Глава 4.
Марина йшла на роботу в гарному настрої. Цього ранку вона вирішила пройтися пішки. Після вчорашньої прогулянки з Романом відношення до цього чоловіка у Марини змінилося. Вона побачила іншого Романа - уважного, вдячного, навіть трішки романтичного. Подаровані ним квіти дівчина поставила у кімнаті і милувалася ними. У Марини з'явилася зацікавленість у капітані. З цими думками Марина підійшла до свого кабінету і відкривши двері побачила Максима.
-Привіт. От вирішив завітати до тебе. Ти ж не проти?
- Привіт, Максиме. Та ні, не проти, просто здивована. А що ти тут робиш і чому прийшов?
- Я хотів запросити тебе на вечерю. Якщо вже ми зустрілися, то мені було би приємно знову поспілкуватися з тобою. Сподіваюсь, ти приймеш моє запрошення?
- Не знаю, чи вийде. Багато роботи. Я ж тільки почала працювати.
- Будь ласка, не відмовляй. То як, згодна?
- Ну добре. Вмовив.
- Чудово, тоді адресу ресторану я скину. До зустрічі.
Максим задоволено посміхнувся і пішов. Марина подивилася йому вслід і подумала, що може дарма погодилася. Не дуже то вона хотіла десь виходити ввечері. Але буде не зручно перед Максимом, то ж один раз можна зустрітися, як друзі, і поговорити.
Вікторії було нудно одній вдома і вона вирішила прогулятися до моря і подихати свіжим повітрям. Море було таке гарне і тихе, що жінка стояла як заворожена і милувалася морським пейзажем, сидячи на лавці.
Роман сьогодні був вільний і вирішив пройтися містом, показати себе. Він якраз проходив біля Вікторії і хотів сісти на лавку поруч, але побачив, що жінка раптом зблідла і знепритомніла. Капітан швидко підбіг до Вікторії і встиг схопити,щоб вона не впала. Чоловік відразу викликав швидку і поїхав разом з Вікторією в лікарню.
Лікар вийшов з палати і підійшов до Романа.
- Ви син цієї жінки? - запитав він.
- Та ні, я просто допоміг їй. А що з нею? Щось серйозне?
- Так, у неї пухлина в легенях. Оперувати її не можна нажаль. Їй стало зле. Добре, що Ви були поряд і допомогли. Ми повідомили її доньці. Вона їде в лікарню. Скоро буде. Даруйте, та мені треба йти. На все добре.
Роман стояв зніяковілий. Він вирішив дочекатися доньку цієї жінки, а потім піти. Яким же було здивування капітана, коли він побачив Марину.
- То це твоя мама? Оце так! - це були перші слова, які Роман сказав дівчині.
- А ти той рятівник, який допоміг моїй мамі? Лікар все розказав мені. Я тобі дуже вдячна за маму. Якби не ти, не знаю, що б і було. Дякую щиро.
- Та будь ласка. Добре, що все обійшлося.
- Я піду до неї. Ще раз дякую тобі.
- Я буду тут. Почекаю тебе - сказав Роман і з ніжністю подивився на Марину.
- Добре, капітане.
Марина з вдячністю глянула на Романа і зайшла в палату. Вікторія прийшла до тями, але була ще слабка.
- Донечко, я така рада тебе бачити.
- Мамо, ну що це таке! Ти чому сама виходила з дому? Бачиш, що сталося. Ми ж домовлялися, що Володимир буде тебе супроводжувати, якщо захочеш прогулятися. А ти не слухаєш мене.
- Ну все, все. Не сварися. Вже все добре. Більше не буду так робити, обіцяю. Щоб ти не хвилювалася за мене.
- От і добре - сказала Марина і поцілувала маму.
- Якби не той чоловік, що мені допоміг, хтозна, щоб сталося. Хто він, донечко?
- Це капітан судна “ Буря”- Роман.
-Це той, про якого ти казала, що він бовдур і грубіян? - посміхаючись сказала Вікторія.
- Ну, так. Але ми вже порозумілися і він не такий вже й поганий.
- Що ж, це добре. Ти поклич його сюди. Я хочу подякувати.
- Добре, матусю. Він якраз за дверима. Я зараз.
Марина вийшла з палати і підійшла до Романа.
- Тебе мама кличе. Хоче подякувати.
- А ми вже на ти перейшли. Ти помітила?
- Так. Це якось само собою вийшло. Ти проти?
- Та ні. Чому ж. Добре, ходімо до твоєї мами.
Марина і Роман зайшли в палату. Вікторія пильно глянула на капітана і подумала: “ А він дуже гарний чоловік. Мабуть улюбленець жінок”.
- Вітаю, капітане. Хотіла Вам подякувати за порятунок.
- Та пусте. Радий, що з Вами все добре.
- Хочу в знак вдячності запросити Вас найближчим часом до нас на вечерю. Прийдете? Ти ж не проти, доню? - сказала Вікторія дивлячись на Марину.
- Звісно ж ні, матусю.
- От і добре. Я посплю ще трохи. Доню, ти йди додому. Тут є лікар і за мною дивляться. Не хвилюйся. Завтра прийдеш.
- Тоді я з самого ранку прийду - сказала Марина і обняла маму.
Роман попрощався з Вікторією і побажав всього найкращого. Вони вийшли з лікарні разом з Мариною.
- Я можу провести тебе додому, якщо хочеш - запропонував Роман.
- Дякую капітане, але я на машині. Та й ввечері зустрічаюся з Максимом. Він запросив на вечерю.
- Он як! Це той тип, що ледь не збив тебе? - з сарказмом сказав Роман
- Це мій однокласник, взагалі - то. І за той випадок він вибачився. Ми просто поспілкуємося, як друзі
- Ага, як друзі. Ну тоді не затримую. Бувай. Гарного вечора - роздратовано відповів Роман.
- Щось не так? Твій настрій змінився.
- Та ні. Все ок. Я піду. До завтра. Мамі вітання від мене.
Роман глянув на Марину і з серйозним виглядом пішов. Дівчина не зрозуміла, чому він так швидко пішов геть. “ Дивно. Що його образило? Не розумію”- подумала Марина.
Капітан йшов вулицею і дивні відчуття були в його серці. “ Чому я так зреагував, коли Марина сказала про зустріч з тим Максимом? Це ж її справа з ким проводити час? Я що ревную? Та ну! Вона ж не моя дівчина. Дурниці якісь. І взагалі, що це я постійно думаю про Марину? Що це зі мною? - думав Роман і не міг сам собі пояснити, що з ним відбувається. Він повернувся на своє судно, щоб побути наодинці зі своїми думками. Інколи він так робив. Капітан любив “ Бурю”, бо це судно було рідним йому. А ще він дуже любив море, бо воно давало спокій і умиротворення його душі і серцю.
