Глава 3.
Пані Маргарита вийшла з машини. До неї підійшов її помічник Володимир і сказав:
- Радий Вас бачити тут. Я все зробив, як Ви і хотіли. Ось будиночок, де живуть Марина з матір'ю. Йдемо туди?
- Так, йдемо. Хочу побачити Вікторію і поговорити.
В двері постукали і Вікторія пішла подивитися, хто прийшов. На порозі стояв Володимир і незнайома жінка.
- Добрий день, пані Вікторіє - привітався Володимир.
- Вітаю, Володимир. А хто Ви така? - здивовано запитала Вікторія.
- Я - Маргарита. Марина мабуть розповідала про мене.
- Так так, звісно. Прошу, проходьте в дім.
Маргарита сіла на диван і сказала:
- Я приїхала подивитися, як Ви облаштувалися і чи все добре.
- Я така вдячна Вам, Маргарито. Моя донька постійно Вас згадує. Ви дали їй роботу, а мені можливість жити біля моря. Єдине, що я не розумію, то це - чому саме Марині Ви довірили керування компанією?
- Ваше питання зрозуміле. Я все поясню. Хоч ми і не знайомі з Вами, але я знала вашого покійного чоловіка. Ми разом заснували компанію "Нептун" і були друзями. Він багато розповідав про Вас і доньку. Він був чесним і відповідальним. Марина саме така. Кращої кандидатури годі було й шукати. Тим паче, досвід роботи керуючою в неї є. Я дізналася про вашу хворобу і рішення прийшло саме.
- Тепер я все зрозуміла. Я знала, що у мого чоловіка був бізнес в Одесі, та він не дуже розповідав про це, а я не наполягала. А це виявляється компанія “ Нептун”. Звісно я не знала, що Ви його партнерка по бізнесу. Ми жили в Києві спокійним розміреним життям і все було добре, поки я не захворіла. А потім у чоловіка стався серцевий напад. Та він потурбувався, щоб ми були матеріально забезпеченими. Я отримую відсотки з прибутку компанії. Моя донька не хотіла сидіти дома, тому працювала керуючою готелем. Вона в мене вперта і цілеспрямована. Моя гордість.
- Так, вона у Вас чудова. Вся в батька. Ваш чоловік хотів, щоб я керувала компанією, а сам був просто акціонером, тому ми і не були знайомі з Вами. Він рідко бував в Одесі. Але тепер ми познайомилися і сподіваюсь будемо спілкуватися.
- Авжеж. Будемо раді Вам завжди. Ви почекайте трохи, Марина скоро буде.
Не встигла Вікторія це сказати, як в дверях з'явилася Марина.
- Пані Маргарита! Це Ви? - вигукнула дівчина зі здивуванням. - Рада Вас бачити.
- І мені приємно. От приїхала подивитися, чи все добре у тебе. Як ти? В роботі все виходить? З Романом порозумілася? - приязно сказала Маргарита і лагідно подивилася на Марину.
- Все добре. Я потроху звикаю. Скажу чесно, перше знайомство з Романом було не дуже приємним, але ми знайдемо спільну мову.
- Я і не сумніваюся. Ти впораєшсся. Вірю в тебе, дівчинко. Ну добре. Мені пора. Ми тут чудово поспілкувалися з твоєю мамою. Ще побачимося. Не підведи мене. Бувайте.
- Я не підведу Вас. Дякую за довіру - відповіла Марина і посміхнулася.
Маргарита з Володимиром пішли. Як тільки вони вийшли за двері, Маргарита сказала своєму помічнику:
- Розповідай мені все, що тут буде відбуватися. Розраховую на тебе.
- Не турбуйтеся. Я все зрозумів. Та все ж спитаю. Коли Ви все - таки розповісте всю правду і Марині, і Вікторії. Рано чи пізно, це потрібно буде зробити.
- Це нелегко. Я ще не готова. Поки все хай буде, як є. Бувай. Наглядай тут за всім - з сумом в очах сказала Маргарита і сіла в машину.
Марина сіла на диван і подивилася на маму.
- Як тобі пані Маргарита? Про що говорили?
- Вона дуже приємна жінка. А говорили про тебе, і батька твого згадали. Виявилося, що вона його партнерка. А він чомусь не розповідав про неї. Хоча, це і не дивно. Ти ж знаєш, твій батько був своєрідною людиною. Коли я запитувала про бізнес в Одесі, він говорив, що мені достатньо знати те, що я знаю, і не більше. А я не допитувалася, знаючи його характер. Він нас забезпечував, і мені було достатньо цього.
- Що ж, ще пізнаємо цю пані краще. Я поки піду відпочину. Стомилася трохи.
- Але розкажи, як там твоя перевірка. Що капітан Роман сказав?
- Матусю, я потім все розповім. Добре? Люблю тебе.
Марина поцілувала маму і пішла в свою кімнату. Вікторія провела її поглядом і подумала: “ Хай в тебе все вийде, донечко моя. Ти в мене найкраща”.
Марина пам'ятала, що ввечері має зустрітися з Романом в парку. Вона швиденько зібралася. Вдягла квітчасту сукню, розпустила волосся і зробила легкий макіяж.
- Доню, ти куди така гарна? - запитала Вікторія
- Матусю, мені треба зустрітися з капітаном і дещо з'ясувати. Я скоро прийду. Добре?
- Ти ж казала, що він нестерпний і ти його терпіти не можеш? Щось змінилося? Чи я чогось не знаю? - посміхнулася Вікторія.
