На ниви скошені розхлюпався туман,
В передчутті замислились дерева.
Здається вічність я тебе не обіймав,
Моя єдина в світі королева.
Цей дотик осені, як поцілунок твій
І знову я, закоханий безтями,
Гортаю подумки сувій солодких мрій,
Осінніми прошитий кольорами.
Спрагненне сонечко тумани п’є з полів,
Віблискуючи в бусинах калини.
Я б журавлем до тебе, мила, полетів,
Та тільки крил немає у людини.
Кмітлива осінь зберігає почуття,
Щоб краєвиди краще фарбувати.
Ти збережи мої листочки, як життя,
Щоб хтось колись їх зміг перегортати.
На ниви скошені розхлюпався туман…