Ouverture
Можна, звісно, багато чого сказати. А втім, часу не так багато. А значить, буду говорити коротко. Молоді (окрім, звісно, депутатських синочків)! У вас тільки два виходи («хороших»): або піти в «силовики» (поліція, ТЦК, ВСП, ДПСУ тощо) і старанно ловити «клятих „ухилянтів“», або вибрати, «że tak powiem», «експатріацію»… Інакше — смерть у холодних шанцях… За менору (!) «для кожного українця».
«Treść»
1. Я vs. Post-УРСР
Я прожив на Україні двадцять шість (найкращих!) років. І досі думав, ніби зо мною щось не так… Мене, мовляв, не люблять, бо я — «не такой, как надо»… А тепер, нарешті, я розумію: з ними, з цією країною ВСЕ не так! (І з «козачками» — теж.)
2. Я — поза Post-УРСР?
Що ж натомість? Хіба не очевидно? Мені — очевидно. Як то кажуть, коли гора не йде до Магомета, Магомет іде до гори! Ніхто не дасть мені свободи… Отже, я мушу взяти її сам! Хоч як «пафосно» («зверхньо» і «відсторонено») це звучить. І ніщо — ніхто! — не зможе мене зупинити. Хіба що Бог… А я вірю, що Бог — зо мною. Ще й надто — знаю. А втім, про це — іншим разом.
P. S.
Нехай допоможе мені (і, звісно, решті вільних людей) Господь!
