Глава 1 - Привіт, Світ.
Привіт, світ, мене звати Саллі, колись я була звичайною дівчиною - сімнадцятирічним підлітком з звичайнісінького міста, досить віддаленого від столиці. В мене було прекрасне життя: гарні батьки, кілька гарних подруг, з якими ми ходили на тренування, та проводили час разом. Однієї ночі я почула крізь сон дивний звук, після якого пролунав сильний вибух. Наступної миті настала повна тиша, і цілковита темрява. Було дуже страшно. Я не розуміла де я, чи це сон, в якому я не можу прокинутись, чи я померла. Не знаю, скільки пройшло часу, але я зрозуміла, що відчуваю тепло, чую якісь звуки, наче хтось намагався зі мною говорити, а згодом навіть змогла побачити якесь світло. Змирившись, я просто очікувала що буде далі, здавалось, наче мене замкнули в якомусь коконі. Поки одного дня з цього кокону мене не почали виселяти. Не надто приємне було відчуття взагалі то - наче мене видавлювали як з тюбика зубної пасти, яка вже закінчилась. Я чула крики, мені стало дуже страшно і холодно, і вперше я почала кричати що є сили. Тоді навіть не звернула увагу на те, що я взагалі можу видавати звуки. Відкривши очі, для мене все було на стільки яскравим, що очам було нестерпно боляче, і я закричала ще сильніше. Я відчула що мене поклали до когось на руки, і тільки тоді змогла трохи заспокоїтись і до мене остаточно дійшло - я народилась.
В мене було багато часу все обдумати. Виходить я померла, і переродилась. Але чому я памʼятаю своє минуле життя? І чому переродилась саме хлопчиком? Ні, я розумію, що вибору мені не давали, але все ж… Тим не менш нічого не зробиш, скільки про це не думай. Цікаво так тільки зі мною, чи мої батьки також переродились, або можливо тоді вижили, або якщо переродились чи памʼятають мене, чи взагалі в цьому вони світі? Ці роздуми ні до чого не приведуть, тільки голова від них болить. Треба прийняти все як є і рухатись вперед, головне те, що я жива… живий.
Йшов час, і життя немовлям - те ще випробування. Вчитись заново контролювати своє тіло, повзати, робити перші кроки було неймовірно важко. Батьки вчили мене першим словам, лікували мене коли я хворів, доглядали, гралися зі мною. Я був другою дитиною в сімʼї, першою була моя старша майже на два роки сестра - Сіль, в неї росло темне волосся і були батькові темно-карі очі. А коли мені вже виповнився рік - мати знову завагітніла. Мене ж назвали Арнот, і в мене також росло темне волосся, але очі були мамині. Нам із сестрою було завжди цікаво слухати казки та розповіді про цей світ від батьків. Виявилось, що цей світ був ще не надто розвинений, не зважаючи на його довгу історію, найцікавішим було те, що тут існувала магія, і розвиток в першу чергу припадав на магічну концепцію, тому і гальмувався розвиток технологій. Дивлячись на свою маму - напівельфійку було зрозуміло, що люди - не єдина раса, судячи з розповідей існували ще й гноми, але крім них були ще ворожі налаштовані орки, гобліни, тролі, та дикі звірі, спотворені якоюсь дивною магією.
З розповідей наших батьків ми з сестрою дізнались, що належали до колись відомого, а нині занепалого роду Кассія. Наша мати - Альвіс Кассія - чарівна напівельфійка, струнка, з світлим волоссям, сіруватими очима, та маленькими загостреними вушками. А батько - Рендор лін Кассія - чоловік спортивної статури з темно-карими очима і чорним майже до плечей волоссям. Він був з роду Кассія, який вже більше трьохсот років як занепав. Вони були звичайними шукачами пригод з місцевої гільдії, допоки не покохали один одного і завершили свою небезпечну карʼєру. Вони не були дуже відомими, але мали досить не погані навички.
Мати була лучницею, завдяки ельфійським кореням в неї був неперевершеній зір і слух. Крім того вона була льодяним магом, що насправді велика рідкість, бо в цьому світі далеко не всі створіння володіють магією, тим паче просунутого елементу. Про своїх батьків вона не хотіла розповідати, казала що покинула їх коли була юною і мало про них знає. Вони були кочовими ельфами, але оскільки вона народилась на половину ельфійкою її не надто сильно любили в племені. Її батько був ельфом, а мати померла після родів, відомо лиш, що вона була льодяною чаклункою. Стріляти з лука її навчила тітка - старша розвідниця племені, і мало не єдина рідня, з якою їй було комфортно. В свої чотирнадцять років вона відкрила в собі дар до магії льоду, що було величезною рідкістю, тим паче для ельфів, які зазвичай володіли магією вітру, води, або просунутою магією дерева. В шістнадцять років вона вирішила покинути родину і піти своїм шляхом.
Батько ж був воїном, середньої статури, спортивний, сильний, і дуже швидкий, але без магії. Після смерті його батька від хвороби він залишився з матірʼю, але в неї до свого сина не було сильних почуттів. Через декілька років вона знову вийшла заміж за якогось шляхтича. Батько почував себе чужим в цій родині, і з пʼятнадцяти років, коли дітей в цьому світі вже вважають дорослими - він пішов у гільдію шукачів пригод і більше не повертався.
