Глава 7.
Марина встала рано, швидко зібралася і поїхала в офіс. Вона вийшла з машини і вдалині побачила Максима. Дівчина підійшла ближче.
- Привіт. Я чекав на тебе. Є хвилинка? - сказав Максим з усмішкою на обличчі.
-Привіт. А що трапилося? Чому ти тут? -здивовано запитала Марина.
- Та ні. Все добре. Просто ти обіцяла повечеряти зі мною. То може сьогодні? Що скажеш?
-Так, дійсно. Я обіцяла. Пам'ятаю. Давай краще завтра, бо сьогодні маю справи. Ти ж не проти?- відповіла Марина.
- Добре. Сподіваюсь цього разу ніщо не перешкодить нашій зустрічі. Тоді до завтра. Місце і час я тобі повідомлю.
- Домовились. Бувай, Максиме - сказала Марина, та про себе подумала, що великого бажання зустрічатися не має, просто вже якщо пообіцяла Максиму вечерю, то треба сходити один раз і все.
Максим провів поглядом дівчину і подумав: ” Я зроблю все можливе, щоб завоювати тебе, Марино. Ми будемо щасливі разом, я впевнений. Потрібен час. Ти полюбиш мене.”
Марина сиділа в кабінеті і ретельно перевіряла документацію. Раптом відкрилися двері і зайшов капітан Роман.
- Вітаю, пані бос. От і я. Прийшов, як і обіцяв. Що там по роботі хотіла сказати?
- Доброго ранку, капітане. По роботі? А, так. Хотіла попросити, щоб тепер ти і твоя команда робили звіт по вилову риби. Ось бланк, який треба заповнювати. Думаю, розберешся.
- Ясно. Треба, то треба. Зробимо. Як мама, до речі? Все добре?
- Так, почувається краще. Буде гуляти тепер з нашим помічником Володимиром. Я хвилюватися перестану. А ти як? Сьогодні знову в море?
-Та ні. Робимо перерву сьогодні. Погода не дуже для риболовлі. Слухай, пані бос, мені тут ідея прийшла. У нас тут є місце цікаве-печера Закоханих, то може хочеш побачити її?. Я би показав тобі. Якщо, звісно, є бажання - несподівано запропонував Роман, хоча сам від себе цього не очікував. Якось спонтанно це вийшло.
- Та я залюбки. Це дуже цікаво. Я і Одесу ще не бачила- відповіла Марина і посміхнулася.
- Ти дійсно згодна? Я радий. Покажу багато чого цікавого, екскурсію тобі проведу. Тоді чекатиму в парку о шостій. Домовились?- радісно сказав капітан.
- Добре. Я прийду- відповіла Марина і посміхнулася.
- Ок. Я тоді пішов. До зустрічі.
Ошелешений Роман не міг повірити, що Марина погодилася так швидко. Він вийшов з офісу і сам собі подумав: “Може й дійсно я Марині не байдужий? А якщо це правда? Та ні, Романе. Не радій передчасно, щоб потім не розчаруватися. Як має бути, так і буде.”
Марина сиділа задоволена. Їй було приємно, що капітан запропонував показати Одесу. Дівчина була в очікуванні зустрічі. Мабуть, вислів, що від ненависті до кохання один крок-правдивий. За ці дні, за які Марина пізнала капітана, вона і подумати не могла, що можливо закохатися так швидко. І вона сама собі не могла пояснити, як це сталося. Можливо розум говорить, що ти ж мало знаєш капітана, та серце відчуває по іншому. Воно так сильно б'ється, коли Роман поруч. Та чи відчуває те саме він? Цього Марина не знає, тому і не треба поспішати. Правильно мама сказала, якщо доля, то будемо разом.
Маргарита любила сидіти вдома після насиченого дня. Її заміський будинок під Києвом був улюбленим місцем, де можна було побути на самоті і в тиші. Тепер компанією в Одесі керує Марина і це чудово. Маргарита впевнена, що у дівчини все вийде і вона з усім впорається. Але таємниця, яку приховує жінка, не дає їй спокою. Мабуть настав час все розповісти Марині. Вона має знати правду, як і Вікторія. “Вирішено! Завтра я їду в Одесу! Вони обидві мають про все дізнатися” - подумки сказала собі Маргарита. Вона взяла в руки телефон і набрала номер Володимира.
- Я слухаю Вас, пані Маргарито. Щось трапилося?- стривожено спитав чоловік.
- Ні-ні, не хвилюйся. Я хотіла повідомити тобі, що завтра приїду. Я нарешті зважилася і хочу розповісти правду Марині. Час настав.
- Це правильне рішення. Я підтримую Вас. Чекаю завтра. До зустрічі- радісно сказав Володимир.
-Дякую, друже. Ти як завжди підтримуєш мене. Завтра побачимося.
Маргарита ще ніколи не була настільки впевненою у своєму рішенні. Та все одно почуття страху не полишало жінку. Якою буде реакція на цю правду невідомо, але назад шляху немає. Це потрібно зробити.
Максим сидів у своєму кабінеті в офісі і всі думки його були про Марину. Він дуже сподівався, що вони зблизяться з дівчиною і все вийде якнайкраще.
В цей самий час Марина думала зовсім не про Максима, а про капітана Романа. “ Як же я так закохалася? Коли це сталося? Правду кажуть, що кохання приходить, коли його зовсім не чекаєш. Але ж я не знаю, які почуття у Романа до мене? Ні, Марино, будь розважливою. Буде, як буде. Піду додому. Скоро вечір і треба переодягнутися на прогулянку з капітаном”. Марині було цікаво подивитися на печеру Закоханих. Вона вийшла з офісу, сіла у свою машину і поїхала додому.
