Глава 5.
Марина підійшла до будинку і побачила Володимира - помічника пані Маргарити.
-Я щойно дізнався про пані Вікторію. В лікарню до неї не пустили, тому приїхав сюди. Як вона?
-Все добре, не хвилюйтеся. Завтра заберу її додому. Дякую, що турбуєтеся.
- Я обіцяв пані Маргариті піклуватися про вас обох. Для цього я тут. До речі, я їй повідомив, що сталося. Вона так само стурбована і при нагоді приїде, як зможе.
- Мені приємно. Вона гарна людина і дуже допомогла нам. А тепер, вибачте мені, Володимире, але я дуже стомлена і хочу відпочити.
- Так, звісно. Завтра я поїду в лікарню разом з тобою. Відпочивай. Я піду.
Володимир пішов, а Марина зайшла в будинок і сіла на диван. День був насичений і втома відчувалася. Раптом дівчина згадала, що сьогодні мала зустрітися з Максимом. “Потрібно зателефонувати йому і все пояснити”- подумала Марина. Вона взяла телефон і набрала Максима. Він все зрозумів і побажав скорішого одужання мамі Марини. Зустріч перенесли на найближчий час. Марина нарешті полегшено зітхнула. З голови тільки не йшов Роман. “ Чому він так гостро відреагував на те, що я зустрінуся з Максимом? Це ревнощі чи що? Та ні. Чого йому ревнувати? Ми ж просто працюємо разом і нічого більше. Мабуть це я сама собі придумала щось. Та й чому я постійно думаю про цього капітана? Що це зі мною?”- думала Марина і дивувалася сама собі.
Роман заснув в каюті і не повернувся в свою квартиру. Вранці Назар, Олег і Ігор прийшли помити палубу перед виходом у море. Вони були трохи здивовані, коли побачили капітана.
- О, капітане, а ти чого тут? Чому вдома не ночував? Щось сталося?- запитав Олег.
- Та все нормально, хлопці. Захотілося тут побути. Ви ж знаєте, я люблю свою “ Бурю”. Та й море мене заспокоює. Ну що, готові працювати? Нам сьогодні потрібно багатенько риби зловити. Треба постаратися.
- Настрій у нас бойовий, капітане. Палубу помиємо і гайда. Море кличе.
- От і добре. Скоро відпливаємо.
Марина і Володимир приїхали в лікарню і домовилися з лікарем, що заберуть Вікторію додому. Лікар не заперечував. Він дав Марині рекомендації, як підтримувати здоров'я Вікторії.
- Як же гарно вдома, тут і стіни лікують. Не люблю лікарні - задоволено сказала Вікторія, коли вони приїхали в будинок.
- Звісно, мамо. Але тепер ти сама не будеш ходити гуляти. Володимир буде тебе супроводжувати. Домовилися?
-Обіцяю тебе слухатися, донечко. Заспокоїлась? - сказала Вікторія і засміялася.
- Отож. Тепер тільки так. Матусю, ти ж знаєш, тобі спокій потрібен. Лікар все мені пояснив. Якщо будеш виконувати всі його поради, то все буде добре
-Та я все розумію. Не хвилюйся, донечко. Ти не забудь капітана запросити на вечерю. Я хочу віддячити. Зробиш?
- Добре. Запрошу. Обіцяю. Ну тоді, матусю, я пішла на роботу. Володимир з тобою лишається. Дзвони, якщо щось буде потрібно.
Марина вийшла з дому і сіла в свою машину. Та спочатку вирішила заїхати на причал до капітана і перевірити як ідуть справи. Заодно нагадати про вечерю.
Роман вже здалеку побачив Марину і зійшовши з трапу чекав на неї.
- Яким вітром до нас занесло, пані бос? -запитав він.
- Знову повернулися, з чого й починали? Добре, що не так? Чому такий зі мною? - сказала Марина і подивилася в очі Роману.
- Та все так. Нічого не сталося. То як пройшла зустріч з другом? Сподобалося? - з сарказмом відповів капітан.
- Ага, то он в чому справа. Я зрозуміла. А зустрічі не було, бо я відмінила. Маму не могла залишити. Тому ось так.
Роман відразу змінився в обличчі і серйозно сказав:
- Вибач. Як там мама твоя? Все добре?
- Вона вже дома. Привіт тобі передавала. Чекає на вечерю сьогодні. То ти прийдеш? - сказала Марина і посміхнулася.
- Так, звісно. Я ж обіцяв. Зараз ми з хлопцями зробимо свою роботу, щоб виконати нове замовлення по рибі і ввечері я буду.
- От і добре. Я рада. Тоді чекаю. Гарного вам улову.
Марина ще раз посміхнулася і пішла до своєї машини. Роман провів її поглядом і про себе подумав: “ От я бовдур. Вона така приязна зі мною, а я все зі своїми насмішками. Треба мінятися тобі, капітане. Марина - дуже гарна і добра дівчина, та ще й рішуча і сильна. А красуня яка”. Так думав капітан і розумів, що поступово закохується в Марину, хоч сам собі в цьому не признається. Поки він стояв на причалі в своїх роздумах, хлопці з його команди вже все зрозуміли.
- Ви помітили? Як тільки з'являється Марина, наш капітан сам не свій. Перший раз його таким бачу. Жодна жінка його так не зачепила. Точно він закохався. Що скажете? - сказав Олег і засміявся.
- Та все ж видно і так. Що казати. Побачимо, що буде далі - відповів Назар.
- Питання в тому, чи ця панянка відповість взаємністю нашому капітану? Оце вже будемо бачити. Не хотілося б, щоб вона розбила йому серце. Все-таки він наш друг - сказав Назар і позвав Романа.
- То що, капітане, відпливаємо?
- Так хлопці до роботи - крикнув Роман і забіг на палубу судна.
Море кликало капітана. Це була його стихія.