Хоча в роду Кассія були колись одні з наймогутніших магів - цей рід був єдиним, хто володів просунутою магією вітру - магією блискавки, або електричною магією. Наші предки боролись проти навали орків та гоблінів майже тисячу років тому, згодом стояли на захисті прикордонних територій, але після останньої великої битви наш прадід, останній живий Кассія - Бергок використав надто потужну для нього магію, щоб врятувати своїх товаришів. Та після того бою, його ядро було зруйноване, а його нащадок вже не мав ядра і магічного дару. В роду Кассія залишились лиш техніки володіння холодною зброєю, але без магічного підсилення вони втратили свою силу і вплив. Згодом родовий маєток занепав, і наші предки покинули його. Рід Кассія більше не був потрібен королівству, і вони стали звичайними шукачами пригод. Хоч нащадки і одружувались з іншими магами - діти з ядрами мани не народжувались, наче це було якимсь прокляттям.
Живемо ми в невеличкому будинку в селищі Норн на околиці королівства людей - Аранор. Зараз батько працює з патрулем - охороняють околиці селища. Дохід не великий, проте робота стабільна, і менш небезпечна ніж брати оголошення з гільдії авантюристів. Завдяки прогулянкам з мамою та сестрою я нарешті побачив наше селище своїми очима. Будинки стояли досить далеко один від одного, в кожного була не мала територія і в кого великий, в кого менший огород. Ближче до центру селища будинки стояли вже майже один біля одного - це були маленькі крамнички, будинки конюха, коваля, кравця, чоботаря, місцевого голови та інші. Також трохи окремо стояв невеличкий храм якоїсь богині, в центрі був невеликий ринок, де селяни, або торговці, які проїжджали повз, зупинялись на якийсь час поторгувати. Тут продавали все необхідне - їжу, трави, одяг, зброю. Вибір не великий, проте всім було достатньо. Вже майже двісті років як всі живуть в мирі, а орки та гобліни відступили далеко на захід континенту. Місцеві патрулі та шукачі пригод тепер самі справляються з невеликими сутичками з бандитами та зеленими потворами. Більше не було потреби в великих арміях та могутніх полководцях, проте наймогутніші роди магів очолювали еліту цього королівства, засідали в сенаті, керували регіонами.
Згодом народилась і наша молодша сестричка - Лісія. Вона більше перейняла гени матері, і мала загострені вушка. Коли мені виповнилось чотири - батьки почали вчити мене правопису. Було зручно, що всі користувались однією мовою, і вона здавалась не досить складною, але за легендами, декілька тисячоліть тому жили тільки три раси на одному континенті і говорили якоюсь іншою - древньою мовою, саме на цій мові і промовляли заклинання. Хоч мою старшу сестру почали вчити раніше - я досить швидко наздогнав її рівень, і через рік ми вже могли розмовляти, базово читати та писати, хоча книг та засобів для письма було обмаль.
Знаючи, що в цьому світі є магія, а моя матір була магом - мені стало цікаво, чи зможу я також користуватись магією. Так цікаво, що всю ніч не могла заснути, і під світанок стала почувати себе трохи змученою. Безкінечний потік думок мені часто не давав заснути, роздуми про моє місце в цьому світі, ким я стану в цьому світі, як буду жити в тілі хлопця… Коли вже почала засипати - було відчуття, наче щось як магнітом притягувалось до мого тіла в одну точку прямо під ребрами. Сконцентрувавшись на цьому відчутті я сіла зручніше, і намагалась посилити це відчуття, підсвідомо я розуміла, що це була мана, вона притягувалась до мене, і я поглинала її всю. Мені подобалось це відчуття, і я почала робити так кожної ночі, поки не засну. Я не наважилась запитати про це у батьків, але почала кожного дня більше рухатись, гратися із сестрами, більше бігав, а вночі повторював цей процес поглинання мани. Це було схоже на медитацію, і через декілька місяців я була впевнена, що відчуваю своє тіло набагато краще, наче пізнаю себе із середини. За кілька місяців перед тим, як мені виповнилось шість - я відчув, що щось змінилось. Мана перестала сама до мене тягнутись, натомість я міг направляти її по своєму тілу куди завгодно, хоч спочатку це було зовсім не легко, але я був задоволений відчуттям, наче це був якийсь прорив. Також я міг випускати ману із себе, а вона потім відновлювалась всередині мене. Коли я випускав із себе всю ману що міг, здавалось вона починала відновлюватись трохи швидше і її наче ставало більше. Проте було не зрозуміло що робити далі, мій розвиток наче вперся в стіну, і мені лишалось тільки покращувати контроль над маною, яку я направляла в кінцівки, адже важко було не тільки направити, а ще й втримати її там, і випускав всю ману, щоб потім відновити магічну енергію, розтягуючи свій магічний «бак». Такими стали мої магічні тренування на наступні кілька років.
Ми з сестрами любили дивились як наші батьки тренуються на подвірʼї. Нічого дивного, вони робили так принаймні декілька раз на тиждень, але ж як круто було спостерігати за рухами батька з мечем, стрільбою матері, і особливо як вона чаклувала. Це заворожувало, проте Сіль не зводила очей з батька. Їй так подобалась його техніка меча, що вона постійно потім брала якусь палицю і намагалась зі мною по фехтувати, за що постійно отримувала стусанів, коли батьки бачили на мені свіжі синці.
