Автор: Jompy | Fronts
Переклад: t.me/in_factum
З часу часткової мобілізації наприкінці 2022 року Путін робив усе можливе, щоб уникнути оголошення нової хвилі. Однак у нього закінчуються варіанти, оскільки Україна перехоплює ініціативу.
Ключові висновки
- Нестійка ситуація з людськими ресурсами, економікою та логістикою, ймовірно, змусить Путіна провести нову хвилю мобілізації у 2026 році, попри його небажання йти на цей крок.
- Набір російських добровольців різко скоротився, попри рекордні виплати. У першому кварталі 2026 року кількість укладених контрактів була на 19 тисяч меншою, ніж за аналогічний період 2025 року
- Українські удари по нафтовій інфраструктурі та логістиці спричинили комплексну кризу: дефіцит пального, скорочення руху на ключових маршрутах постачання до Криму та нестачу боєприпасів і необхідного на фронті.
- Перевага України в дронах змінила стратегічну ініціативу, дозволивши проводити локальні контратаки та загрожуючи зробити південний фронт для Росії непридатним для утримання через порушення логістики
Зниження показників набору до збройних сил Росії
У міру того, як війна в Україні наближається до позначки чотири з половиною роки, проблеми російської армії накопичуються. Після часткової мобілізації у вересні 2022 року та провалу українського наступу на південному фронті влітку 2023 року російське військове та політичне керівництво зробило ставку на захоплення східної України. Ця одержимість призвела до одних із найвищих втрат серед великих держав після Другої світової війни.
Першу хвилю мобілізованих резервістів («мобіків») з кінця 2022 року протягом 2023 року витратили в численних атаках на українські укріплення, часто безглуздих, намагаючись захопити більше території на Донбасі. Після негативної реакції населення на погано організовану мобілізацію 2022 року Кремль вирішив уникати нової хвилі. Натомість центральна та регіональні влади зробили ставку на набір добровольців.
Завдяки конкурентним зарплатам та високим одноразовим виплатам вдалося забезпечити постійний приплив добровольців. З часом виплати доводилося постійно підвищувати, щоб залучати близько 30 тисяч осіб на місяць — як для компенсації втрат, так і для поступового збільшення чисельності армії. Зростання витрат поступово довело ситуацію до критичної точки.
Сьогодні середній розмір одноразової виплати при укладанні контракту перевищує 3 мільйони рублів (приблизно 41 500 доларів) на тлі високої інфляції та економічної стагнації. Це один із головних чинників зростання військових витрат Росії. Лише у першому кварталі 2026 року на одноразові виплати новобранцям було витрачено 28,5 мільярда рублів (393,9 мільйона доларів) — без урахування пенсій інвалідам та виплат сім’ям загиблих.
Попри це, останніми місяцями Росії не вдається виконувати плани з набору. У першому кварталі 2026 року було укладено 71 216 контрактів — на 19 тисяч менше, ніж за той самий період 2025 року. У 2025 році вдалося залучити приблизно 420 тисяч осіб, а на 2026 рік планували набрати ще 417 тисяч. Зараз ця цифра виглядає недосяжною. Нинішніх темпів набору недостатньо для запланованого розширення армії, що може змусити відмовитися від формування нових дивізій та бригад.
Одночасно українські сили все ефективніше виводять російських військових з ладу. Хоча точні цифри залишаються предметом дискусій, загалом вважається, що Росія перейшла від ситуації, коли набирала більше людей, ніж втрачала, до приблизного паритету. Лише підрозділи безпілотних систем, які не є єдиними дроновими формуваннями України, щомісяця ліквідовують у середньому 6–8 тисяч російських військових.
Разом із понад мільйоном втрат (убитими, зниклими безвісти та пораненими) з початку вторгнення це ставить під сумнів здатність Кремля продовжувати тиск на фронті. Навіть спеціалістів перекидають на піхотні посади, що негативно впливає на логістику та інші важливі функції. Водночас російським компаніям рекомендують вербувати своїх працівників до армії, попри гостру нестачу робочої сили в економіці.
Проблеми Москви не обмежуються лише нестачею людей. Відмова Starlink продовжувати надання послуг російській державі та посилення цензури в соціальних мережах ще більше погіршили становище російської армії. Однак головна проблема — це дефіцит людських ресурсів, який у поєднанні з іншими кризами може змусити Кремль до непопулярних рішень, включно з новою хвилею мобілізації.
Накопичення криз
Поширена думка, що західні санкції проти Росії не спрацювали. Їхній вплив просто виявився відкладеним у часі — він накопичувався поступово, а не проявився одразу.
Сьогодні очевидно, що санкції створюють серйозне навантаження на російську економіку. Щоб продовжувати війну, Кремль змушений спрямовувати значну частину держбюджету на військові потреби — понад 26,5% бюджету йде безпосередньо на війну в Україні, а ще близько 14% — на інші військові та силові структури. Щоб фінансувати ці витрати, Путін все частіше змушений використовувати резерви. Згідно з останнім звітом Кільського інституту, ліквідні активи Фонду національного добробуту Росії скоротилися з 6,5% ВВП на початку війни до 1,8% у квітні 2026 року.
