Глава 8.
Щасливі Марина і Роман стояли під дверима будинку і чекали. Відкрилися двері. Вікторія побачила радісні обличчя закоханих, що трималися за руки і все зрозуміла.
- Матусю, ми з капітаном хочемо розповісти тобі чудову новину! - ще на порозі вигукнула Марина.
- Та я бачу, яка ти схвильована. В дім спершу зайдіть, добре?- сказала Вікторія і посміхнулася.
- Вибачте, будь ласка, Вікторіє. Я не привітався з Вами- промовив капітан Роман.
-Та все добре. Заходьте вже - відповіла жінка.
Закохані сіли на диван. Вікторія подивилася на обох і сказала:
Ну і… Я вся уваги. Розказуйте.
-Пані Вікторія. Я чоловік, і я перший маю сказати. Розумію, що все дуже швидко сталося, але, повірте, ми й самі цього не очікували з Мариною. Я кохаю вашу доньку і відверто говорю про це. В це важко повірити, але це правда. Не вважайте мене легковажним, та я по справжньому закохався у Марину. Зі мною це вперше і я чесний з Вами. Вирішувати Вам, вірити мені чи ні.
- Матусю, рідненька моя. Я так само кохаю капітана. Це вперше в житті я маю такі сильні почуття до чоловіка. Це не пояснити, але це так. Моє серце говорить за мене. Сподіваюсь, ти нас зрозумієш - сказала Марина і чекала відповіді.
Вікторія мовчки вислухала обох і раптом сказала:
-Та я вже давно помітила, як ви дивитеся один на одного і все зрозуміла. Чекала, коли ж ви самі зізнаєтеся один одному в своїх почуттях. Це ж прекрасно! Я така рада за вас обох. Я ж тобі тільки щастя бажаю, донечко моя. А Ви, капітане, відразу мені сподобалися. Хіба я можу бути проти? - радісно сказала Вікторія.
- Яке полегшення. Я вважав, що для Марини Ви б хотіли кращого за мене. Я ж простий моряк, не більше.
-Романе, я хочу бачити свою доньку щасливою, і не важливий статус, а саме яка людина поруч з нею. А Вас я вважаю достойним. Та й головне, що Марина Вас кохає. Чого ще бажати матері?
- Матусю, як же я тебе люблю! Ти в мене найкраща! Дякую за підтримку. Обіцяю, що поруч з капітаном я буду найщасливіша на світі жінка - сказала Марина і обняла маму.
-І я Вам дякую і обіцяю кохати і оберігати вашу доньку. Слово капітана.
- От і чудово. Саме це я і хотіла почути. Дуже рада за Вас обох - вимовила Вікторія.
-Я вже мабуть піду. Щиро вдячний за розуміння і підтримку. Марино, а з тобою завтра зустрінемося в порту. Добре?- сказав Роман і посміхнувся.
-До зустрічі, синку. Можу так тебе вже називати. Приходь, коли забажаєш. Двері цього будинку завжди відкриті для тебе - привітно сказала Вікторія.
-Добре. Я зрозумів. Ще раз дякую - відповів Роман.
- Я проведу тебе. Ходімо - сказала Марина і пішла за капітаном.
Вже за дверима Роман не втримався і пригорнувши Марину до себе, поцілував її міцно.
- Ти хитрий. Так і хочеш поцілувати несподівано.Та мені це подобається - засоромилася Марина і її щоки почервоніли.
-Нічого дивного. Ти тепер моя дівчина. Буду цілувати, коли захочу- сказав Роман і засміявся.
- Так, я твоя. І це так приємно чути. І я щаслива, що мама так само рада за нас. Відпускаю тебе зі спокійним серцем. До завтра. Сумуватиму. Кохаю тебе безмежно.
- А я тебе, німфо моя. До завтра - відповів капітан, ніжно поцілував Марину і пішов.
