«Легко сказати, що люди очікують від Movements. Втім це не найкращий підхід до музики. Я б краще запитав себе: "чого хочеться нам?"», — говорить вокаліст каліфорнійської групи Movements Пет Міранда у розмові з Rock Sound.
Це питання й визначило шлях колективу відтоді, як вони випустили 2 студійник «No Good Left to Give». Альбом, сповнений хаосу, горя і невизначеності на тлі розростання пандемії. Тож для каліфорнійської четвірки останні 3 роки стали періодом експериментів і самопізнань.
Разом з «RUCKUS!», Пет і компанія вийшли із зони комфорту, розпочавши нову еру. Адже реальність, яку ми так добре знали ДО, може закінчитись в будь-який момент. А отже, настав час змінюватись.
Про звук 01.
Перші два альбоми знайшли своє місце серед пост хардкору, емо й поп панку. Тобто, вони надихались колективами місцевої сцени, і їм було ОК писати локальну музику. Однак гурт став успішним, тож треба виходити на новий рівень.
Товариші Пета, гітарист Айра Джордж, барабанщик Спенсер Йорк та басист Остін Кресі черпали досвід усюди: від Jimmy Eat World до The Strokes, Snow Patrol і Tears for Fears. Бо для запису 3 альбому вони стали перевідкривати для себе музику, починаючи з класичного року 60-70-х, закінчуючи Джастіном Бібером.
Так, як зізнався вокаліст, на альбом вплинув Джастін Бібер. Щоправда, не особисто. Просто дівчина Пета познайомила його з поп музикою, яку він сильно ненавидів. А тепер для написання «RUCKUS!» Movements надихались творчістю Бібера, Гарі Стайлза, Еда Ширана і подібними.
Спільні роботи 02.
Стільки артистів вплинули на новий матеріал, що не зрозуміло як його скласти до купи. Хоча — ніде правди діти — такого шанувальники не очікували. А для реалізації усіх ідей потрібні люди, чи радше людина, яка дійсно розуміє вас. Тому черговий альбом Movements писався у співпраці з музичним продюсером Віллом Іпом.
«Вілл для нас хороший друг і 5 член групи, — каже Пет. — Вілл завжди допомагав нам у всьому й пропонував дивовижні речі: радив як писати пісні, дарував ідеї для кліпів та поширювати наш мерч. Це неймовірні відчуття, мати таку людину на своєму боці, адже він допомагає просунути нас якомога вище».
Про текст 03.
Як каже вокаліст, так історично склалось, що в текстах він ділиться особистим досвідом і несподівано для нього, пропагує ментальне здоров‘я. Завдяки чому й сформував комфортну зону між артистом і фанатами.
Однак Пет взяв на себе величезну відповідальність і не раз про це обмірковував. Це обмежувало його у певних творчих рамках, а з плином часу також нашкодило ментальному здоров‘ю. Тому Пет у новому альбомі співає про те, що вважав доцільним, щоб жодна тема не залишилася поза увагою.
Він став писати вигадані історії чи брати їх з життя інших людей. Себто, зняв із себе тягар, відколи заговорив про речі, не пов‘язані з його особистим життям.
Це підштовхнуло гурт написати найагресивніші та найчутливіші пісні за всю історію Movements. А в їх суцільній темряві з'явились проблиски світла.
«Важливо було нікому не догоджати. Тож замість "я ненавиджу себе, я хочу вмерти", я говорю про нові емоції, пишу щасливі пісні, і це нормально», — сказав фронтмен Movements.
Про назву 04.
Ніжні й поетичні назви двох попередніх альбомів («Feel Something», «No Good Left to Give») сильно контрастують з кричущою назвою «RUCKUS!» (з англ. галас). Вона здається динамічною і бентежною водночас.
Як пояснює колектив, зібравши всі пісні з альбому разом, вийде суцільний галас. Тобто складно розібрати серед цього хаосу, як насправді звучить альбом. І це переплітається з візуалом нової епохи Movements: вони демонструють ностальгічні 2000-ні роки, літню ніч і напівсонне дитя, що о третій ночі дивиться телевізор. Там показують чи то дорослі мультфільми, чи то дурні реклами. Словом, одна каша, де складно хоч щось розібрати.