Водночас зберігаються високі відсоткові ставки та інфляція. До цього додалася криза, спричинена українською кампанією deep strike, яка набрала обертів наприкінці 2025 року.
Після виявлення прогалин у російській системі протиповітряної оборони Україна почала їх активно використовувати, застосовуючи власні досягнення в дронових технологіях та можливості Starlink. Нові далекобійні системи з більшою корисним навантаженням дозволили завдавати ударів глибоко по території Росії.
Основними цілями стали нафтопереробні заводи та нафтобази, щоб позбавити Росію нафтових доходів. За більшістю оцінок, видобуток, переробка та експорт російської нафти досягли рекордно низьких показників, що призвело до дефіциту пального в окремих регіонах та секторах економіки. Під удари почала потрапляти й не нафтова інфраструктура. Нещодавно були атаковані кораблі ВМФ Росії в Каспійському та Балтійському морях. Україна та союзні країни також почали діяти проти «тіньового флоту» російських танкерів, які обходили санкції.
Іншою серйозною кризою, яка загрожує накластися на економічні та кадрові проблеми, стала логістика. Так само як проломи в російській ППО дозволили українським дронам вражати нафтопереробні заводи на великій відстані, вони відкрили можливості для нинішньої кампанії середньої дальності [middle strike]
Сьогодні вже стало нормою щоденне ураження систем ППО підрозділами безпілотних систем України. Щодня уражається 2–3 системи — значно більше, ніж Росія здатна відновити. При цьому російська влада досі більше турбувалася про захист Москви потужним кільцем ППО, ніж про прикриття фронту. Через виснаження старих систем, які вже були зняті з озброєння, їх почали відновлювати та повертати в стрій.
У результаті російська логістика зазнає систематичного порушення вздовж усього фронту, іноді на глибину до 200 кілометрів у тилу, з особливим акцентом на південний «сухопутний міст» до Криму. Менш ніж за місяць після початку кампанії ситуація на цьому напрямку вже погіршилася: військовий транспортний рух трасою Р-280, що з’єднує Новоазовськ із сухопутним коридором до Криму, скоротився на 71% за два тижні — з 3800 вантажівок на добу до 1100. Цивільний рух на цій ділянці заборонили, щоб уникнути негативного інформаційного ефекту. Під удари потрапляють потяги, мости та пороми, що з’єднують Крим з материком. Єдиним надійним сполученням Криму з материком наразі залишається Керченський міст.
Заявлена мета української влади — повністю відрізати Крим і зробити його непридатним як військовий плацдарм для південного фронту, змусивши Росію постачати свої війська лише через вразливе узбережжя від Маріуполя. Додатковий ефект — руйнування російської логістичної інфраструктури. Підрозділи безпілотних систем України щодня заявляють про ураження 100–300 російських вантажівок. Для компенсації втрат уже почали реквізувати цивільні вантажівки та відновлювати радянську техніку зі складів. Поточні обсяги виробництва основних виробників вантажівок (зокрема КАМАЗ) недостатні, а закупівля техніки за кордоном, наприклад у Китаю, обійдеться дуже дорого.
Загальний результат — південний фронт, де російські війська відчувають гостру нестачу всього: боєприпасів, пального, води, їжі, запчастин, техніки, одягу та дронів. Війська й без того були виснаженими та недостатньо забезпеченими. Не дивно, що чутки про можливий український контрнаступ зосереджені саме навколо південного фронту. Хоча це поки що лише чутки, ситуація може швидко перейти зі складної для Кремля у відчайдушну.
Чи допоможе нова хвиля «мобіків»?
За всіма поточними проблемами Москви стоїть один спільний чинник — дрони. Вони вражають піхоту, системи ППО, економічну інфраструктуру та комунікації. Контроль над ключовими логістичними маршрутами дозволив Україні повернути стратегічну та тактичну ініціативу після тривалого періоду російської переваги.
За таких умов можна зробити кілька обережних прогнозів на другу половину року. Росія, ймовірно, зазнає нового удару на південному фронті через поступове виснаження. Наразі Кремль залишається зосередженим на завершенні захоплення Донбасу — найближчим часом, ймовірно, впаде Костянтинівка, після чого очікується наступ на Краматорськ і Слов’янськ. Однак просування на цьому напрямку може супроводжуватися частковим відходом на півдні — не під тиском наступу, як це намагалася зробити Україна у 2023 році, а через те, що порушення логістики зробить утримання частини сухопутного коридору неможливим.
Південний фронт може знову стати рухливим, і Україна, можливо, навіть зможе використати бронетехніку завдяки перевазі в дронах та досягти локальних проривів. Уже зараз українські війська проводять невеликі локальні контратаки, вперше за тривалий час повертаючи території. Ймовірно, минулого місяця Росія втратила більше території, ніж захопила, а серйозніші контратаки вже відбуваються, зокрема в районі Лимана.
