставці в Україні російський уряд створив на нього справу під назвою "Художник" що пізніше стало підґрунтям для його шпигунської діяльності. Ціною повернення Глущенка на Батьківщину була зрада Винниченка та доповідання про кожну їхню зустріч російськими спецслужбам. Через підозри у зраду Винниченком Глущенко виїжджає до Іспанії. А 1936 року нарешті повертається в Україну разом із дружиною. В Україні у 1940 році він отримує завдання від російських спецслужб де його посилають до Берліну як організатора виставки "народного мистецтва СРСР". Звідки він повертається з матеріалами про можливий напад на СРСР з сторони Німеччини. У 1944 році Микола Глущенко повертається до Києва, де живе решту життя, помер він наприкінці жовтня 1977 року.
Отже Микола Глущенко був митцем якого радянська влада завербувала для вирішення політичних завдань використовуючи його творчість як прикриття.
Наступним про кого я хочу розповісти це письменник-шпигун Віктор Домонтович, який працював понад 20 років шпигуном для російських спецслужб.
Віктор Петров народився у жовтні 1896, в Дніпрі хоча його дитинство минуло в Одесі. Віктор Петров народився та виховувався у сім'ї священика, який пізніше став єпископом, проте вимушено писав що з родини вчителя задля безпеки у радянські часи. 1913 року Петров вступив на історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира, під подій 1917-1920 років перейшов на українську мову та під час навчання був членом спільноти неокласиків. Проте університет він не закінчив, його закрили радянська влада під час окупації Києва а в 1921-1922 Віктор Петров разом із його другом Миколою Зеровим викладали у селі Баришівка. Саме там Віктор Петров знайомиться із Софією Лободою, яка згодом стає дружиною Миколи Зерова, та єдиним коханням Петрова. У 1921 році Віктор Петров починає працювати в етнографічній комісії ВУАН та 1927 року очолює її та проводить різноманітні етнографічні експедиції. Літературний дебют Віктора Петрова 1928 року "Дівчина з ведмедиком", написаний під псевдонімом В. Домонтович, пов'язують із "найцікавішим любовним трикутником української літератури". Також філософсько-інтелектуальна повість "Дівчина з ведмедиком" називають першою "Лолітою" оскільки повість була опублікований більше ніж за 30 років до виходу роману. Пускають що в основу твору лягли романтичні інтрижки між Миколою Зеровим та його студентками. 1929 року починаються судові процеси над українською інтелігенцією, де Миколу Зерова було взято за свідка який мав підтверджувати винність підсудних, проте через його відмови співпрацювати у таких процесах Микола Зеров перетворюється з свідка разом із Софією Зеровою на підозрюваних через, що обом загрожував розстріл. Таким чином 1930 року задля порятунку своїх друзів Віктор Петров запропонував НКВС стати їхнім шпигуном у академії наук натомість державні органи повинні були забезпечити йому та його друзям безпеку. Відтоді у Віктора Петровича починається подвійне життя. Та деякий час замість того, щоб писати доноси на своїх колег у ВУАН, йому вдається дурити російські спецслужби пишучи довгі плутані дискусії про Академію наук та її значення у державі. Однак, 1937 року російські спецслужби порушили обіцянку та заарештували Миколу Зерова присудивши його до розстрілу. А Віктора Петрова було заарештовано у 1938 році проте його відпустили через два тижні, причиною для цього ймовірно була співпраця шпигуном для російських спецслужб. 1941 року Петрове призначено директором інституту фольклору, але після нападу Німеччини на радянський союз, Віктор Петров був змушений евакуюватися. Того ж року Віктор Петров стає таємним розвідником СРСР у нацистській Німеччині. Його головним розвідувальним завданням було перетнувши кордон по лінії фронту при операції німців створення Української держави стати її президентом. На окупованій Німеччиною території працюючи у відділі німецької пропаганди поміж замовлені статті про Гітлера він друкує твори своїх розстріляних друзів. Другий роман В. Домонтовича "Доктор Серафікус" виданий 1947 року. Закінчення Другої Світової війни Віктора Петрова було відправлено до американської підконтрольної зони Німеччини а саме до Мюнхена, де він під прикриттям викладача богослов’я працював шпигуном. Там Домонтович працює над рукописом "Українські культурні діячі – жертви більшовицького терору" у якому розповідає про всіх його розстріляних знайомих та друзів і засуджує владу. Проте у 1949 році через загрозу викриття російські спецслужби забирають його назад до Москви де йому доводиться бути до часів хрущовської відлиги. Повернувшись до Києва Віктор Петров зміг нарешті одружитись із Софією Зеровою і прожити у шлюбі з нею до кінця свого життя, помер Віктор Петров у червні 1969 року. Тож Віктор Петров письменник, який працював подвійним агентом у часи Другої світової війни, почавши співпрацю як шпигун задля порятунку своїх друзів.