Вікторія чекала доньку, бо вже встигла засумувати за нею. Марина швиденько перевдяглася і повідомила мамі, що йде на прогулянку з Романом. Вікторія посміхнулася і побажала гарно провести вечір. Вона вже давно все зрозуміла і просто була рада за доньку. Головне, щоб капітан не образив її дівчинку. Марина поцілувала маму і побігла на зустріч.
Роман вже сидів на лавці в парку і чекав на Марину. Він вирішив купити морозиво, щоб пригостити дівчину. Марина прийшла вчасно, бо любила пунктуальність і не хотіла запізнюватися.
-Привіт, капітане - привіталася дівчина і подарувала Роману чудову усмішку.
- Привіт. Радий бачити. Це тобі. Сподіваюсь, морозиво любиш?- сказав Роман і простягнув Марині ріжок з морозивом.
- Дуже люблю. Дякую. А ти ж і собі взяв? - запитала дівчина
- Так, звісно. А то що ж, ти будеш їсти, а я дивитися? Я обожнюю морозиво! - відповів капітан і засміявся.
Марина теж засміялася і з ніжністю подивилася на Романа. Поряд з ним з нею відбувалася якась магія, було відчуття щастя.
Капітан також дивився на Марину і відчував радість від того, що бачить її.
- Ну то як? Йдемо відразу дивитися печеру? - запитав Роман
- Так. Мені дуже цікаво. Пішли скоріше.
Вони знову посміхнулися один одному і попрямували в ту сторону, де знаходилася та сама Печера Закоханих.
-Ну от і вона. Як тобі? - спитав капітан, коли обоє опинилися всередині.
-Тут дуже гарно! Я в захваті! Люблю такі місця дивитися. А ти знаєш історію цієї печери? Чому така назва? - зацікавлено запитала Марина
- Ну те що я чув, то начебто дуже давно тут поклялися у вічному коханні двоє закоханих - Іраіда і Орест. Вони жили в цій місцевості і аж до глибокої старості були разом і прожили щасливе життя. Тепер ця печера є символом кохання і тому закохані пари приходять сюди дуже часто. Ось така історія.
- Прекрасна історія. Мені сподобалася- сказала Марина. Вона пішла трішки вперед і раптом перечипилася об камінець і ледь не впала. Роман встиг підбігти і схопив дівчину за талію та втримав. Вони стояли близько один до одного. Роман чув, як сильно б'ється серце Марини і вона чомусь тремтить. Сам того не очікуючи, він почав цілувати дівчину. У нього виникло нестримне бажання зробити це. Марина не відштовхнула капітана, а навпаки, відповіла на поцілунок. Мабуть дівчина і сама цього дуже хотіла та не зізнавалася собі. Скоріше енергетика печери вплинула на них. Марина зненацька відсторонилася від Романа і сказала:
-Капітане, що це ми робимо? Це якесь божевілля!
- Ні, Марино. Це кохання. Визнай це. Ми самі собі не хотіли зізнаватися у своїх почуттях, але сьогодні вони вийшли назовні. Я закохався в тебе, як божевільний. Тільки про тебе й думаю. Жодна жінка не викликала в мені такий вир емоцій. З'явилася ти і я себе не впізнаю. Та я не знаю, чи відповіси ти мені взаємністю? Чи кохаєш ти мене?
Марина не відводячи погляду подивилася у блакитні очі капітана і сказала:
- Спочатку я ненавиділа тебе. Ти здався мені нахабним, гордовитим і занадто самовпевненим. Кинути дівчину в море… Який ідіот- думала я. Та потім твої вчинки змінили моє ставлення до тебе. Я побачила справжнього чоловіка. Я раніше такого не відчувала і тому злякалася своїх почуттів. Мені добре поруч з тобою. Я щаслива. Я так само закохалася в тебе, капітане. Я кохаю тебе і нарешті можу зізнатися в цьому. Я не була впевнена в твоїх почуттях, а тепер знаю - ти мене кохаєш.
Роман слухав Марину і усміхався. Він нічого не сказав, просто знову поцілував її.
- Ти мене так постійно будеш цілувати, щоб я менше говорила?- пожартувала Марина.
- Чому б і ні! Мені подобається. Буду цілувати.
- Я найщасливіша у світі жінка! Як чудово кохати! - радісно вимовила Марина.
- Ну тоді я найщасливіший у світі чоловік, бо зустрів тебе. Ти моя морська зірка. Моя кохана.
- Так, тепер я твоя кохана. А ти мій, тільки мій. Це зрозуміло, капітане?
- Авжеж, пані бос - жартома сказав Роман і засміявся.
- Ми маємо все розповісти моїй мамі. Вона буде рада.
- Ти впевнена в цьому?- перепитав капітан.
- Впевнена. Ходімо - відповіла Марина.
Закохані вийшли з печери і попрямували до будинку. Вони йшли і трималися за руки. Просто світилися від щастя.
Саме в цей момент Максим гуляв зі своїм псом у парку і раптом побачив Марину з Романом, які йшли, тримаючись за руки і усміхаючись один одному. Тепер Максим зрозумів, що Марині не він подобається, а цей капітан. Злість і ревнощі з'явилися в його душі. “ Ну це ми ще побачимо, чия Марина буде. Рано радієш, капітане” - подумав про себе Максим і в його голові визрів підступний план. Якби ж тільки знала Марина, що він задумав, то не підпускала би Максима й близько до себе.
