Розмова дійсно видалась не легкою, особливо для Сіль - вона не промовила ні слова за весь вечір, тільки слухала. Найбільш сумним її обличчя мені здалось після реакції батька. Хоча він намагався тримати себе в руках, та все ж його емоції промовляли все замість нього. Зрештою - Сіль відчула себе самотньою серед своєї ж родини. Батько розумів її почуття. Він також ріс без магії серед сильних воїнів та чаклунів, і іноді йому здавалось, що він єдина людина без ядра мани на всьому світі. Історії про те, як він власними силами міг подолати магів він розповів і Сіль, після чого її погляд став ще рішучішим. Вона не збиралась здаватись, просто їй було важко прийняти таку несправедливість. Ми побажали один одному надобраніч і полягали спати.
Кілька місяців ми щоденно тренувались. Батьки подарували нам нові луки, мати навчала нас із Лісією магії криги, а Сіль повністю занурилась в особисті тренування і намагалась частіше фехтувати з батьком. Тренування з магії найбільше подобались Лісії, вона нарешті могла вільно робити те, що її дійсно захоплювало, і до чого в неї був неабиякий талант.
На вулиці вже ставало прохолодніше, змінювалась пора року. Невдовзі Сіль мала святкувати свій дванадцятий день народження. Проте вона зовсім не хотіла ні свята, ні подарунків. Та все ж, чи не вперше після тієї розмови вона виглядала щасливою, коли батько подарував їй справжній меч. Після того вона не випускала його з рук, навіть спала з ним. Пішов перший сніг, і я запропонував Сіль піти на прогулянку. Ми стали менше гуляти через її надмірні тренування, і я хотів її трохи відволікти.
— Так ти вже розібрався як підсилювати себе?
— Боюсь, що ні. Мати крижаний маг, а в них немає такої техніки підсилення тіла магією.
— Шкода, я б хотіла пофехтувати з тобою коли ти будеш повноцінно підсилювати себе магією.
— Ми можемо пофехтувати як раніше, без магії.
— Без магії ти до мене й близько не підійдеш. Вчись хоча б жбурляти свій лід з камінцями, може тоді в тебе буде хоч маленький шанс перемогти мене.
— От побачиш - ми з Лісією будемо гідними суперниками.
— Стривай, що це там? — Сіль побігла в сторону лісу.
— Де? — я побіг за нею.
— Поглянь, це маленьке вовченя. — вона підійшла до маленького звіра. — Він здається поранений. На ньому було видно криваву пляму від спини до заднього лівого стегна. — Біднесенький, де твоя мама?
— Мабуть хтось напав на його родину, і він намагався втекти. — вовки в цьому світі не обʼєднувались у великі зграї, а вели більш поодинокий спосіб життя. — Треба віднести його до Колани, вона точно може йому допомогти.
— Так, пішли швидше. — Сіль взяла вовченя на руки, і ми пішли до місцевої знахарки.
Ми прийшли до будинку травниці, постукали у двері, і нам запропонували ввійти.
— Арнот і Сіль Кассія, давно вас не бачила, що вас привело? — старенька жінка завжди була до нас доброю, саме до неї мати зверталась коли хтось з нашої сімʼї хворів. — Що це у вас тут, вовченя?
— Ми знайшли його на вході до лісу, він поранений. — миттєво відповіла Сіль.
— Дайте погляну… Бідна дівчинка, мабуть тобі дуже боляче. — знахарка оглядала рану. — Не хвилюйся, ми тебе зцілимо. — вона гладила вовченя по голові.
— Ми можемо чимось допомогти? — запитав я дивлячись як Колана шукає потрібні трави.
— Боюсь що так, в мене закінчилось листя тера, воно росте на болоті в лісі. Все інше в мене є, але щоб швидше виготовити мазь - було б добре якби хтось із вас допоміг. Рана серйозна, треба діяти швидко.
— Я памʼятаю де болото, зараз за ним збігаю. — місцезнаходження болота добре закарбувалось в моїй памʼяті з того дня, коли нас схопили.
— Це листя має трохи синюватий відтінок, зазвичай росте біля великих дерев. — підказала знахарка.
— Будь обережний, і поспіши будь ласка. — квапила Сіль. — Я допоможу тут, не дуже памʼятаю ту місцевість.
— Гаразд, я швидко. — я вибіг із хатини.
Оскільки все навколо присипало снігом - орієнтуватись в лісі стало трохи легше. Я знайшов потрібне листя, Колана не сказала скільки саме потрібно, тож я швидкоруч назбирав повні кишені і щодуху побіг назад. Добре, що моє тіло вже натреноване, і я міг бігти на повній швидкості без перепочинку. Шлях до хати знахарки не зайняв багато часу. Щойно я прибіг, відкрив двері і віддав трави.
— Ого, швидкий як вітер! Дякую хлопче, тут більш ніж достатньо, вже майже готово. — знахарка мене похвалила, і я сів чекати.
Пройшло всього кілька хвилин, і лікувальна мазь вже була готова. Колана обережно обмазала рану цуценяти і залишила його відпочивати, після чого підійшла до мене.
— Більше нікого не бачив у лісі? Вовчиця б ніколи не покинула своє дитинча, навіть під загрозою смерті. — почала розмову знахарка.
— Нікого. Коли ми знайшли його - він був сам.
— Її. Це дівчинка. І мабуть вона залишиться сама, скоріше за все. Але вона буде жити, завдяки вам обом.
— І завдяки вам, Колана, дякуємо! — приєдналась до розмови Сіль.
— Я піду ще трохи пошукаю її матір в лісі. Поки снігом не замело сліди.
— Я піду з тобою. — сестра боялась відпускати мене самого в ліс. — Ви доглянете за цуценям?
— Так, звісно, але поверніться до сутінок. Ваші батьки будуть хвилюватись.
— Ще раз дякуємо. — ми відкланялися, і пішли на пошуки.
Під вечір ми повернулись до Колани, повідомивши, що так нікого і не знайшли. Вона з смутком погладила тваринку і сказала що догляне за ним, доки та повністю не одужує. Ми домовились, що будем провідувати вовченя, і завтра ще пошукаєм її маму, після чого пішли додому.
Вдома ми розповіли матері про сьогоднішню пригоду, і що тепер будем час від часу приходити до знахарки, щоб доглядати за цуценям. Мати погодилась і запропонувала брати з собою Лісію. Так ми всі втрьох цілий тиждень приходили до травниці провідувати нашого нового друга, поки та не стала на лапи і почала бігати. Колана сказала, що в цієї вовчиці досить гарна здібність до регенерації, зазвичай така рана затягувалася б місяць, як не більше. Вона припустила, що це рідкісна порода вовків, тому на них могло вестись полювання.
Після того як вовченя повністю одужало ми ми втрьох сильно привʼязалися до нього й вирішили прихистити. Батьки не були проти, тож ми прийняли маля як члена родини: побудували з батьком будку, почали брати з собою на полювання. Так в нашій сімʼї зʼявилась вовчиця - Юна.
Підтримати вихід нових глав:
☕ Donatello (швидкий донат): https://donatello.to/Alex_Allight