Дівчина підійшла до Вікторії і просто обняла маму за шию. Та, в свою чергу, просто поцілувала доньку в щічку і обняла у відповідь. Мати і донька нічого не казали одна одній. Все і так було зрозуміло без слів. Мати раділа за донечку, а та була вдячна за розуміння і схвалення. Такі у них були відносини. Повна довіра і любов. І це прекрасно.
Цієї ночі Марині знову приснився капітан. Сон був гарний. Вони разом зустрічали світанок на березі моря і щастя переповнювало їх серця. Дівчині хотілося, щоб цей сон тривав якнайдовше.
Настав новий день. Марина швиденько зібралася і вирушила в порт. Мама ще спала, тому дівчина не стала її будити. Хай відпочиває краще. Капітан вже з самого ранку був на своєму судні “Буря” і чекав Марину.
- От і я. Чекав на мене?- підбігла Марина і охопивши руками плечі Романа, поцілувала його в шию.
- А ти рання пташка, кохана. Привіт. Зловив тебе, бачиш. Тепер нізащо не відпущу- сказав Роман і міцно притис до грудей.
- Я і не сумніваюся. Ти такий сильний в мене - сказала Марина і посміхнулася.
- Скоро мої хлопці прийдуть. Нам в море виходити. Я б з тобою і не розлучався би, але робота чекає. Ти хоч і моя кохана, але ще й мій бос. Я команді скажу про наші відносини, ти ж не проти?
- Звісно, скажи. Вони ж твоя сім'я. Думаю, порадіють за тебе. А я теж поїду в офіс - відповіла Марина.
- Дійсно, вони мої найкращі друзі. Ніколи мене не підводили. Добре. Їдь тоді. Зідзвонимось пізніше.
- До речі, хотіла тобі сказати, що сьогодні зустрінусь ввечері з Максимом. Я йому пообіцяла ще раніше, тому незручно буде, якщо не піду. Не злись. Не ревнуй. Пообіцяй. Він просто мій однокласник і все. Просто дружня зустріч. Нічого більше. Обіцяєш?
Роману взагалі не сподобався цей тип з самого початку, але він стримав себе і не став зараз говорити про це Марині.
-Обіцяю. Я довіряю тобі. Ти в мене розумниця.
- Дякую, коханий. Це важливо для мене. Тоді я піду на роботу. Кохаю тебе.
- І я тебе, квіточка моя. До зустрічі.
Марина пішла, а Роман дивився їй вслід і думав: “ І чого це той Максим причепився, як п'явка, до моєї дівчини? Буду пильний. Не подобається мені цей тип”.
Прийшли Назар, Олег і Ігор. Вони побачили, що їх капітан в дуже гарному настрої.
- Капітане, що такий веселий сьогодні? Що сталося? - запитав Назар.
- Та я хлопці, просто дуже щасливий. Ми з Мариною разом. Вона мене кохає, уявляєте? Я і не сподівався на таке. Я в шоці.
- Оце так новина! Брате, це ж просто супер. Я ж казав, що між вами двома іскра пройшла. Вітаю, радий за вас обох - вигукнув Олег. Як помічник капітана, він був найкращим для Романа.
- Оце так! І я казав, що Марина не байдужа до тебе, капітане. Це ж видно було. Ну ви даєте, обоє! - сказав Ігор і засміявся.
- Кохання воно таке. Несподіване. Ну ви вже всі знаєте про нас, тому до роботи, хлопці. Розраховую на вас, як завжди.
Команда капітана ніколи його не підводила. Це надійні хлопці. Роман був впевнений в них на всі сто і це головне.
Поки Марина їхала в офіс, Максим надіслав їй адресу ресторану, де вони мали зустрітися. Зустріч була запланована на сьому вечора. Марина вирішила, що недовго сидітиме з Максимом. Свою обіцянку повечеряти вона виконає та й усе.
Максим був в очікуванні зустрічі з Мариною. Він все спланував - що буде говорити і як. Він вирішив діяти і зізнатися в своїх почуттях нарешті. Звісно, Максим сподівався на прихильність дівчини. Та, нажаль, він не знав, що його чекатиме розчарування, бо серце Марини вже зайняте. В ньому живе кохання до капітана Романа.