Кремль, можливо, готовий прийняти такі втрати заради захоплення Донбасу. Однак якщо південний фронт почне тріщати, а наступ на Краматорськ і Слов’янськ одночасно застрягне, доведеться приймати складні рішення. Саме це зрештою змусить Путіна та його оточення зробити те, чого вони так довго уникали: оголосити нову хвилю мобілізації — першу з 2022 року.
Звичайно, існують альтернативи, але кожна з них має серйозні недоліки. Росія могла б знову спробувати наздогнати Україну в дроновій війні. Саме на це, ймовірно, і розрахована група «Рубікон». Однак останні події не дозволили «Рубікону» нейтралізувати українську дронову кампанію. Повернення до паритету можливе, але в короткостроковій перспективі це малоймовірно.
Ядерна зброя також не розглядається через ймовірну протидію Китаю. Тому нова хвиля мобілізації, попри всі ризики для соціальної стабільності, може стати для Кремля найменш ризикованим варіантом.
Самі росіяни не ігнорують таку можливість. Побоювання нової мобілізації стоїть за зростанням кількості людей, які заявляють соціологам, що вони «занепокоєні». Москва вже створила необхідну правову базу та провела бюрократичні реформи для проведення мобілізації, а провоєнні блогери та інші лояльні до режиму особи відкрито виступають за неї.
Вирішальним моментом, ймовірно, стане літо 2026 року, коли українська дронова кампанія сягне піка, а ситуація як на фронті, так і всередині Росії стане особливо напруженою. Нещодавні реформи системи резерву дозволять Кремлю призвати стільки людей, скільки потрібно — мінімум 300 тисяч, як і у 2022 році. Залишається питання, чи вдасться уникнути організаційного хаосу, який супроводжував попередню мобілізацію.
Російська економіка воєнного часу за останні два-три роки вийшла на максимальні потужності виробництва озброєння та боєприпасів. Більшість заводів збільшили випуск завдяки перерозподілу державного бюджету, а там, де нове виробництво неможливе, відновлюють радянські запаси або закуповують техніку за кордоном, переважно в Північній Кореї. Значну частину виробництва Росія спрямовує на відновлення основних з’єднань для післявоєнної армії, де, ймовірно, будуть впроваджені засоби протидії дронам, а традиційна техніка, зокрема танки, повернеться на поле бою.
Однак нова хвиля мобілізації матиме ті самі наслідки, що й у 2022 році, але в умовах війни, насиченій дронами, ситуація буде ще гіршою. Механізовані колони, можливо, частково повернуться, однак основні зусилля, ймовірно, будуть зосереджені на атаках легкою піхотою, які в умовах масового застосування дронів будуть все більш самогубними. Логістика не покращиться від прибуття сотень тисяч нових військових, які потребують щоденного постачання. Війська потребуватимуть води, їжі, боєприпасів та пального, але за умови збереження української переваги в дронах забезпечувати їх буде дуже важко і дорого.
У багатьох аспектах Росія опиниться в гіршому становищі, ніж наприкінці 2022 року. Україна досягла паритету в артилерії, а виснаження російської ППО може дозволити українській авіації діяти активніше.
У підсумку єдиним логічним наслідком нової мобілізації стане спроба «людської м’ясної хвилі», коли Росія спробує компенсувати технологічну відсталість традиційною перевагою в масі. У певному сенсі такий підхід логічний. Україна хронічно не вистачає піхоти, яку досі вдавалося компенсувати активним використанням дронів. Однак дрони самі по собі не можуть утримувати територію — так само як авіація не може перемогти країну без наземних сил (урок, який нещодавно знову засвоїли США та Ізраїль в Ірані).
Кремль це розуміє. Масовий приплив людей може спонукати російське командування навіть спробувати відкрити нові, другорядні фронти — посилити диверсійні дії на Сумщині чи під Харковом, спровокувати інцидент у Балтійських державах, щоб посіяти страх у ЄС і змусити припинити допомогу Україні, або перекинути війська через Білорусь, щоб змусити Україну відтягнути сили на північний кордон.
Питання полягає в тому, чи буде маси людей достатньо, щоб здолати Сили оборони України. Якщо Україна зможе стримати російські піхотні атаки та просочування завдяки комбінованому веденню бою та постійним реформам, Київ, ймовірно, виграє війну. Це не означатиме повернення всіх втрачених територій — Україна так само виснажена, як і Росія, хоча й бореться за своє виживання. Головна мета зараз — виснажити Росію настільки, щоб навіть Кремль визнав, що ціна перемоги перевищує можливу вигоду.
Наступна фаза війни може стати протистоянням людей і машин: російські «мобіки» з одного боку, українські дрони — з іншого. Переможе той, хто першим не витримає цього фінального раунду.