- Мамо, я потім все розповім. Я побігла.
Марина пішла, а Вікторія задумалася. “ Щось з моєю дівчинкою відбувається. Але що? То ненавидить цього капітана, то біжить до нього на зустріч. Підозріло якось. Та нехай. Все одно потім все дізнаюся”.
Роман сидів на лавці у парку з букетом волошок. Він і сам від себе цього не очікував, але коли побачив квіти, то вирішив купити і подарувати Марині, як вибачення за свою поведінку. Він сьогодні довго роздумував, що все- таки повівся з дівчиною не дуже добре. Кинути в море, це вже занадто. Марина повела себе гідно. Справжня жінка - смілива і рішуча. Дівчат у житті Романа було не мало, але жодна не зачепила його серце. А Марина викликає калейдоскоп емоцій, і Роман не розуміє, що це з ним. Таке вперше. От і зараз він чекає на дівчину, а серце шалено стукає. Чому? І тут він побачив Марину. Вона йшла така гарна і легка, як квітка.
- Вітаю, капітане. Як і домовлялися, я прийшла.
- Вітаю, пані бос.
- Ви знову з насмішкою говорите. Може досить вже.
- Та я жартую. Не ображайтесь. А це Вам. Вважайте, що це вибачення від мене. Це звісно не троянди, та сподіваюсь сподобаються.
Марина побачила волошки і сказала:
- Яка краса! Це ж мої улюблені квіти! Дякую.
- Ого, то я вгадав. Радий, що сподобалися. То вибачення прийнято?
- Так. Мені приємно. Ви мене здивували.
- Знаєте, хоч я і буваю грубим, та вмію і вибачатися, якщо не правий. Сподіваюсь, Ви зрозуміли.
- Що ж, я рада, що ми порозумілися. Адже нам працювати далі разом, тому я не хочу сваритися з вами, капітане.
- Це точно. Не будемо сваритися. Мені приємно, що букет сподобався.
Марина посміхнулася і сказала:
- Можемо прогулятися парком. Вечір такий теплий. Ви не проти, капітане?
- Ходімо. Залюбки.
Максим любив вечорами гуляти в парку зі своїм псом. Цей вечір не був винятком. Яким же було його здивування, коли він побачив Марину, яка гуляла з якимось чоловіком. Максим став за дерево, щоб його не побачили і спостерігав здалеку. Він придивився уважніше і впізнав чоловіка. “ Так це ж той тип, що був з Мариною в той день, коли я ледве не збив її. Дивно. Він же був їй неприємний, а тепер вони гуляють разом? - думав Максим. Його чомусь охопили ревнощі до цього капітана. “ Треба якнайскоріше діяти і завоювати Марину” - подумки сказав сам собі Максим і щоб його не помітили, пішов в іншу сторону.
Марина і Роман мовчки гуляли по парку. Роман першим порушив цю мовчанку.
- Якщо можна, я проведу Вас додому. Вже пізно. Буду джентельменом. Не проти?
- О, так. Я ж назвала Вас ідіотом і що Ви не джентельмен. Я пам'ятаю. Але ж Ви це заслужили? Хіба не так? - сказала Марина і засміялася.
- Це правда. Я повів себе як бовдур.
- Але Ви вибачилися, тому забудемо це. Чесно кажучи, спочатку я була дуже зла на Вас, капітане. Та тепер навіть сміюся з цього. Мене за борт ще не кидали. Я дівчина не з лякливих, щоб Ви знали. І по горах лазила, і з парашутом стрибала. Така от я.
- Я бачу. Вийти в море з нами, та ще й в шторм попасти, на це сміливість треба. Ви молодець.
- Я живу вдвох з мамою і маю дбати про неї. Вона хвора, має пухлину в легенях, яку не можна оперувати. Лікар порадив морський клімат, тому ми тут. Заради мами я готова на все, бо дуже її люблю. Не знаю, чому розповідаю Вам це, капітане, але захотілося поділитися чомусь.
- Я Вас розумію, як ніхто. У мене немає батьків, вони померли. Мама, як я ще був маленьким. Тато був моряком і потонув у морі в шторм. Мене виховувала моя хрещена мати, Марія. Я вдячний їй за це, бо вона мені як рідна мама. Я так само, як і Ви, роблю для неї все, що можу і підтримую.
- Це правильно. Треба бути вдячним. Що ж, я рада, що ми так відверто поговорили. Вже дійсно пізно. Дозволяю провести мене додому - сказала Марина і посміхнулася.
Роман подивився на дівчину і теж посміхнувся. Вперше за довгий час йому було добре на душі і приємно. Капітан провів Марину до будинку, подякував за прогулянку і пішов. Дівчина провела поглядом Романа і подумала: “ А він дуже гарний”.
У дівчини не було серйозних відносин з жодним чоловіком. Навіть ті, хто залицялися до неї, не цікавили її настільки, щоб були відносини. А на Романа вона дивилася тепер іншими очима і не розуміла до кінця свої відчуття. Марина зайшла в будинок. Мама вже звісно спала, тому дівчина тихенько пішла в свою кімнату, щоб її не розбудити. Завтра новий день і багато справ. Треба відпочити.
Роман зайшов у свою квартиру і не роздягаючись ліг на ліжко. “ Гарна сьогодні була прогулянка з Мариною. Чудова дівчина. І чому це я постійно думаю про неї? Що зі мною?” - думав Роман і не розумів, як пояснити свої відчуття. “ Треба спати. Завтра буде новий день. І я знову побачу її”.
